У західній науці – масштабний скандал. Троє поважних вчених зізналися, що протягом цілого року влаштовували не надто етичний соціальний експеримент.
Вони навмисно писали абсолютно беззмістовні і навіть відверто абсурдні наукові статті у різних галузях соціальних наук, аби довести: ідеологія у цій сфері давно взяла гору над здоровим глуздом. Усі роботи писалися під вигаданими іменами і, як і передбачали автори, успішно проходили перевірку і друкувалися в поважних наукових журналах. А одна з найабсурдніших статей – про те, що секс між собаками в парку варто розглядати в контексті культури зґвалтувань, – навіть була відзначена спеціальною нагородою, пише ВВС.
Мета науки – встановлення істини, наполягають автори, проте у сфері соціальних досліджень істина вже давно мало кого хвилює. Головне – відповідність ідеологічним нормам: засудження пригнічувачів і підтримка “принижених”.
Хто ці люди?
Свої справжні імена наукові дисиденти розкрили самі, коли написали відкритого листа в науковий журнал Areo і розповіли про свій експеримент. Ось вони: Джеймс Ліндсі, Хелен Плакроуз і Пітер Богоссян. Ліндсі – доктор математичних наук, відомий скептик, атеїст і автор кількох книг, що наробили галасу. Серед них – “Усі помиляються щодо Бога” і “Життя у світлі смерті”.
Плакроуз – спеціаліст з релігійної літератури епохи Відродження. У своїх наукових працях вона досліджує, як у XIV-XVII століттях жінки використовували християнські тексти для захисту власних прав.
Богоссян – мабуть, найвідоміший з цього тріо – обіймає посаду професора в Портлендському університеті. Як доктор філософських наук, він спеціалізується на філософії викладання, критичному мисленні, а також є одним з членів “Фонду за науку і здоровий глузд”, який свого часу заснував відомий британський біолог і письменник Річард Докінз.
Свої політичні переконання усі троє описують так: “ліберали, що тяжіють до лівих поглядів”. Вони стверджують, що в окремих галузях соціальних наук вагоме (якщо не панівне) місце зайняли наукові роботи, в основі яких лежить не стільки пошук істини, скільки увага до зловживань і різноманітних проявів соціальної несправедливості.
“Автори таких робіт усе частіше чинять тиск на студентів, адміністрацію та працівників інших факультетів, змушуючи їх висловлювати підтримку їхнім поглядам. При цьому ці погляди зовсім не є науковими”, – кажуть автори відкритого листа.
Зрештою серйозні видання друкують абсурдні роботи просто тому, що “людина, яка ставить під сумнів будь-які дослідження у сфері ідентичності, привілеїв і пригнічення, ризикує бути звинуваченим в обмеженості та упередженості”.
Що саме вони зробили?
Починаючи з серпня 2017 року, Ліндсі, Богоссян і Плакроуз під вигаданими іменами відправили у поважні видання 20 статей, що були оформлені як звичайні наукові дослідження. Теми робіт різнились, проте всі були присвячені різноманітним проявам боротьби з соціальною несправедливістю: дослідженням фемінізму, культури мужності, питання расової ідентифікації та сексуальної орієнтації тощо.
У кожній зі статей висувалася яка-небудь радикально-скептична теорія, що засуджує той чи інший “соціальний конструкт” (наприклад, гендерні ролі). При цьому самі роботи були відверто абсурдними, автори навмисно писали їх з гумором, який дозволяв читачам засумніватися в серйозності дослідження. З наукової точки зору статті не витримували жодної критики. Теорії, що висувалися авторами, не підтверджувалися цифрами, які наводилися у цих же роботах, іноді посилалися не неіснуючі джерела тощо. Так, в одній з робіт автори пропонували дресувати чоловіків так само, як собак. В іншій – змушувати білих студентів слухати лекції на підлозі – як покарання за рабовласництво.
У третій роботі крайній ступінь ожиріння, що загрожує здоров’ю, схвалювалася як вільний вибір здорової людини. В четвертій статті автори пропонували вважати мастурбацію, в ході якої чоловік уявляє собі реальну жінку, актом сексуального насильства щодо неї.
У роботі “Собачий парк” стверджувалося, що дослідники торкалися геніталій майже 10 тисяч собак і запитували їх власників про сексуальну орієнтацію їхніх улюбленців. У статті під назвою “Груди” вчені серйозно розмірковували над тим, що ж гетеросексуальним чоловікам подобається в жінках.
Одна з робіт про фемінізм – “Наша боротьба – це моя боротьба” – взагалі було лише трохи перефразованою главою з книги Адольфа Гітлера “Майн Кампф”.
“Не буду сперечатися, ми чудово розважились, поки працювали над цим проектом”, – зізнається Джеймс Ліндсі.
Чим закінчився експеримент
З 20 написаних робіт принаймні сім було відрецензовано провідними вченими і прийнято до публікації. Єдине питання, яке виникло в одного з рецензентів, – чи дійсно Хелен Вілсон (вигаданий автор роботи) спостерігала в міському парку “по одному собачому зґвалтуванню щогодини”.
“Принаймні сім робіт” – тому що ще стільки ж знаходилися на етапі розгляду в той момент, коли вчені вирішили зупинити експеримент і розкрити свої імена.
Стаття “Собачий парк” (повна назва – “Реакція людей на культуру зґвалтувань і прояву нетрадиційної сексуальної орієнтації в собачих парках Портленду, штат Орегон”) була оприлюднена науковим журналом Gender, Place and Culture – і висміяна у соцмережах.
“Дослідження” було настільки сміховинним, що звернуло на себе увагу не лише серйозних вчених, які вказували на його абсурдність, а й журналістів, які спробували встановити особистість Хелен Вілсон.
Коли на початку серпня кореспондент Wall Street Journal зателефонував за номером, який автори залишили в одній з редакцій, йому відповів сам Джеймс Ліндсі. Професор не став приховуватися і чесно розповів про експеримент – лише попросив журналіста деякий час не розповідати про все публіці, аби він та його друзі змогли зупинити проект і підсумувати його результати. Зрештою матеріал Wall Street Journal був оприлюднений лише 2 жовтня – одночасно з відкритим листом Ліндсі, Плакроуз і Богоссяна.
Що далі?
Серед західної наукової спільноти скандал до цього часу не вщухає. У вчених-дисидентів є не лише палкі критики, так і прихильники, які активно виражають свою підтримку. Джеймс Ліндсі записав відеозвернення, в якому спробував пояснити свою позицію.
“Ми вважаємо, що теми гендеру, расової ідентичності та сексуальної орієнтації, звісно, заслуговують того, аби їх досліджували. Але важливо досліджувати їх правильно, без упередженості. Проблема полягає саме у тому, як їх вивчають зараз, – каже Ліндсі. – Культура, що наразі склалася, диктує нам, що прийнятними можуть бути лише висновки певного роду – наприклад, білий колір шкіри або мужність обов’язково повинні бути проблемою. І боротьба з проявами соціальної несправедливості ставиться вище за об’єктивну правду”.
Проте автори експерименту кажуть, що їх репутація в науковій спільноті зруйнована – і самі вони не чекають ні на що хороше. Богоссян впевнений, що його звільнять з університету або покарають якось по-іншому. Плакроуз побоюється, що тепер її можуть не взяти в докторантуру. А Ліндсі каже, що тепер точно перетвориться в “академічного вигнанця”, для якого закритим буде шлях як до викладання, так і до публікації серйозних наукових робіт. Між тим, усі троє згодні, що їхній проект себе виправдав.
“Ризик того, що упереджені дослідження і надалі будуть впливати на освіту, ЗМІ, політику і культуру, для нас набагато страшніший за будь-які наслідки, з якими можемо зіткнутися ми самі”, – каже Джеймс Лінді.
Наукові журнали, де були оприлюднені псевдонаукові роботи, пообіцяли прибрати їх зі своїх сайтів, проте більше ніяк не коментували скандал.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.