Минулими вихідними франківець Роман Процик потрапив у ТОП-100 на Isklar Norseman Xtreme Triathlon.
У суботу, 4 серпня, Процик фінішував у найскладніших змаганнях тріатлоністів у Норвегії. Свої враження від змагань Роман детально описав на своїй сторінці у мережі. Далі – пряма мова самого спортсмена.
Приблизно два роки тому, побачивши на YouTube відеоролик про NORSEMAN, не міг припустити, що візьму там участь.
Настільки складними виглядали ці змагання для мене. Щоб зареєструватись на них, потрібно подати заявку і сподіватись на виграш у лотереї серед більш ніж 4000 інших бажаючих. Участь у змаганнях може прийняти тільки 250 людей. В листопаді 2017 року я вирішив подати заявку на участь заради цікавості і 11 листопада отримав листа, що я не попав у список переможців лотереї і зітхнув з полегшенням.
До теми Франківець Роман Процик подолав 226 кілометрів в тріатлон-гонці Ironman у Техасі (ФОТО)
Та от 22 листопада прийшов новий лист, про те що хтось із переможців відмовився і у мене є можливість прийняти участь. Вирішив, що якщо відмовлюсь від такої можливості, то собі не пробачу! І, не зважаючи на те, що змагання проходять 4 серпня (а я був вже зареєстрований на Ironman Zurich 29 липня), оплатив стартовий внесок. Траса тріатлону NORSEMAN проходить від однієї точки до другої, тоді як більшість інших змагань мають кільцеві траси – починаються і закінчуються в тому ж самому місці.
Змагання відрізняється ще й тим, що спортсмен не може приймати участь сам. Обов’язковою є наявність людини, яка буде супроводжувати на дистанції. Також потрібне авто і додаткове спорядження: на плавання, крім гідрокостюма, бажано мати неопренову балаклаву чи шапочку на голову і неопренове взуття, оскільки температура води може опускатись до 12 градусів.
На вело етап з обов’язкового спорядження потрібно мати світловідбиваючий жилет, передній і задній ліхтар, також бажаною є велокуртка, що не пропускає воду (якщо буде дощ), рукавиці і штани (тому, що температура на плато, по якому проходить велика частина вело етапу, може опускатись до 1 градуса). На біг потрібно мати рюкзак в якому буде теплий одяг, шапка, рукавиці, ліхтар на голову, їжу і готівку для буфету на вершині гори. В іншому випадку спортсменів не допускають до фінішу на вершині гори Гаустатоппен.
Додаткою складністю змагань є те, що в них приймають участь сильні атлети, призери олімпійських ігор, учасники чемпіонату світу з тріатлону. Тому через малу загальну кількість спортсменів, концентрація сильних учасників вища ніж на змаганнях Ironman, для прикладу. Також перед змаганнями, було видно, що всі мають велику впевненість потрапити у список перших 160 фінішерів і бути допущеними до фінішу на горі. Також я не побачив спортсменів, яких я буду обганяти, настільки сильно всі виглядали
Супроводжувати мене на дистанції з радістю погодився Станіслав Мантач, за що я йому дуже вдячний. Станіслав зараз живе і працює в Норвегії.
Після фінішу на Ironman Zurich, який виявився для мене набагато важчим, ніж я сподівався, було завдання по максимуму відновитись до наступної п’ятниці. Дякую за поради по відновленню, спільні тренування і підтримку всім членам Iron Team Cadence, а зокрема Майку Олександру, Климковичу Олександру, Кашевко Володомиру, Пилипчуку Ігору і Волощуку Ярославу.
Одна невелика проблема виникла при отриманні стартового пакету. Виявилось, що мій світловідбиваючий жилет не відповідає вимогам змагань. Дякуючи одному з головних організаторів, мені подарували жилет такий як потрібно.
Заночувати, перед змаганнями вирішили в TriCamp, який знаходиться за 500 метрів від старту (правда поспати так і не вдалося. Коли я приїхав туди, то всі інші атлети вже спали
Потім приїхав Станіслав і о 23 год лягли спати.
Десь о 12 вже почав засипати, але о 1 ночі задзвонив будильник – час сніданку. З’ївши вівсянку, знову спробував заснути, але о 2 годині почали прокидатись і шуміти інші спортсмени.
…Хтось включив пилосос чи якийсь компресор…не знаю для чого це їм було?! Тож я вирішив вставати і вирушати в транзитну зону ставити велосипед. О 4 год почалась посадка на паром.
Було видно хвилювання і напруження на обличчях багатьох. Дехто сидів біля стіни, хтось молився, хтось просто лежав на металічній підлозі парома, бережучи сили.
Я теж вирішив на 5 хвилин прилягти перепочити.
Ще довго вагався чи потрібно одягати балаклаву і неопренове взуття, тому що вода цього року по прогнозам була тепліша ніж завжди. Та й ніколи не плавав у такому спорядженні. Повагавшись трохи, все таки вирішив їх одягнути і це було надзвичайно правильне рішення! Тому що навіть в них відчував, як починають замерзати ноги і голова під кінець плавального етапу.
Щоб холодна вода не стала шоком для організму, на паромі включили холодний душ з водою з фьорда. В 4:50 настав найбільш хвилюючий момент: спортсмени почали стрибати у воду з парому і плисти до точки старту.
На плавальний етап я витратив 1 год і 22 хв, що було більш-менш нормально для мене (враховуючи зустрічну течію і мої плавальні можливості). Вийшовши з води, я побачив близько 60 велосипедів і зрозумів, що відстаю від наміченої цілі – фінішу на горі і чорної футболки NORSEMAN. Оскільки до фінішу на горі допускають тільки перших 160 спортсменів, решта завершують дистанцію внизу і отримують білу футболку.
Вирішив спробувати обігнати якомога більше спортсменів на вело етапі. Спочатку це давалось дуже важко, оскільки на перші 32 км вело етапу потрібно набрати 1200 метрів висоти. Та після 32 км все пішло набагато легше і я почав рахувати спортсменів, що обігнав. Нарахував близько 60 і після того ніхто попереду не з’являвся довший час. Інколи на підйомах вдавалось когось одного обігнати, а хтось обганяв мене. Найважче мені дався останній підйом (600 метрів набору висоти на 15 км) перед фінішем вело етапу. У транзитній зоні Станіслав сказав, що зараз у мене поточне 110 місце.
Оскільки на бігу я зазвичай добираю декілька позицій, то зрозумів, що чорна футболка фінішера повинна бути моя. Залишалось тільки завершити почату роботу.
Під час вело етапу у зв’язку з перепадом висот, погода змінювалась від холодної з дощем до жаркої.
Біг почався легко для мене і до 25 км, де починається Zombie Hill, підйом з градієнтом 10%, вдалось обігнати ще 10 чоловік.
Десь на 20 км на горизонті з’явилась гора Гаустатоппен, яка виглядала величезним монстром.
Було важко уявити, яким чином на неї можна піднятись, коли сили вже почали мене покидати. Тому старався не думати про це і просто для початку добігти до Zombie Hill – місце де починається постійний затяжний підйом і більшість спортсменів переходить на ходьбу.
На 32.5 кілометрі, згідно поточного місця учасників або допускають до головного фінішу на горі, або направляють вниз до фінішу з білою футболкою.
На 37.5 кілометрі відбувається перевірка рюкзака на наявність всіх необхідних речей.
Зрозумівши, що задачу виконано, ми з Станіславом з полегшенням вирушили до вершини.
Підйом видався дуже важким після такого дня.
І ось довгоочікуваний фініш.
Те, що здавалось неможливим, здійснилось!
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.