Для повного щастя ковальське дерево на стометрівці краще не чіпатиОстанні роки Івано-Франківськ багатіє на ковальські вироби. Вони, милуючи око мешканців та привертаючи увагу туристів, уже стали родзинкою міста. А до того виявилися проблемою для комунальних служб. Адже серед витворів мистецтва є не тільки декоративні прикраси, а й функціональні речі штибу гойдалки чи каруселі. Наприклад, недавно зламалася гойдалка на Дереві щастя. Через кілька днів її відновили, але поки робили, виникло багато запитань.
На слонів не розраховували
Як каже організатор «Свята ковалів» Сергій Полуботько, карусель на Низовій призначена для катання. Та щоб слідкувати за її функціональністю, потрібні гроші. Оскільки в бюджеті фестивалю вони на такі потреби коштів не закладали, то відповідно зараз не мають змоги оплатити ремонт.
У такому вигляді Дерево щастя просумувало кілька днів
«А щодо гойдалки, то вона була подарунком коваля із Чернівців, – говорить Полуботько. – Вирішили зробити Дерево щастя функціональним, але розраховували тільки на малих дітей, яких можна посадити руками. Правда, попереджувальних знаків, що це лише для дітей, не поставили, тому туди сідали всі. За п’ять років перетерся один із елементів, гойдалка впала».
Крім того, зауважує коваль, і саме дерево вже похилилося – ніхто не передбачав великої ваги «гойдальників». Один елемент не тільки перетерся, а й тріснув. Тому ковалі замислилися: аби робити скульптуру функціональною та безпечною, потрібні зовсім інші кріплення. А ще – треба ставити знак, що це виключно для дітей певного віку. Бо якщо так піде і далі, то може впасти й ціле дерево.
«Гойдалка і карусель – речі небезпечні, потребують дотримання техніки безпеки, – акцентує Сергій Полуботько. – На Заході до цього підходять дуже суворо, воліють не дозволяти таких речей у публічних місцях. А в нас поки що такі закони, що на це не зважають. Держава не регулює, а ми самі теж не маємо досвіду в подібних речах».
Відтак, підсумовує коваль, для них було б легше зробити гойдалку на Дереві щастя не функціональною – просто повісити як прикрасу.
Усі в парк!
Поки ковалі думали, а громадськість кидалася фотками в інтернеті, гойдалку відремонтували. З’ясувалося, що в неї таки є балансоутримувач. Як думаєте, хто? Ніколи не вгадаєте. Не знали навіть самі ковалі. Скульптури стоять на балансі КП «Міська ритуальна служба».
Більше того, директор цього підприємства Роман Микула каже, що отримав «у спадок» від попередника – КП «Спецкомбінат» – понад 50 пам’ятників, меморіальних дощок, фонтанів і т. д. Серед них були й три ковальські вироби: Букет майстрів, Дерево щастя, Великоднє сонечко. А декоративну арку на Шептицького-Низовій ритуальна служба отримала на баланс в жовтні 2012 року.
Тепер усе висить на карабінах
Решту ковалі не передавали, а місто не наполягало на тому, щоб їх отримати. Отже, чотири штуки на балансі є, тому хоч-не-хоч, а за композиціями треба доглядати.
«Гойдалка на Дереві щастя висить на тоненьких ланцюжках і, слава Богу, що ніхто там не травмувався, – зауважує Роман Микула. – Бо хто б тоді відповідав? Я вважаю, що це – витвір мистецтва, а всім охочим кататися треба йти до парку».
Якщо так піде далі, то скоро будуть претензії, чому не працює кований фотоапарат у сквері за медакадемією, жартує Микула. А ще зізнається: у ритуальній службі немає людей, які вміють професійно працювати з металом. Тож і гойдалку вони просто прикріпили до дерева звичайними карабінами. Але, за словами Микули, транспорт, люди, матеріали – загалом цей ремонт обійшовся ритуальникам до 2 тис. грн.
Гроші треба довести
Як каже заступник директора департаменту комунального господарства Микола Матіїв, те, що кованими скульптурами має займатися «Спецкомбінат», вирішили ще у 2009 році. Хто й чому так постановив, нині сказати важко. Але він погоджується з тим, що рішення не дуже логічне. Відтак обіцяє: вони з головним архітектором міста Володимиром Гайдаром порадяться та ймовірно передадуть скульптури на баланс якоїсь іншої організації.
Гроші на обслуговування скульптур мають іти з міського бюджету, переконаний Матіїв. Але для цього підприємство повинно зазначати їх у процесі планування. «Якби вони подавали такі розрахунки, то сумніваюся, що їм не виділили би гроші, – каже заступник директора департаменту. – Єдине – треба довести, що ці кошти їм потрібні».
