Більшість трагічних випадків у зимових горах могли б і не трапитись, якби туристи зважали на прогнози синоптиків і рятувальників. В українських Карпатах погоду й вірогідність сходження лавин щодня пильнують дві сніголавинні станції — на Закарпатті та в Івано-Франківській області.
Від спостережень метеорологів, які там працюють, залежить, чи варто підніматися у високогір’я, чи краще залишитися вдома і не випробовувати долі, пише The Ukrainians.
Безперервна робота
Зима у Карпатах триває півроку — від листопада аж до травня.
Метеостанцію Пожижевська обіймає Чорногірський хребет. І хоча гори іноді важко розгледіти за важкими хмарами й туманом, у поодинокі сонячні дні звідси можна дивитися на гострий Гомул, Данціж, Брецкул і навіть Говерлу.
На її схилах, якщо бути уважним, іноді видно ледь помітні чорні цятки. Це люди, які прямують до вершини або ж спускаються вниз.
Сама станція — це просторий і затишний будинок із білим від снігу дахом і дерев’яними дверима, що відчиняються всередину, — аби у підступний рясний снігопад із будинку завжди можна було вийти. Поруч — майданчик із приладами для вимірювання погоди. На перший погляд, це звичайні будки та стовпчики, але насправді від їхньої роботи залежить, чи безпечно йти в гори, чи ні.
На Пожижевській працює одинадцятеро людей: восьмеро технічних працівників, двоє кочегарів та водій-електрик.
Робота позмінна — тиждень через два. День у день тут стежать за настроєм погоди ось уже 60 років, а за переказами метеорологів, місцеві пастухи робили це ще у 18-му столітті.
Основні професії тут — метеоролог та гляціолог (людина, яка досліджує льодовики, сніги та лавини).
Читайте: Як зимує Білий Слон. Один день з життя рятувальників на висоті 2028 метрів над рівнем моря (ФОТО)
Кожні три години, а коли погода погана, то й частіше, черговий працівник має вийти на вулицю і зафіксувати низку показників: температуру повітря та снігу, атмосферний тиск, силу і напрямок вітру, вологість, сонячну активність, а також виміряти кількість опадів.
Для цього беруть спеціальний опадомір — відро Третьякова. Протягом певного часу до посудини падає сніг, потім її заносять у тепле приміщення, де сніг тане. Потім вимірюють, скільки води утворилося.
По всій Україні працює 180 метеостанцій, які синхронно фіксують погоду, а результати віддають до Українського гідрометеорологічного центру.
Уже там із ними працюють синоптики: створюють карти руху повітря і прогнозують погоду, яку ми бачимо у новинах чи на екрані телефону.
Нині всі дані надсилають через інтернет (біля Пожижевської працює мобільний зв’язок). Раніше їх рацією передавали в Яремче, а вже звідти диктували до Києва телефоном.
Дослідник лавин
Олег Кочержук прийшов на станцію 12 років тому — після закінчення екологічного факультету в Івано-Франківську. Родом із Яремчі, він часто бував у горах, але жодного разу взимку, тому робота на Пожижевській стала чимось новим.
Чоловікові трохи більше як тридцять. Він називає себе не надто комунікабельним, говорить швидко і коротко.
— Від мого слова залежить, чи можна йти туристам у гори. Якщо ж не дослухаються, це уже буде на їхній відповідальності, — каже Олег.
Його основне завдання взимку — стежити за лавинами. Гляціолог, він же лавинник, попереджає про ступінь лавинної небезпеки, а також мусить дослідити ті лавини, які вже зійшли, — виміряти площу та оцінити збитки.
Олег пояснює: лавина — це самовільне сходження снігу. Воно відбувається на схилах крутістю від 25 до 55 градусів. Існують цілі математичні розрахунки, аби визначити її поведінку, але без польових досліджень зробити це неможливо.
— Сніг, який лежить на землі, з часом може змінюватись і ставати нестабільним. Моє завдання — перевірити, як він сам за себе тримається і скільки треба навантаження, щоб сніг зійшов лавиною, — пояснює Кочержук.
Читайте: Сильні хлопці з Чорногори. Гірські рятувальники готуються до зими (ФОТО)
Про свою роботу Олег розповідає біля вікна на кухні станції. На підвіконні у склянці проростає цибуля і лежить книга про Конашевича-Сагайдачного. На плиті — чайник і каструля в тюльпанах, на стіні — картина «Тайна вечеря».
У будинку метеорологів тепло. Є вода, яка тече з водозабору, що стоїть на висоті майже 1800 метрів, газова плита, твердопаливний котел і дизельний генератор, завдяки якому на станції щовечора з’являється світло.
Поки Олег працює, його напарник відпочиває після нічної зміни, а до підвалу, де стоїть котел, час від часу спускається пані Василина — нині її зміна кочегара.
Жінка розповідає, що працює на станції лише коли холодно, а влітку їде за кордон збирати яблука. Зізнається: працювати із самими лише чоловіками їй легко — конфліктів не буває ніколи.
— Я сама-одна поміж ними, то вони мене в обіду не дають, — усміхається жінка.
Всередині будинку метеостанції ще з порогу відчувається густий запах тютюну. Здається, він всотався тут у кожну шпаринку — метеорологи багато курять.
Усі метеорологи станції — чоловіки. Такий устрій Олег порівнює з антарктичною станцією «Академік Вернадський». І хоча там крига таки скресла і у 2019-му в Антарктиду вирушили чотири науковиці, у Карпатах це поки що табу.
Цінність хвилини
Розповідаючи про станцію, Олег постійно дивиться на годинник. У якийсь, відомий лише йому, момент він зривається з місця і зникає у своїй кімнаті. За мить виходить звідти у синьому спецодязі з написом «Метеорологічна служба» і поспішає на вулицю.
На метеомайданчику відбувається все блискавично: кілька хвилин — і Олег уже записав усі показники. Тепер їх чимскоріше треба передати до Києва.
Для цього у будівлі станції є спеціальний кабінет. Тут стоять комп’ютер, жива ялинка ще з новорічних свят, два робочих столи, ліжко та крихітний телевізор.
На стіні два годинники — один працює за київським часом, другий — за Гринвічем.
Тут метеорологи ще малослівніші — ретельно записують усі цифри у журнали й таблиці. Спокій у цій кімнаті порушується переважно вечорами, коли пані Василина дивиться програму «Стосується кожного».
Щотижнева зміна бригади відбувається по середах. Кожен приносить із собою рюкзак із їжею, яку треба швидко з’їсти, — холодильника на станції немає. Але є підвал, куди з осені завозять картоплю, крупи та консерви, дрова і вугілля.
Олег Кочержук ніколи не був в інших горах, але хотів би побачити Татри. Вищі його не цікавлять.
Читайте: Карпати люблять обережних. Як не втрапити в халепу й не додати роботи рятувальникам (ФОТО)
— Звісно, у нас не Альпи й туристів не так багато, — каже лавинник. — Але це лише через те, що в Карпатах не розвинена інфраструктура, поки що мало людей ходить, хоч в останні кілька років їх більшає. Туристичні фірми відмовляються вести людей у гори, коли погода небезпечна. Але це бізнес, рано чи пізно вони візьмуть на себе цю відповідальність і за гроші водитимуть у будь-яку погоду.
Чоловік зазначає, що різні лавини мають різні рівні небезпеки. Найменша — перший рівень, другий — для обвалу достатньо однієї людини, третій — достатньо групи. Четвертий — лавина може зійти сама собою, а п’ятий — коли її об’єм сягає понад сто тисяч кубічних метрів снігу і може знищити на своєму шляху навіть ліс.
Потрапляння у лавину — найгірший сценарій у горах, адже вирішальна кожна хвилина.
— Від того, чи є поруч той, хто готовий швидко відкопати людину з лавини, залежить її життя, — наголошує Олег.
Врятуватися зі снігу можна в межах 30-40 хвилин, якщо ж часу минає більше — шансів вижити практично немає. Потерпілий гине від холоду й нестачі повітря.
Через це рятувальники завжди застерігають туристів, аби не ходили в гори поодинці та без спеціального спорядження для пошуку людей під снігом. Найчастіше нещасні випадки стаються саме із самотніми мандрівниками, які нікого не попереджають, куди йдуть.
Олег зізнається, що й сам, коли почав працювати на станції, двічі мало не потрапив у лавинну пастку.
В українських Карпатах є всього дві сніголавинні станції. Крім Пожежевської, ще Плай, на Закарпатті.
Завдяки їм на сайті Укргідрометцентру в реальному часі можна спостерігати за рівнем лавинної небезпеки.
Скорочена версія матеріалу. Репортаж повнюстю читайте на Theukrainians.org
Comments are closed.