23 вересня у Нью-Джерсі відійшов у вічність один із творців Нью-Йоркської групи, поет, знавець літератури та ерудит.
Про це в соцмережі повідомив поет Василь Махно:
“Сьогодні вранці, тобто 23 вересня 2018 року, помер видатний український поет, професор Іллінойського університету Богдан Рубчак (1935-2018). Помер у нью-джерзійській лікарні. Щойно розмовляв з його дружиною Мар’яною Рубчак, яка сповістила цю печальну вістку. Відійшов один із творців Нью-Йоркської групи, поет особливого мелосу в українській поезії, глибокий знавець літератури, ерудит, богемник, просто мій старший приятель, з яким протягом майже десятиліття дружив. Ця дружба була мені за честь. Останні роки Богдан з дружиною мешкав у Бунтоні (Нью-Джерзі). Його дім і серце були відкриті до світу, він знав ціну словам і вмів, як чародій, їх оживляти”.
Довідково:
Богдан Рубчак народився 6 березня 1935 року в Калуші. Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 року — в США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах, пише OnlyArt.
Батько Богдана Рубчака був кооператором, а дядько — актором (Іван Рубчак). Початкову освіту здобув у Калуші, у 1943 році з батьками виїхав до Німеччини, де в нього помирає батько. Богдан залишився в таборі переміщених осіб в Діллінгені, там продовжував свою освіту до 1948 року, а відтак виїхав з матір’ю до Америки, замешкали вони у Нью-Джерзі.
У 1948—1952 роках Богдан Рубчак проживає в Нью-Йорку, опісля переїздить до Чикаго, де успішно закінчує середню школу — і продовжує свої студії в університетах Нейві-Пір та Рузвельта. Вивчає мови та порівняльну історію світової літератури. Коли Рубчакові виповнився 21 рік, вийшла його перша поетична збірка “Камінний сад”, присвячена матері, яка весь час працювала, забезпечуючи йому освіту. Сам поет, не покидаючи школи, також перейшов на підробітки. У 1958 році Рубчака призвали до американського війська — і він два роки служив у Кореї. Повернувшись з війська у 1960 році, готує другу збірку поезій — “Промениста зрада”. Поновлює свої студії спершу в університеті Рузвельта, далі — в Чиказькому університеті, коли й виходить третя його збірка поезій — “Дівчина без країни” (1963).
У 1964 році Манітобський університет запрошує Рубчака на викладача славістики. Опісля він переїздить до Нью-Йорка, працює в престижному видавництві “Гарпер-енд-Ров”, згодом стає директором української редакції Радіо “Свобода” в Нью-Йорку. У 1967 році виходить його четверта збірка поезій “Особиста Кліо”, присвячена дружині Мар’яні. Через кілька років стає викладачем славістики в університеті Ратгерс, починає працювати над докторатом з порівняльної літератури: дисертацію “Теорія метафори” завершив і захистив у 1977 році. А в 1974 році стає професором славістики й україністики в Іллінойському університеті. Довгі роки співробітничав із літературним журналом “Сучасність”. Перекладає з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатних поетів української діаспори.
Окрім збірок поезій, написав понад 100 статей та есе, разом з Богданом Бойчуком упорядкував антологію сучасної української поезії на заході, яка вийшла у 1969 році в двох томах під назвою “Координати”. Перед цим, у 1967 році, редагував разом із Святославом Гординським “Зібрані твори” Богдана-Ігоря Антонича.
Збірки поезій:
- «Камінний сад» (Нью-Йорк-Чикаго, 1956; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ: «Дніпро», 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
- «Промениста зрада» (Нью-Йорк-Чикаго, 1960; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ: «Дніпро», 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
- «Дівчина без країни» (Нью-Йорк-Чикаго, 1963; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ: «Дніпро», 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
- «Особиста Кліо» (Нью-Йорк: В-во Нью-Йоркської Групи, 1967; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Видавництво «Дніпро», Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
- «Марену топити» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перше видання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Видавництво «Дніпро», Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
- «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — діяспорна підсумкова збірка, до якої ввійшли всі раніші видання поетичних книжок).
- «Крило Ікарове» (Київ: «Дніпро», 1991 — київська підсумкова книга, до якої увійшли всі раніше видані збірки разом із додатковим циклем під назвою «З нових віршів»).
