Юрій Андрухович: Вибилися з графіка

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Ніч була однією з передноворічних. Не новорічною й не останньою передноворічною. Але вона точно була однією з передноворічних.

Потяг був нічний. І судячи з великої літери Ш поруч із номером, потяг був швидкий. Нічний швидкий потяг.

Що може ввижатися нам, коли чуємо ці слова – нічний швидкий потяг?, пише Юрій Андрухович у своїй черговій колонці на порталі “Збруч”

А ввижатися нам може якась довгаста ракетоподібна структура, що, розтинаючи навколишні грудневі темноти своїми неземними світінням і швидкістю, несеться назустріч пунктам призначення.

Ніч на те й ніч, аби її розтинати. Одна з передноворічних ночей – тим більше. Мчати нею просто в майбутнє. Розтинати її заради нього.

Потяг 668 сполученням Чернівці – Ковель є чи не єдиним нічним потягом нашої країни, де пасажири навіть купейних вагонів говорять українською. Це внутрішньо-західноукраїнський нічний потяг, і якби колись нам довелося відновити ЗУНР, то це був би найдовший у ній потяговий маршрут. Щось наче Москва – Владивосток у Росії.

До теми: Юрій Андрухович: Візантійствування

От і в нас дальшим пунктом маршруту був Снятин. Далі Коломия. Але Снятина не було.

Ми стояли в темряві. Ми чомусь зупинилися і стояли. Півгодини й довше. Ніхто не знав, що з цим робити. Навіть провідниці на запитання вже трохи п’яних чоловіків грайливо відповідали: «Пасажири, я таке саме знаю, що й ви». Чоловіки зітхали з полегкістю й розходилися по відсіках продовжувати п’яніти.

Я хотів до Франківська. Я повертався від розігрітої й дуже передноворічної компанії в Чернівцях. Мені було що в ній святкувати. До Франківська я мав прибути о 23:17.

Нічний швидкий стояв. Навколо нього стояла ніч, одна з передноворічних. Цього разу без снігу й від того ще темніша. Досконало темна ніч. Ніч – як море. Коли воно вночі. І тільки десь далеко, зліва на обрії, заманливо мерехтів ілюмінаціями якийсь далекий розважально-готельний комплекс. Нагадуючи самим собою і своїм мерехтінням, що ми ж, курва мать, не в дев’яностих.

І все. Тобто все інше – пітьма. І наше стояння посеред неї.

Тоді ми рушили. Минуло з годину – й ми рушили. Так повільно, наче боялися. І ночі, і власного просування в ній.

Але ми таки доїхали до Снятина! Це було фантастично, і тепер уже значно п’яніші чоловіки повивалювали з відсіків і, поприкипавши до вікон, почали горлати в завіконну станційну ніч: «Снятин! Снятин!» І провідниця раділа разом з ними і теж горлала «Снятин!»

До теми: Навіщо читати новий роман Юрія Андруховича «Коханці Юстиції»

Але потім ми знову стояли – у Снятині. Дуже довго. Бо вибилися з графіка. Бо жодного снігу. Бо нуль градусів. Бо ніч – як море. Бо куди перти в таку ніч? У таких нестерпних погодних умовах – жодного снігу, нуль градусів? Як наважитись їхати в таку ніч?

Таку ніч варто від біди перестояти на якійсь запасній колії. На якійсь вічно запасній колії, вічно заспаній.

Розтинати таку ніч – не для нас.

От і чоловіки розповзлися по відсіках. У них ще було. Це я тверезів, причому катастрофічно.

Тоді провідниця відкрила таїну.

І вона розповіла таке. В нас поламався локомотив. Далі Снятина він не потягне. Його слід замінити. Нам назустріч скоро вишлють новий. Усе буде добре. Його от-от вишлють. Його вже шукають. Та вони вже його навіть і вислали, щойно. Зі Львова. Годинки через три він буде тут.

До теми: Юрій Андрухович: У світі розваг

«Зі Львова? – хотілося спитати мені, вже як шкельце тверезому. – Чому не з Ковеля?»

Але я не спитав, бо не хотілось образити провідницю. Мені взагалі нікого не хотілось образити. Я чувся в цьому потязі як удома. Та й віз мене він додому.

І коли я, знесилений та щасливий, повалився на лежанку у своєму відсіку, то не те щоб задрімав, а радше замарив. У нічному швидкому потязі, що стояв. І стояв він посеред ночі з її болотами й темнотами, на станції Снятин з її відсутністю світла, навіть електричного. На станції Снятин.

І зовсім п’яні чоловіки, яким у Львові на пересадку, позасинали. Міцні, як буки, буковинці. Зовсім п’яні. Хоч їм на Москву зі Львова, на стройку.

І провідниці в усіх вагонах позасинали.

І чергові станційні позасинали – усі поголовно: у Снятині, Коломиї та Отинії. В Галичі, Бурштині, Ходорові та Сихові. Всі чергові станційники всієї Галичини аж до Волині.

Й пастушки позасинали. І ягнятко. І всі осли та воли в околиці. І всі Йосифи з Маріями по всіх селах такої чорної ночі.

Й ангели в небі позасинали, зависнувши в невагомості.

І тільки я не спав – від щастя. В очікуванні локомотива. Однієї з ночей передноворічних.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

Прохасько
studnya-прохасько
lyapas-prohasko
ОСТАННІ НОВИНИ
укрпошта
Біля вокзалу у Франківську облаштують хостел для ветеранів та їхніх родин 
дерево надії
У Делятині відкриють «Дерево надії» на честь безвісти зниклих військових
комуністична символіка
На Франківщині чоловіку повідомили про підозру через поширення комуністичної символіки
сухостій
На Калущині жінка отримала опіки через пожежу сухої трави
переправлення 1
50 тисяч за перетин кордону: на Прикарпатті затримали 23-річного чоловіка
794394846_2359870448101975_6559269982343485564_n
«Стежки героїв»: на Прикарпатті створили нові маршрути для реабілітації ветеранів
9dbcbbcdacb38845
У Франківську на вулиці Хіміків скутерист в'їхав у автомобіль Hyundai
sud_1
Засліпило сонце: на Прикарпатті судили водія, який збив двох жінок на переході
801641678_1685286163598772_1203907136623881171_n
На вулиці Січових Стрільців у Франківську встановили новий пішохідний світлофор
szch
Військові мають ще 11 днів, аби повернутися з СЗЧ за спрощеним механізмом
801164613_2434508790372069_3530363710515938883_n
Місто викупило будівлю залізничної пошти у Франківську за 20 мільйонів гривень
800756453_1617547643135009_7474859575398808076_n
У Коломиї запровадили відзнаку «Мати Героя» для вшанування матерів загиблих захисників
Прокрутка до верху