Недавно ініціативні рибалки області запустили у верхів’я Бистриці-Солотвинської та Надвірнянської і Золотої Липи шість тисяч мальків дунайського лосося – назбирали між собою грошей і самостійно все організували. Кажуть, вид дуже цінний і має всі шанси прижитися у наших річках.
І це вже не перша така акція в області, хоч і не цілком законна.
Рибу треба захищати
Франківець Ярослав Фуфалько – місцевий бізнесмен, риболовлею цікавиться з дитинства. Кілька років тому у профільних журналах він натрапив на досвід Польщі та Словенії з розведення дунайського лосося. Тоді загорівся ідеєю спробувати таке і на Івано-Франківщині.
«І Прут, і Дністер підходять для дунайського лосося – це повноводні річки з великою кількістю кормової бази. І поки у нас ще ГЕСами не перекриті карпатські річки – він міг би там нереститися, – говорить Ярослав Фуфалько. – У Словенії значну частину бюджету становлять надходження із продажу ліцензій на спортивну ловлю цієї риби. А в Польщі лосося заселяють замість риби, що вимерла через будівництво ГЕСів».
Спершу Фуфалько кинув клич серед місцевих рибалок і почав збір грошей на купівлю малька. Збирали серед знайомих по 500 грн. Варіант «хто скільки дасть» не розглядали, бо переконаний – так не зібрали б нічого.
«За роки рибальства познайомився з однодумцями, які теж люблять лососевих і риболовлю, проти браконьєрки. Я пояснював так: 500 грн раз на рік – то одна кава в місяць. Ходив і проповідував як священник», – розповідає Ярослав.
Каже, їх ініціативна група – не єдина. Наприклад, мальків також запускає громадська організація рибалок-нахлистовиків «Домівка форелі».
«Доцільності запускати струмкову форель я не бачу, – каже активіст. – Є досвід одного з сіл на Прикарпатті, де завдяки браконьєрству та продажу в місцеві ресторани вибили всю рибу. Та коли там почали боротися з браконьєрством – форелі стало повно. Тому ми взялися за лосося».
Першу партію в дев’ять тисяч мальків придбали у господарстві на Закарпатті у 2017 році. Її запустили у верхів’я Бистриці.
«Крім цього, запустили ще тисячу райдужної форелі і п’ять тисяч – струмкової, – говорить Фуфалько. – Тоді половину суми зібрали рибаки, а половину дало керівництво лісгоспу. Приїхали навіть місцеві чиновники – стояли з нами в гумаках і запускали форель».
Про місце, де запускали рибу, не розповідає, аби цим не скористалися браконьєри. Каже лише, що там є єгер, який вміє переконувати людей, що рибу треба захищати – когось карає, когось перевчає. Так і зміг відновити популяцію.
Аби не їхати за кордон
Мальків придбали у такого ж ентузіаста на Закарпатті у Тячівському районі.
«Він браконьєрам пообіцяв гроші, якщо ті покажуть місце нересту лосося, – говорить Ярослав Фуфалько. – Так рибалки знайшли кладку, вимили запліднену ікру, поставили в інкубатор – з 2-3 тис ікринок вижила майже тисяча лососиків. З них частину залишили, а решту – випустили в ріку. З тих, що залишили, виростили плідників і минулого року вперше з них здоїли ікру».
Каже, технологією здоювання та інкубування ікри із закарпатцями поділилися поляки – ті приїжджали на обмін досвідом і, навіть, планували привезти своїх плідників, але не змогли провезти їх через кордон.
Подивитися, як прижилася риба, можна буде аж наступного року – наразі вона ще надто мала. Але рибалки-активісти чекати не хочуть – кажуть, поляки вже все довели й так. Тому цього року запустили нову партію лосося.
Один мальок коштував рибалкам 5 грн. Франківці придбали і випустили у верхів’ях двох Бистриць ще чотири тисячі рибин. Долучилися і рибалки Тернопільщини з ГО “Скеля” – дві тисячі особин випустили до Золотої Липи .
Зупинятися Фуфалько не збирається і вже шукає однодумців, які приєднаються до зариблення наступного року:
«Якщо кожен почне щось робити і виходити за межі свого простору, то всім буде краще. Я хочу розмножити рибу, щоб її стало більше і запровадити ліцензійний лов – щоб я не їздив ловити рибу за кордон, а жив у Франківську і на вихідні міг поїхати на риболовлю на дунайського лосося, який важить 30 кг. І щоб було, що розповісти дітям і внукам – що я таки щось робив у цій країні».
Через зариблення активісти планують відновлювати екологічний баланс маленьких річок. Розчищаючи русла, хочуть показати місцевим, що якщо рибу не виловлювати, а запрошувати натомість рибалок, це може приносити їм гроші.
«Якщо покажемо, що ми запустили рибу, запросили туриста і отримали прибуток чи хоча б вийшли на нуль без державного фінансування, це вже хороший приклад, – каже колишній працівник рибоохорони області Любомир Стрембіцький, який теж долучився до зариблення. – Таким чином ми закладаємо початок реакраційного рибальства. Місцеві можуть мати більше вигоди від того, що риба плаває в річці, ніж би вона була у них на сковорідці. Рибалка, який має вудилище за тисячу доларів, хоче і поїсти і поспати, випити, закусити і щось побачити. Але він приїде лише за умови, що буде риба».
На страх і ризик
Стрембіцький пояснює, що теоретично є ціла процедура, якої активісти мали б дотриматися. Бо такий самовільний запуск риби не зовсім законний. Втім, каже, причепитися до них теж немає за що.
«Ми б мали пройти певні процесуальні дії, але ми їх не проходимо. У законодавстві є білі плями, через які нас покарати складно. Прямої заборони немає – а те, що не заборонено, те дозволено, – говорить Стрембіцький. – Риба – сертифікована, вирощена на племінному господарстві у Закарпатті, яке займається компенсаційним зарибленням електростанцій. Риба вирощена в нормальних умовах, не є контрабандною. Думаю, ми нічого поганого не зробили, а в майбутньому буде ще й позитив».
Каже, робили зарибнення за рахунок людських пожертв, тому витрачати ці гроші на оплату наукових досліджень, які б обґрунтували доцільність запуску дунайського лосося, не бачать потреби.
«Європейські наукові джерела стверджують, що європейський таймень був розповсюджений у Європі, зокрема в Дністрі. Але через діяльність людини з Дністра зникли цінні риби, в тому числі й осетрові, крім стерляді. Навіть якщо риба не приживеться, ми не витрачаємо бюджетні кошти – це на наш страх і ризик. Крім того, вид, заселений у нове середовище, завжди дає акліматизаційний сплеск чисельності популяції. Це позитивно вплине і на чисельність лосося дунайського в Україні, який є занесеним в Червону книгу України», – розповідає Любомир Стрембіцький.
В управлінні охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області кажуть, заборонити зариблювати водойми вони не можуть. Та й за умов фінансування рибного господарства такі ініціативи – це хороша альтернатива. Однак, вони все ж просять рибалок не робити цього самовільно. Адже за всі негативні наслідки потім все одно відповідатиме рибоохорона.
«Є порядок зариблення водойм, діє програма 2012-2020 років, – говорить начальник рибоохорони області Руслан Чорненький. – Для зариблення має бути ветеринарна довідка та товарно-транспортна накладна, аби ми знали походження тієї риби. Активісти роблять благу справу, але треба дотримуватись інструкції. Я за зариблення, але з відповідними документами. Бо якщо риба погине, ми будемо нести відповідальність».
Каже, що рибоохорона навіть створила спеціальну робочу групу, яка готова надавати консультації у зарибленні – лиш би активісти зверталися.
