Продовжуємо вивчати старі гравюри, присвячені нашому місту, пише “Репортер”. Станиславів
Більшість із них була створена в останній третині ХІХ століття і показує Станиславів таким, яким ми його вже ніколи не побачимо. На жаль.
Пергамент із «Картою пам’яті»
Мармулядова пожежа 1868 року залишила від станиславівської ратуші лише обгорілу, напівзруйновану вежу. Бургомістр Ігнацій Камінський доклав максимум зусиль для відновлення головної споруди міста. Хоча про відновлення тут не йшлося – ратушу довелося перебудовувати.
До теми Графічний Станиславів. Як виглядало місто до епохи фотографій
Вже 6 липня 1870 року відбулись урочисті заходи, присвячені закладанню наріжного каменю нової споруди. У присутності римського, греко-католицького, вірменського духівництва і рабинів, під спів «Богородиці» й постріли мортир, під фундамент заклали олов’яну капсулу. Всередині була скляна колба з монетами й медалями, вибитими на честь різних важливих подій з історії Польщі.
А ще там був пергамент із «Картою пам’яті», де стисло викладалась історія попередньої ратуші та заходи, що сприяли будівництву нової. Процитуємо невеличкий фрагмент: «Міська рада, користуючись фондом лотерейної позики, уклала з Товариством виробів машинної цегли і будівництва у Львові (директор – колишній професор будівництва п. Філіп Покутинський) контракт від 10 квітня 1870 року на будівництво ратуші. На підставі попередніх планів п. Атаназія Пшибиловського, будівничого з міста Бреста, який тепер працює у Львові, панові Покутинському доручено опрацювати їх згідно зі змінами у стилі й архітектоніці з дотриманням головного креслення. Товариство виробів машинної цегли і будівництва оцінило вартість робіт у суму 71 197 злотих австрійської валюти».
Там же наводився проект майбутньої ратуші, яку завершили наступного року.
За Віденським зразком
Ігнація Камінського недарма називали найкращим бургомістром Станиславова. Він не лише розвивав рідне місто, а ще й, висловлюючись сучасною мовою, піарив його як тільки міг. У 1875 році Камінський допоміг Товариству Господарчому провести у Станиславові грандіозну сільськогосподарську виставку. Вона розташовувалась біля вокзалу, приблизно там, де зараз меморіальне кладовище. Потім цю ділянку ще довго називали «Плац повиставовий».
Читайте Станиславів 110 років тому: бібліотека з Парижа та заповіт спортсмена
Польська преса писала про виставку із захопленням. Наприклад, ілюстрований тижневик «Klosy» видав таке: «Неподалік від колійового двірця, посередині розлогої галявини між двірцем і містом, виросло ніби друге містечко, що складається з різноманітної забудови, павільйонів і повздовжніх шоп, між якими, у самому центрі виставкового плацу, підноситься декоративна ротонда, збудована за прикладом ротонди Віденської універсальної виставки (що проводилась у 1873 році – Авт.), у розмірах, відповідних масштабам Відня і Станиславова».
У газеті були й кілька гравюр. Їх виконав художник Грабовський, який малював з натури, тож йому можна вірити. На першому малюнку бачимо вхід на виставку, його прикрашає арка, увита гірляндами з квітів. Увінчує арку складна композиція із мотик, грабель, лопат і вил. Нижче зображена ота центральна ротонда, зроблена за столичним зразком. Також тут є палатки із штифтами для бутів (чоботів) дрогобицької фабрики Барських, буре вугілля із Новоселиці та павільйон з великою рогатою худобою, яку активно експортувала Галичина.
Читайте Станиславів у Першій світовій. Літо 1917 року
Журналісти нарікали, що на виставці було справжнє засилля закордонних фірм, які шукали нові ринки збуту, і задавалися питанням: невже місцеві підприємці не мають що показати? А ще газетярі відзначали, що ніщо в місті не нагадувало про страшну пожежу, яка спопелила його сім років тому. І в цьому теж була заслуга бургомістра Камінського.
Розриті могили
У 1890 році в німецькому місті Касселі вийшло перевидання книги Роберта Брауна «Наша Земля та її історія», де в популярній формі розповідалось про фізичну географію планети. Видання було ілюстроване багатьма гравюрами, одну з яких ми просто не могли залишити без уваги.
Дослівно вона перекладається як: «Кургани, або могильні пагорби у Станиславові, Східна Галіція». Малюнок, з якого зроблена гравюра, належить професору Оскару Ленцу. З усіх відомих однофамільців на цю роль найбільше підходить викладач німецького університету у Празі (1848-1925). Взагалі-то він більше прославився своїми подорожами Африкою, але запросто міг завітати і в Галичину – трохи помалювати.
Виникає закономірне питання – де ж він побачив у Станиславові кургани? Археолог Василь Романець каже, що це якісь дивні кургани, оскільки вони дуже сильно згруповані. Зазвичай поховання робили на більшій відстані. На території теперішнього Франківська залишки давніх поселень були виявлені на Пасічній. Науковці встановили, що колись там мешкали трипільці, люди бронзової доби, голіградської культури та фракійського гальштату.
Але це не Пасічна! Ідентифікувати місце нам допоміг історик Алоїз Шарловський, який ще у 1887 році створив свою безсмертну працю «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного». Наприкінці є невеликій розділ про місцевості, що заслуговують на увагу. І ось що Шарловський пише про село Черніїв.
«Поблизу цього села під лісом знаходиться ряд могил, які утворюють розлогий цвинтар. Його відвідали доктор Оскар Ленц, відомий геолог та проф. Мар’ян Ломницький. Малюнок цього кладовища виконаний на основі шкіцу д-ра Ленца, знаходиться у серійному виданні «Наша Земля та її історія», Лейпциг, 1886. Ці могили (кургани, тумулі) у вказаній праці віднесено до передісторичних – бронзового або залізного віку. Докладного опису могил не подано, а під малюнком вміщено напис: «Hugelgraben («Tumuli») bei Stanislau in Ostgalizien», не називаючи навіть Черніїва».
А тепер ще раз поглянемо на гравюру. На передньому плані якийсь вуйко розриває одну з могил. За ним спостерігають двоє чоловіків інтелігентного виду. Вгадайте, хто це? Правильно – Оскар Ленц та його приятель Мар’ян Ломницький!
В Станиславі на риночку…
Колекціонер Зеновій Жеребецький має дуже рідкісну книгу. Це другий том «Опису Землі» львівського професора Станіслава Маєрського, що був надрукований у Відні в 1900 році. На обкладинці зазначено, що видання містить близько 160 ілюстрацій та 14 картонів – кольорових вклейок.
У книзі описуються різні європейські країни. Зрозуміло, що головну увагу автор приділив Австро-Угорщині, чиїм підданим був. А серед усіх провінцій імперії пан Маєрський найбільше розпинався про Галичину – аж 48 сторінок. Для порівняння – Угорщині він приділив лише дев’ять.
А яка ж Галичина без Станиславова? На 284 сторінці бачимо гравюру з ратушею – тою самою, яку закладав бургомістр Камінський. Навколо буяє торгівля, кудись неквапно прямує єврей, українська селянка продає гуси, польська панночка прискіпливо вибирає овочі.
Цікавим є й опис міста зразка 1900 року. «Станиславів (30 000 мешканців) між Бистрицями Солотвинською і Надвірнянською, на збігу Подільської височини і Карпатського передгір’я. Закладений на узбережжі Бистриці на найвищій відмітці делювіальних відкладів, на місці села Заболоття.
Тут є гімназія, реальна школа і вчительська семінарія. Через місто проходять залізничні гілки: підкарпатська, чернівецько-ясська та долини Прута. Завдяки ним є сполучення з угорськими, румунськими, буковинськими і галицькими землями».
На цьому, шановний читачу, ми завершуємо. Втім, це не означає, що «станиславівських» гравюр більше не існує. Просто ми їх ще не знайшли. Отож, до наступного разу.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.