У вівторок, 26 лютого, у Франківську, у виставковому залі Національної спілки художників, презентували книгу-альбом «Портрети добровольців». Її видав харківський художник Сергій Пущенко.
З натури, не інколи й під час обстрілів художник малює добровольців з весни 2015 року. Каже, мусить – бо вони історія, пише Репортер.
Це вже не перший візит Пущенка до Івано-Франківська. Два роки тому він презентував виставку портретів бійців «Правого сектору» та Української Добровольчої Армії. А цього разу привіз книгу-альбом, де зібрав усі ці портрети під одною палітуркою, а також чимало фото з життя на передовій і дописи самих добровольців.
Малювати бійців Пущенко поїхав ще у травні 2015 року. З того часу створив 110 портретів.
Розповідає, що малював у перервах між боями, переважно на базі, коли бійці з передової приїздили на відпочинок. Хтось погоджувався, а хтось не хотів, аби його малювали.
Малював лише з натури
«Були випадки, коли командир просто в наказовому порядку змушував бійців сідати й позувати, – посміхається художник. – Багато не хотіли, аби їх бачили, аби знали. Тоді вони й самі у батальйоні не знали, як кого звати – лише позивні».
Розказує, що сиділи бійці годину, а то й чотири. «В Авдіївці почався обстріл, як почало шкварчати, а мені не хочеться ховатися, бо треба закінчити портрет, – розповідає Сергій Пущенко. – Але швиденько, бо це графічна робота була, швидко накидав і зразу в укриття».
Говорить, відчуває велику відповідальність зафіксувати все через призму мистецтва, бо воно – вже історія.
Працюючи над портретами добровольців, намагався вловити дух війни, людські переживання, думки, серйозність того, що відбувається, бо ніхто не знав, чим воно для когось може закінчитися завтра.
На презентацію Сергій Пущенко прийшов у формі
Також Сергій Пущенко додає, що цією серією спростував тезу, коли гримлять гармати – музи мовчать. Каже, у добробаті гриміли всі.
«За 2018 рік провели 11 виставок, – говорить художник. – Показали, що батальйон і на мистецькому поприщі веде боротьбу. Зараз усі мають воювати. Художник – пензлем, літератор – пером. Усі мають бути на своєму місці».
Книгу автор видав власним коштом. Перший наклад розійдеться по школах і бібліотеках області.
Кожен портрет Сергій Пущенко просив підписати свого натурщика. Написати на ньому побажання, якісь мотиваційні речі до життя, до боротьби. Вважає, що портрет мусить говорити з майбутнім.
У книзі зібрані портрети й шістьох прикарпатців – Василя Абраміва (Смереки), Романа Тимківа (Швагра), Максима Швеця (Покутяки), Андрія Андрусіва (Коваля), Івана Горука (Дракули) та волонтера Миколи Андрійчуку (Кохи).
Доброволець Роман Тимків – із села Бовшіве Галицького району. Воює з кінця 2014 року. З посмішкою згадує той день, коли Сергій Пущенко його малював. То був жовтень 2016. Він якраз приїхав з фронту на базу.
Сміється, не дуже хотів, хіба з єдиною умовою – буде малюватися зі своїм псом Заком.
Роман Тимків знайшов свій портрет на 56 сторінці
«Сергій як почув про нього і каже – в жодному разі, – говорить Тимків. – Вийшло так, що мій Зак якось його вкусив. Не сильно, але шрам на коліні є. З тяжким трудом, але витягнув мене без собаки. Коли сидів і дивився на пана Пущенка, то згадував його коліно. Було трохи смішно».
А собаку добровольцю подарували побратими з Тернопільщини, бо дуже мріяв про пса. Вже три роки Зак з ним несе службу. Добре охороняє позиції, що бійці можуть трохи відпочити і поспати.
Серед портретів бійців є й зображення стоматолога-волонтера Миколи Андрійчука з Надвірнянщини. Каже, робив зуби бійцям у сусідній кімнаті, а поруч малював Сергій Пущенко. Якось запропонував намалювати і його. Пообіцяв, що недовго, тож стоматолог погодився.
До теми: Бійці стоматологічного фронту. Чому Миколу Андрійчука з Надвірнянщини бояться найвідважніші вояки
«Виділив дві години і не пожалкував, що опинився поруч, – каже Андрійчук. – Деколи не по собі від того. Це був 2015 рік. У двох реченнях він попросив сказати щось про цей час. Я написав: «Підвищена зубастість наших захисників наблизить перемогу над москалями Мордовії». У мене макет щелепи був, то Сергій там, де зуби, повставляв кулі. Каже: «Отак бачу».
