Недавній дзвінок від В. З. раптово нагадав мені про «Пніна».
Свого часу я, здається, двічі проживав нетривалі, хоч і досить інтенсивні романи з романами Набокова. «Пніна» серед них, однак, ще не було, тож я вирішив заповнити прогалину. Тим більше, що в тій телефонній розмові В. З. вельми заінтриґував мене однією несуттєвою деталлю. Зрештою, суттєвість деталей у набоковській прозі є категорією доволі непевною, щоб не сказати слизькою, й вимагає надзвичайно ретельних текстологічних (як і контекстологічних) студій. Але менше з тим, пише Юрій Андрухович на порталі Збруч .
Коли я дочитав до кінця той роман про вибрані життєві трафунки професора-еміґранта, який, утікши з більшовицької Росії, врешті опиняється в Америці, де змушений перебиватися випадковими лекціями та уроками для вкрай вузького кола не надто вдячних слухачів, я негайно сповістив В. З. про те, що деталь, якій він присвятив стільки уваги під час нашої телефонної розмови, у прочитаному тексті «мною не знайдена».
Читайте: Легенди Станиславова. Андрухович і царство на дроті
Проте великої загадки в цьому не було. Річ у тім, що В. З. читав «Пніна» в оригіналі, тобто англійською, а я – в російському перекладі Ільїна. Варто відразу додати, що існує ще один російський переклад того ж набоковського роману. Прізвище перекладача, Барабтарло, з наголосом аж на третьому «а», звучить так, наче й сам він якийсь третьорядний, але настирливо помітний персонаж набоковської прози. Що ж, буває й таке: дослідник мімікрує й цілковито зливається з досліджуваним матеріалом.
Так от. Деталь, що привернула увагу мого приятеля В. З., полягає в кількаразовому (й отже, послідовному та свідомому) прив’язуванні героя, професора Тимофея Пніна, до греко-католицизму. Таких прив’язок у романі є щонайменше три – у другому, четвертому та п’ятому розділах.
Читайте: Юрій Андрухович: «Ісус Христос Суперзірка»
У розділі другому читаємо про «a dazzling Greek Catholic cross» на широких грудях героя. Цей-таки «греко-католицький хрест» виникає в розділі п’ятому, де Пнін перед купанням у лісовій водоймі знімає зі себе й вішає на першу-ліпшу гілку «Greek Catholic cross on a golden chainlet». Натомість у четвертому розділі знаходимо вже не матеріальну, а радше світоглядну прив’язку щодо «melodious and wholesome amenities of the Greek Catholic Church, that mild communion whose demands on one’s conscience are so small in comparison with comforts in offers».
Як Ільїн, так і Барабтарло вирішили не надто заморочуватися із загадковою для них конфесією. Тож у першому випадку читаємо про «сверкающий на широкой груди православный крест» і, відповідно, «ослепительный православный крест на широкой груди». У другому – про «православный крест на золотой цепочке, снятый Пниным с шеи и повешенный на сучок» та «православный крест на золотой цепочке, который Пнин, сняв с шеи, повесил на ветку». Третій випадок і багатослівніший, і складніший, але з незмінним результатом: читаємо про «мелодические и благотворные радости Православия, этого кроткого исповедания, чьи требования к личной совести столь малы в сравнении с утешениями, которые оно предлагает» і про «мелодичные и благотворные красоты Православной Церкви, этой благостной общины, так мало требующей от совести по сравнению с теми утешениями, которые она сулит».
Читайте: Андруховичі, Карпа та інші, – чим українці вражали на Паризькому книжковому салоні
Як бачимо, обидва перекладачі не менш послідовні за автора. Тільки свою послідовність вони виявляють у послідовній заміні греко-католицького на православне. І якщо у випадку Ільїна ще можна припускати втручання радянської цензури, то Барабтарло здійснював і видавав свій переклад уже в Америці, виїхавши зі серусеру ще 1979 року.
Як могло дійти до цієї заміни (або й підміни)? Припускаю, що перекладачі повелися на підказку деяких словників сучасної англійської мови, згідно з якими (як наприклад, отут) одним зі значень поняття Greek Catholic є «приналежний до Східного Православ’я» або «приналежний до деяких церков у Східному Православ’ї». Недостатність (а навіть і певна абсурдність) такої дефініції робиться більше ніж очевидною, щойно ми уявимо, як у новинах, наприклад CNN, з’являється, скажімо, відомий пан Гундяєв, поданий як «Patriarch Kirill, the leader of Russian Greek Catholic Church». Напевно, всі ми довго б над цим сміялися.
Читайте: Стіхі. Юрій Андрухович вигадав поета, а росіянин примудрився поцупити у того вірш
Але зайдімо з іншого боку. Чому Набоков замість очікуваного «Orthodox» (православний) ужив несподіване «Greek Catholic»? Задля власне несподіванки? З міркувань екзотичності й очуднення? Можлива й така версія.
Але можлива й інша. «Греко-католицький» хрест (як він, до речі, виглядає? хіба існує якийсь окремий специфічний греко-католицький хрест?) на грудях професора Тимофея Пніна є одним із незліченних фрагментів цього свідомо дуже подрібненого на фрагменти життєпису. Роман побудовано так, що ми дізнаємося з нього передусім про те, як багато всього ми насправді НЕ дізнаємося й НЕ дізнаємося. Хоча ми (тут автор залишає нам цілковиту свободу) можемо вгадувати, йти за натяками та слідами, фальшивими і справжніми. Й тут у нас величезне поле для здогадів та домислів. Наприклад, про соловйовських російських католиків. Або про спеціальну (і невдалу) місію Андрея Шептицького з навернення росіян.
Читайте: Юрій Андрухович: Джентльмени vs Мерзотники
Зрештою, на всьому шляху, яким герой утікає з Росії, на кожній з його ледь означених у тексті зупинок (Крим, Константинополь, Балкани, Прага, Париж), йому, героєві, можуть траплятися, наприклад, галичани – також утікачі, еміґранти, вигнанці, мимовільні друзі й подруги, ба навіть перелітні коханки, – і чому б не подарувати на згадку цьому загубленому у світах москалеві якийсь хоч би хрестик, що його він відтепер раз і назавжди вважатиме греко-католицьким?
Але переклади позбавляють героя, а заодно й автора, і нас, читачів, цього милого шансу. Тож не вірте перекладам, особливо тим, які російською.
Читайте в оригіналі.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.