Напевно, нема такої родини, яка хоч би раз не намагалася прописати свої місячні витрати. Порахувати все до дрібниць, поскладати чеки, знайти «діри», спробувати заощадити. Більшість здається вже через тиждень. Бо ми – не німці. Копійку до копійки зазвичай складають лише самотні пенсіонери, тому що в них немає іншого виходу. Решта – якось воно буде. А давайте спробуємо проаналізувати доходи та витрати абстрактної середньої сім’ї іванофранківців.
Тато, мама, я…
Із самого початку домовимося про те, що цей наш бюджет не буде суперточним науковим дослідженням. Для цього десь там нагорі є суворі установи, які на основі всяких-ружних даних розраховують і мінімальну зарплату, і прожитковий мінімум, і споживчий кошик. А люди потім дивуються. Ні, ми будемо робити простіше – майже на пальцях.
Беремо звичайнісіньку франківську сім’ю: тато, мама (обидва років десь по 35-40), дівчинка-школярка та хлопчик дошкільного віку. Залізна умова – батько алкоголем не зловживає, бо з алкашами щось рахувати немає сенсу. Пенсіонерів теж не чіпаємо, то зовсім окрема історія. Аби одразу підкреслити ненауковість підходу, зазначимо, що, за даними обласного управління статистики, середнє домогосподарство на Прикарпатті складається із трьох осіб. Це – офіційна цифра, технічно правильна, коли збирають усіх докупи, разом із самотніми та багатодітними, а потім ділять на квартири та будинки. От і виходить – три. А ми, пооглядаючись на друзів і знайомих, говоримо – чотири.
Далі. Ця сім’я не така вже й бідна. Вони живуть у невеликій двокімнатній квартирі (до 50 м2 загальної площі, батьки колись допомогли) з централізованим опаленням, газовою плиткою, колонкою. З побутової техніки мають усе необхідне. А ще – вони працюють. Глава сімейства щомісяця заробляє до 2,5 тис. грн., ґаздиня – до 1,5 тис. (Йдеться про фактичну, а не офіційну зарплату; податки вже заплачені). Не крадуть, хабарів їм ніхто не пропонує, не підробляють, бо і так на роботі викладаються на повну.
Місячний дохід – 4 тис. грн. Не менше, не більше.
Піст триває все життя
А тепер, тишком ковтаючи сльози, починаємо відраховувати. Наші люди чемні та розумні, тому вони в першу чергу відкладають на обов’язкові платежі. Газовикам, тепловикам, енергетикам, водоканалу, жеку, іншим. Поїхали?
Тепло (станом на грудень) – 285 грн. Електрика (140 КВт) – 33 грн. Газ (50 м3) – 36 грн. Квартплата – 48 грн. Вода, каналізація (10 м3) – 42 грн. Вивіз сміття (6,42 грн. з особи) – 25 грн. Стаціонарний телефон, який є майже у всіх, але нині ним мало хто користується, все одно щомісяця обходиться десь у 18 грн. Тож усе разом по квартирі – 487 грн.
Тепер рахуємо харчі. Можна посперечатись, але наразі така сім’я, як ми намалювали, має щомісяця витрачати не менше 2,5 тис. грн., приблизно по 600 грн. на тиждень. Бо дорослі ще можуть якось перебитися на макаронах, а дітям конче потрібні і м’ясо, і сир, фрукти-овочі, риба, молоко, сметана, солодощі та ще багато іншого.
Добре, якщо є рідня в селі та можна возити звідти купу всякої городини. А якщо ні, то шлях один – на базар. А там лагідні цьоці дуже добре рахують гроші…
До речі, за статистичними даними, в Україні знизилося споживання тих самих риби, м’яса, молока, яєць. Напевно, недарма є легенда про те, що Папа Римський Іоанн Павло ІІ сказав, нібито українці можуть не постити, адже в них майже все життя – піст.
Без дефіциту не вийшло
Чергова стаття витрат – одяг. Тут рахувати ще важче. Бо місяці бувають дуже різними. Але взуття та одяг на дітях аж горить, і коштує – най Бог бороне. Недорога куртка на хлопчика нині вартує 300 грн. Яку суму ставити, як думаєте? От, саме ці 300 і втулимо, сподіваючись, що діти не лазитимуть по деревах, а батьки носитимуть речі роками. Хоча, завжди є спасіння – секонд-хенд. Але і вживані речі сьогодні вже за гривню не купиш, на місяць треба брати не менше сотні.
Це не все. Знову діти. Навчання дівчинки у школі безкоштовне. Це – офіційний бік. А неофіційно все одно доводиться час від часу на щось здавати. Такі збори дуже залежать від позиції класного керівника, але в середньому на місяць – 50 грн.
І хлопчик у нас ходить до садочка: за харчування – 120 грн., миючі засоби – 20 грн., танці, англійська додатково – ще по 30. Загалом маємо 200 грн.
Крім того, будемо сподіватись, що коли діти доростуть до вищої освіти, їхні батьки або допрацюються до недешевих керівних посад, або відкопають скарби Олекси Довбуша. В іншому разі їм доведеться щось продавати.
І це ще не все. Залишилися «дрібнички». Маршрутки – щодня по 12 грн. (за дітей у нас водії часто не беруть, якщо вони з батьками) – не повірите, щонайменше 200 грн. на місяць. Мобільний зв’язок на всю сім’ю – 100. Невеличкі свята, дні народження чи кафе, алкоголь – 300, мінімум. Перукарня, манікюр для мами – 80 грн., сигарети для тата – 240. Звісно, можна порадити йому кинути курити, але краще залишити чоловікові хоч одну погану звичку. Хай тішиться, поки має здоров’я.
Все. Напевно, фініш. Може, щось і забули, але то вже несуттєво. Беремо калькулятор, зводимо усі мінуси та отримуємо – 4457 грн.
Отакої. Не вклалися. Ну, десь скоротиться. Хтось скаже, що можна забути про кафе, стригтися вдома, менше їсти чи ходити пішки. Звісно. Натомість, ще можна додати якийсь кредитик гривень так на 300 щомісяця, ще щось маленьке або велике. І, врешті-решт, ми навмисно опустили витрати на ліки та лікарів. Тому що це, як з вищою освітою, не порахуєш. І відпусток не передбачили. Хай наші люди будуть здоровими та працьовитими. Адже до обіцяного «покращення життя вже сьогодні» конче треба дожити. Аби побачити.
P. S. Обіцяв не чіпати пенсіонерів, але не стримаюсь. Ви не зауважували, як одинокі бабці купують собі харчі на базарі? Биті яйця просять покласти чи налити в баночку – вони трохи дешевші. Цукор, грамів 150-200 – у пакетик. І так усього потрохи. Не тому, що їм багато не треба – просто в них на «багато» нема. Втім, за комунальні послуги вони платять першими. Сум глибокий. А потім зустрічаєш групу закордонних туристів, біленьких дідусів і бабусь, які із захватом фотографують усе підряд і відчутно тішаться життям. Та нехай! Справа ж не в тому, що «їхнім» добре – справа в тому, що нашим зле. І то давно.
Comments are closed.