Роман Григорів – композитор, музикант, постановник сучасних опер, які вражають глядачів на багатьох фестивалях – Гогольfest, Портофранко та за кордоном.
Про те наскільки мистецтво повинне змінюватися з часом, і чи повинне берегти класичні традиції, у розмові Романа з журналістом Espreso.tv Миколою Княжицьким.
Я бачив вашу оперу “Йов” в історичному місці в Крилосі, біля фундаменту старого собору Галицько-волинських князів. Звичайно, все це справляє велике враження, хоча це опера й не нова, ви вже її ставили в багатьох інших місцях. Чому ви звернулися саме до такого формату – до старих заповітів, до Біблійних історій – поєднавши це із сучасним вирішенням?
Насправді ця історія має свій початок у 2015 р., коли фестиваль Гогольfest, зокрема Влад Троїцький, який є режисером цієї опери, замовив поставити “Енеїду”. Це довга історія, як ми її писали, але в результаті вийшов “Йов”. Троїцький проявив дуже серйозну мистецьку мудрість і сказав: “Ок, получається у вас у цьому напрямку, – рухайтеся, візьміть якийсь текст із Біблії.
Є у вас постановка і з літаками пов’язана, яка була представлена на останньому фестивалі Портофранко. Але якщо говорити про театри: оперні театри вас запрошують?
Так, безумовно, що в оперному театрі грати оперу дуже органічно. Але бувають і інші зали, не менш оснащені, не менш круті за акустикою. Ми грали в невеликому залі Нью-Йорка, ми грали 5 перформансів. І ми спочатку скептично досить поставилися – конура, ну чесно – просто такий маленький зал на 200 людей. А в результаті це культове місце і це був фестиваль-прототип, на якому ми вперше представляли Україну за всю історію цього фестивалю. Бет Морісон, яка нас туди запросила, дуже-дуже переймалася нами, і вона хотіла, щоб ми сподобалися, щоб нам сподобалося. Нам треба повчитися цього рівня менеджменту. Нас вразило все! А деталі нас просто порвали, тому що, наприклад, є чувак, який приходить у 6-й годині вечора, щоб протерти рояль, і о 7-й годині він іде. Він годину протирає рояль. От я думав, що за технологія протирки роялю. Він каже: моє завдання протерти весь рояль.
До теми: Франківці Малярчук, Бабкіна і Григорів увійшли до топ-35 молодих представників культури
Я згадую, як ви в тому ж Галичі під дощем думали, як зробити, щоб цей рояль звучав, щоб його не намочило. Ви як говорите про рояль, ніби про якусь живу істоту говорите.
Так склалося. Це більше в контексті “Йова”. Що стосується маленького залу, то інколи, навпаки, оперний театр – це коли ви бачите там плюс-мінус далеко, і чуєте. Наш київський оперний театр – все рівно ми ставили додатковий звук. Ми не могли б показати таке суперпіано, яке в нас є, і тонкощі з роялем – без звуку це нереально. Тому ми доставляли звук. Атмосфера оперного театру вражає, але ця атмосфера залу на прототипах у Нью-Йорку мала зовсім інший контекст, це було повне занурення, це був абсолютний інтим. І для цієї вистави “Йова” – це було дуже важливо.
Потім у Брукліні ми грали в церкві у стилі арт-деко, в одній із найстаріших церков. Це була така ЛІтургія, ми взяли частини із наших опер і власне духовні частини. Ми думали, що це буде десь година 20 хвилин, а вийшло дві години. Католицьке телебачення це зняло і у вересні запустять його по телебаченню. Я сподіваюся, це буде круто.
До теми: Роман Григорів: “В Україні народився новий напрям — аерофонія”
Ви музичну школи спочатку закінчували?
Ні, не закінчував. Я закінчував Івано-Франківський інститут мистецтв. Довга історія: почав я з гітари, закінчив контрабасом. Просто коли я вступав в інститут, уже був потяг саме до композиції. І так сталося.
Оскільки, ви торкнулися теми Франківська, я хотів би у вас запитати, чи справді існує поняття у вашому розумінні, про яке дуже часто говорять і яке називають Франківським феноменом?
Абсолютно. Ми з усіма ними працювали.
Що таке Франківський феномен?
Станіславський феномен. Придумав цей термін івано-франківськй письменник Володимир Єшкілєв. Я думаю, що це той масив мистецький, який є у Франківську і який абсолютно не залежить ні від яких обставин – він утворився сам по собі. Франківськ був закритим містом, може саме тому.
Як закритим містом?
Так, Франківськ був закритим містом, військовий об’єкт при союзі. Фактично, його не було на картах. Я знаю, що взагалі туди важко було заїхати, там була фактично військова база. І можливо, з цим і пов’язано. Це унікально, що там трошки дальше Іздрик у Калуші, це також Франківська область. Але Прохасько, Андрухович, Єшкілєв, увесь наш масив художників, Звіжинський, Єрмак, архітектор Панчишин. Тобто це дійсно такий, фактично, бекграунд франківського мистецтва, на якому базується взагалі все. Я думаю, що ніде в інших областях немає такого концентрату.
До теми: Сучасну українську оперу від Григоріва та Разумейка покажуть Нью-Йорку (ВІДЕО)
Ці люди чимось схожі? Що їх об’єднує?
Вони взагалі не схожі. Вони дуже різні і в мистецтві також. Андруховича неможливо порівняти з Іздриком, а Іздрика неможливо порівняти з діаметрально протилежним, я вважаю, Прохаськом. Ми з ними всіма працювали, мали таку нагоду, це дійсно унікальні феноменальні люди.
Якщо говорити про Франківський театр, наприклад, Держипільського. Ви ж їздите Україною, бачите інші театри. Він чимось відрізняється від інших?
Так. По-перше, він вибрав курс розвитку альтернативного театру, він багато експериментує, використовує багато новітніх технологій. У його виставах часто можна побачити мобільний телефон, тобто те, що є в житті. Я думаю, що це завдяки тому курсу, який вибрав цей театр, відбувається його розвиток і творче становлення. Це те, що його відрізняє від інших академічних театрів. Бо про нього сміливо можна говорити як про не зовсім академічний театр.
До теми: Франківський композитор Роман Григорів написав аранжування до нового зворушливого кліпу «Brutto» (ВІДЕО)
Ви з Ростиславом робили фестиваль, який називається Портофранко. Відкривала його теж ваша сучасна опера. Наскільки важливі такі фестивалі взагалі для міст? Коли ви задумували і робили цей фестиваль, навіщо ви це робили?
Робив я цей фестиваль тільки для міста. На кону було все – здоров’я, все. Цілодобова робота над фестивалем це колосальна величезна логістична машина з усіма наслідками, що витікають – язвами тощо. Тобто в нас величезна була команда, завдяки цьому процесу, який старався бути максимально злагодженим. Чи був він чи не був – інше питання, але ми досягли якогось певного результату. Зараз фестиваль Портофранко – це український бренд. Це не бренд міста локально, не бренд регіональний, а саме загальний.
Історія його почалася в 2010 році, коли ми хотіли змінити контекст прояву мистецтва, і ми почали експериментувати і з локаціями, тобто архітектурою міста, і з синтетичними жанрами й видами мистецтв. Ми зрозуміли, що це дуже важливо і вузько мистецьки. І для міста це дуже важливо, тому що місто черпає постійно якийсь новий ковток повітря, зокрема мистецького.
Не сварило вас керівництво міста за останній фестиваль і за останні ковтки?
Ви знаєте, це теж можна назвати дуже вузько політичним. Ця сварка, я думаю, стосується лише політики. Ми до політики не маємо стосунку, хоча можемо це назвати як виниклий жанр – суспільно-політичний постмодернізм. Насправді до нас керівництво міста ставилося завжди з пересторогою, оскільки те, що виходить за зону їх розуміння, компетенції, уяви – вони не знають, що це таке взагалі сучасне мистецтво. Я думаю, що тільки тому. Але власне, на регіональному рівні фестиваль не потрібен, а от на всеукраїнському він дуже потрібен.
До теми: У Києві презентують оперу за романом Юрія Іздрика “Воццек” – музику написали Григорів і Разумейко
Тобто, ви робите у Франківську всеукраїнський фестиваль? І це фестиваль сучасного нетрадиційного українського мистецтва?
Цього року ми відмовилися від сучасного мистецтва, ми вжили такий термін актуального мистецтва, і весь контент підібрали під визначення цього терміна. Тобто актуальне мистецтво це те, яке ставить запитання, воно не дає відповіді, воно просто ставить запитання – це його основне завдання. Ви знаєте, коли у Франківську відбувся Портофранко, про нього говорило все місто, весь регіон, якийсь певний період часу вся Україна. Я вважаю, що це успіх для фестивалю, про який говорить вся Україна. Контекст, про що говорили, це виступ ХЗВ, а що таке виступ ХЗВ – це абсолютно мистецька акція, яка відбулася на фестивалі.
Також можна зрозуміти людей традиційних чи консервативних цінностей, які не сприймають таке.
Дивіться, люди, диванні професіонали, які почули дзвін, та не знають, де він, почали насипати там. Це наша ментальність, це не проблема регіону чи окремих людей. Це абсолютно політична історія, бо, як ви знаєте, нас підтримував фонд, який є опонентом чинної міської влади. Тому це відбулося. Ми займалися фестивалем, тому особисто для мене – це удар. Це дуже було складно.
Але, я думаю, що мистецтво перемагає будь-який конфлікт, і навіть ті, хто “проти”, завдяки мистецтву, часом стають “за”. Ви творите нове українське мистецтво і нову українську оперу. Колись у нас в Україні народилося українське поетичне кіно, яке відрізняло український кінематограф від усього іншого.
Повну версію інтерв’ю шукайте за посиланням »»»»»
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.