Коли думаю про те, що нині сталося в польсько-українських відносинах, неодмінно згадую Єжи Ґедройця, директора Літературного інституту і журналу “Культура”, які після Другої світової війни осіли в містечку Мезон-Лафіт поблизу Парижа, пише Юрій Шаповал на DT.ua.
Ґедройць завжди наполягав, що “саме поляки як “державний народ” несуть відповідальність за те, як у Польській державі поводилися з білорусами, литовцями, українцями та євреями. І перед поділами Польщі. І в міжвоєнний період, і під час Другої світової…” Ці слова варто нагадувати тим польським націоналістам, котрі влаштовують, як зовсім недавно перед Посольством України у Варшаві, різного роду антиукраїнські акції. А нашим націоналістам, які проводять антипольські заходи, я би нагадав трохи іронічну, але стратегічно важливу приповідку: “Поляків гудьмо, але з поляками будьмо”.
Мирослав Онишкевич
Я особисто з поляками вже понад 20 років — із 1996-го. Саме тоді ми підписали перший протокол про створення спільної українсько-польської робочої групи з підготовки видання “Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб”. Так розпочалася співпраця Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) з Міністерством внутрішніх справ і Адміністрації Республіки Польща, а пізніше — зі створеним у 1998 р. Інститутом національної пам’яті Польщі. Я увійшов до групи як представник Національної академії наук України, а саме — від Інституту політичних і етнонаціональних досліджень.
Читайте Дві любові старого вояка УПА з Калуша
За ці роки змінювалася політична кон’юнктура в наших державах, приходили і йшли президенти, уряди, Польща стала членом Європейського Союзу і НАТО, Україна пережила Євромайдан, зміцнила олігархічно-радянську систему влади, досягла омріяного безвізу, почалися українсько-польські політико-історичні контроверсії новітнього часу. А ми з польськими колеґами з Інституту національної пам’яті Польщі (інституції, яку в усьому світі демонізували через ухвалені польським Сенатом і підписані президентом Анджеєм Дудою зміни до її статуту) продовжуємо свою спільну працю. Щойно вийшов друком уже 9-й том нашої серії.
Читайте Як повстанці УПА прихистили ведмедя й носили на собі, коли той впав у сплячку (ФОТО)
І ось 9-й том. Дві частини. 1568 стор. тексту. Працювали ми над ним 7 років. Цьому тому не боячись можна дати провокаційне визначення — це бандерівський том. Формально він називається так: “Організація Українських Націоналістів в Польщі в 1944—1950 роках. Ліквідація керівних структур”. Під керівними структурами ми маємо на увазі Провід ОУН під проводом Степана Бандери в Польщі, а точніше — керівництво ОУН так званого Закерзонського краю (за лінією Керзона), яке сформувалося впродовж 1945 р., після проведення демаркації кордону між Польщею та СРСР. До складу оунівського керівництва входили: провідник Ярослав Старух (псевдонім “Стяг”), його заступник і референт пропаґанди Василь Галаса (“Зенон”, “Орлан”), командир Української Повстанської Армії (УПА) Мирослав Онишкевич (“Орест”, “Богдан”, “Олег”, “Білий”) і керівник Служби безпеки (СБ) Петро Федорів (“Дальнич”).
Читайте Легендарний Герой УПА “Кривоніс” відзначив свій 95-й день народження
Наголошу, що в нашому виданні йдеться про ліквідацію керівництва ОУН у Польщі, а не командування Української Повстанської Армії. Обидві організації, або формування, ми трактуємо як окремі, а не тотожні структури. В літературі попередніх років досить поширеним було вживання подвійного скорочення ОУН-УПА, що обґрунтовувалося відсутністю різниці між ними. Тим часом, за твердженням українського дослідника Юрія Киричука, в УПА налічувалося лише приблизно 50% членів ОУН бандерівського крила. Решта стрільців та старшини були людьми інших політичних поглядів та переконань, хоча УПА діяла під постійним і пильним контролем бандерівського керівництва.
Складена співробітниками польської спецслужби схема ОУН у Польщі
Нагадаю: перші повоєнні роки в історії українсько-польських відносин були особливим періодом. Українсько-польський конфлікт, що тривав на території спільного проживання двох наших народів у 1944—1947 рр., і досі викликає дуже емоційні реакції. Так само досі залишається маловідомою, або, так би мовити, такою, якої уникають, тема діяльності українських націоналістів у Польщі в 1944—1948 рр. Ось ми з польськими колеґами й визнали, що це є вагомою підставою для вивчення зазначеного питання на основі архівних фондів Інституту національної пам’яті Польщі та Галузевого державного архіву Служби безпеки України (його фонди, до 1991 р. включно, має перебрати, але ніяк не перебере Український інститут національної пам’яті, створений у 2006 р.). Не буду переказувати зміст тому. Кому цікаво — почитайте. Наведу лише кілька моментів.
Відповідно до настанов радянських радників при польському відомстві Громадської безпеки, Управління безпеки (УБ) не займалося розробкою ОУН. Боролися передусім із польським підпіллям, а українські питання повністю залишалися в компетенції радянських спецслужб. У 1945—1946 рр. цивільна оунівська мережа іґнорувалася, зусилля було зосереджено на якомога швидшому знищенні сотень УПА. Головну роль у цьому відігравало Військо Польське.
Доходило і до затримання членів ОУН. Однак слідства не проводили. Всіх затриманих УБ передало органам безпеки Радянського Союзу. Їх перевозили на радянську територію, де й починали слідство. У зв’язку з підготовкою до виселення українського населення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя на території в західній і північній частині польської держави під час проведення акції “Схід” (що пізніше отримала назву “Вісла”), УБ почало готуватися до розробки ОУН. Видали відповідні інструкції, але перші дії розпочали тільки під час акції “Вісла”.
Ситуацію кардинально змінила зрада. Йдеться про перехід у травні 1947 р. на бік польської спецслужби Ярослава Гамівки (“Вишинського”). Колишній член ОУН, фінансовий референт І округи ОУН, надалі використовувався як таємний співробітник під псевдонімом “Ураган”. Від нього отримали багатий матеріал, який дозволяв відтворити кадрову й керівну структуру ОУН в Польщі. У червні 1947 р. він об’їздив Перемишль та ґміну Фредрополь, щоб упізнавати оунівців. УБ оточило найбільш жваві ділянки міста, включно із залізничним вокзалом, і уважно стежило за перехожими. До того ж Гамівка особисто допитував своїх товаришів із організації. Відразливий, але цікавий персонаж.
Читайте “Генерал де Голль захоплювався УПА”, – Василь Шкляр
Відтоді комуністичні органи безпеки прагнули за будь яку ціну викрити місце, в якому переховувався Ярослав Старух. Та, знаєте, поляки ніколи б, можливо, не знайшли місце його схованки, якби не… нервові дії самої Служба безпеки (СБ) ОУН-Б, що охороняла криївку Старуха. В певний момент, під час прочісування лісу, увагу польських вояків привернула дуже велика кількість віднайдених мертвих тіл. СБ безжалісно вбивала всіх, хто пересувався лісом поблизу місця укриття, — грибників, просто гуляк, місцевих мешканців. Щоб ніхто не міг донести про осіб, які переховуються в лісі. Це викликало протилежні наслідки. Тіла вбитих стали тим слідом, який 17 вересня 1947 р. привів до криївки “Стяга”. Зважаючи на перевагу противника й розуміючи безнадійність свого становища, “Стяг” дав наказ підірвати криївку. Разом із ним загинуло чотири охоронці.
Ярослав Старух
Ще один приклад — історія Марії Савчин, дружини Василя Галаси. Було встановлено, що важливим пунктом кур’єрської діяльності ОУН є Краків. Влаштували так званий котел, або засідку, в садибі священика римо-католицького костьолу. До пастки потрапила також і Марія, дружина “Орлана”, себто Галаси, з дитиною. Вона вирішила втекти, але ціна свободи була дорога.
Вийшовши в іншу кімнату, Марія залишила власну дитину і через вікно зникла. Піврічний Зенко опинився в руках оперативної групи Міністерства держбезпеки. Після років, проведених у дитячому притулку, хлопець начебто був усиновлений співробітником безпеки, який, можливо, брав участь у засідці в Кракові.
Читайте Реабілітація через 30 років. Суд виправдав легендарного сотника УПА з Прикарпаття
Відтак Марія Савчин перебувала в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі. У 1953 р. була захоплена разом із чоловіком. Їх перевезли в київську в’язницю на вулиці Володимирській. Галасі запропонували вислати кур’єра від його імені у США для встановлення контакту із Закордонним представництвом Української Головної Визвольної Ради — створеним у 1944 р. органом політичного керівництва боротьбою за незалежну Україну. Галаса не погоджувався на невідомого йому зв’язкового, погодившись, врешті, лише на кандидатуру дружини, Марії Савчин. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син (народився 1948 р.), та й він сам. За домовленістю Галаси з дружиною, вона мала розкрити, хто її скерував за кордон, і не повертатися в СРСР. Перед від’їздом у 1954 р. їй дали змогу з вікна автомобіля побачити свого 6-річного сина Петруся.
Марія Савчин виконала свою місію й розповіла про провокаційні плани тих, хто її послав за кордон. Вона залишилася у США, де пішла з життя у квітні 2013 року. Ось такий персонаж, про якого можна зробити цікавий художній фільм.
Після ліквідації провідника головною метою УБ стало встановлення місця перебування членів Проводу ОУН, що залишалися, — “Ореста” й “Орлана”. Вони, як вважалося, автоматично мали заступити Ярослава Старуха. Розшукувався також “Дальнич”. Невдовзі останній був розшифрований у в’язниці МДБ у Варшаві. Розшуки Мирослава Онишкевича теж були результативними й увінчалися успіхом на початку березня 1948 р. В результаті копіткого слідства УБ вийшло на слід командувача УПА, і 2 березня 1948 р. його заарештували. Останніми актами цієї історичної драми були страти. Мирослава Онишкевича стратили у 1949-му, а Петра Федоріва — у 1950 р.
Трьома роками пізніше до рук радянських органів безпеки потрапив і був завербований до співпраці Василь Галаса. Після того, як “Марічка” не повернулася з-за кордону, він жив на квартирі в Києві під пильною охороною. Його знову заарештували, а 1958 р. засудили до 10 років виправних таборів за “антирадянську діяльність”. Втім, через два роки випустили з в’язниці, хоча після звільнення за ним постійно наглядали працівники держбезпеки. Галаса пішов із життя у 2002 р. Мені доводилося з Галасою зустрічатись, але дуже жалкую, що ніколи не мав можливості поговорити з ним про його непросте минуле. Своєрідною компенсацією стала робота над 9 томом і підготовка до друку документів, які стосуються Василя Галаси. Крім того, нагадаю, що надруковано спогади Марії Савчин та Василя Галаси. І це також захоплююче читання.
Марія Савчин і Василь Галаса зі своєю дитиною
Я згадував зрадника Ярослава Гамівку. Він прожив 80 років і активно працював на польську спецслужбу як експерт в українських справах. Мешкав у місті Жешуві під леґендованим ім’ям Івана Світальського. Там і пішов із життя у 1998 році.
Як ви вже зрозуміли, наша праця містить не лише документи загального характеру, вона ще й, сказати б, олюднена. Водночас ми зробили кілька цікавих спостережень загального плану. Друковані вперше джерела (рапорти, записки, аґентурні донесення та протоколи допитів) виразно розкривають механізм певної залежності польських органів безпеки від радянських. Саме радянська сторона провела розробку керівництва ОУН у Польщі. А знаєте, який фактор стимулював підвищення уваги до оунівської мережі в Польщі? Намагання окремих членів ОУН встановити зв’язок з амбасадами США, Великої Британії та інших країн і проведення акції “Вісла”.
Читайте 12 цікавих фактів про УПА на Прикарпатті (ФОТО)
…Поет, публіцист, історіософ Євген Маланюк, який із 1920 р. по 1944 р. жив у Польщі, завжди однаково нещадно ставився до національних вад та комплексів і поляків, і українців. Одного разу він навіть написав, що нормальним україно-польським відносинам може сприяти лише диво. Гадаю, нашу спільну робочу групу впродовж уже 22 років рятує диво праці.
Ми працюємо, не прагнучи нічого одне одному довести або спростувати. Всі ці роки ми йдемо ad fontes, від джерел, шукаючи, відкриваючи, порівнюючи, а не нав’язуючи нічого ні собі, ні нашим читачам. Ми шануємо думку одне одного, але — повірте — вміємо й дискутувати. Щоправда, робимо це не в хамський, а в цілком коректний, науковий, толерантний спосіб. Напевно, це й тримає нас. Наважуся стверджувати, що ми створили власну мікроматрицю україно-польських відносин. Хай би до неї уважніше придивилися ті, хто творить нинішній великий українсько-польський політичний дискурс.
Comments are closed.