Внутрішній туризм потрібно практикувати і пропагувати. Ми дуже мало знаємо про інші регіони власної країни, їхні цікавинки, навіть в обласних центрах. Про це пише у блозі на “Новое время” Роман Повзик.
Звісно, відпочинок за кордоном набагато привабливіший: можна поринути у зовсім іншу культуру та звичаї, запостити фото на заздрість друзям і потім ще довго розповідати колегам історії з Туреччини, Іспанії, Кіпру. Але я б радив спробувати внутрішній туризм і відчути позитив, який він дає суспільству.
Я мандрую Україною, намагаючись вивчати нові місця. Маючи вільний тиждень, вирішив провести їх у майже незнайомих мені Тернополі та Чернівцях — по 4 дні на кожне. Тому з цієї подорожі і зібрав думки про мандрівки, які доступні для всіх.
1. Це дає змогу підняти місцевий бізнес.
Кожен турист має десь жити, харчуватися, розважатися. Гроші ідуть на готелі або хостели, ресторани та кав’ярні, екскурсії, атракціони, музеї. Це допомога малому та середньому бізнесу, який, якщо він уміє працювати на перспективу, підвищуватиме туристичний потенціал своєї локації.
Наприклад, за минулий тиждень ми трохи збагатили два хостела, кілька музеїв і з десяток кав’ярень та ресторанів. І з огляду на привітність персоналу ці гроші було приємно віддавати.
2. Це розширює світогляд і розвиває мозок.
Будь-яка подорож за межі власного міста й області — змога зруйнувати нав’язані стереотипи, відкривати нові локації, історії, персоналії. Кожна мандрівка у новий населений пункт — додатковий шматочок пазла під назвою «Україна» у мозку.
Мандруючи одними й тими ж маршрутами з дня на день і з року в рік, ми вмикаємо автопілот. А наш мозок має розвиватися. Ми повинні кидати йому нову інформацію, нові незнайомі локації, губитися там і шукати дорогу до хостелу чи готелю. Це весело — повірте людині з невмінням читати карти.
Спробуйте знайти локацію без карт Google у незнайомому місті. Це складно, але можливо. І дуже цікаво.
Подорожі — це набагато цікавіше за кросворди, які радять вчені для профілактики хвороб, пов’язаних зі старістю.
3. Це знайомить з цікавими людьми.
Не буває подорожей без знайомств. Хіба що ви абсолютний інтроверт, який мандрує безлюдними стежками і лише лісом. Кожна мандрівка — це нові цікавезні люди, які розповідають історії про свої будинки, місто, проекти. Це особистості, у яких можна чомусь навчитися, зрозуміти місцеві погляди, традиції, колорит. Міста нам і цікаві перш за все людьми, без них вони — просто нагромадження приміщень і доріг.
Оскільки подорожуєте ви власною країною, то цих людей ще не раз зустрінете, навіть коли ніколи б не очікували їх побачити. Або у крайньому випадку зафрендите на Facebook і через них відчуватимете місто на відстані.
Наприклад, під час минулотижневої мандрівки ми познайомилися з молодою парою з Білорусі, а ще зустрілися з чотирма журналістами з Чернівців, які водили нас кілометрами вулиць, показуючи кожну цікавину.
4. Це можливість міцніше об’єднати країну.
Мандрівки у різні частини нашої країни — найкращі ліки від сепаратизму. Вони, а не гасло «Єдина країна» на телебаченні, сприяють єдності України.
Подорожуючи, ми знайомимося з людьми, їхнім побутом і бачимо, що їхні бажання мало чим відрізняються від наших: відсутність корупції, заробітна плата, через яку не потрібно красти, успішне майбутнє для дітей та можливість реалізуватися, не вдаючись до еміграції.
Я вважаю, що будь-які агресивні заклики і протистояння однієї групи людей проти іншої всередині країни можуть підтримувати тільки твердолобі індивіди, які ніколи не подорожували. Або ж хочуть просто вплинути на тих, хто не виїздить за межі власної області. Таких, за словами мандрівника Богдана Логвиненка, в Україні — 40%.
5. Це створює конкуренцію між містами.
Та місцева влада, яка розуміє плюси від туризму, починає активно працювати у цьому напрямку. І змагатися з іншими містами за гостей. А така конкуренція завжди веде до креативних ідей і розвитку: ремонту інфраструктури, залучення організаторів та інвестицій. За туриста потрібно боротися. Але не силою, а розумом.
Звісно, багатьом містам України ще треба дуже багато працювати, щоб дорівнятися, наприклад, до того ж Львова. Але те, що таке розуміння є — це вже крок до успіху. Далі лише об’єднання активних учасників міського життя, пошук креативних фішок і їхня реалізація.
6. Це робить міста унікальними.
У одному з репортажів Вітольд Шабловський розповідав про польське село Сєраково Славенське. Місцеві вирішили проводити заходи для дітей, перевдягаючись у гобітів. Вони не мали жодного відношення до Толкіна: він тут не народився, не навчався, не писав «Володаря перснів». Але бажання виділитися і зробити з цього привабливу для туристів атракцію, перемогло: батьки з дітьми почали сюди приїздити.
Кожне місто у процесі боротьби за туриста починає вирощувати власну неповторність, шукати можливості виділитися і віднайти щось таке, чого не може дати подорожньому жодне інше в Україні.
7. Це дозволяє боротися зі страхами.
«Вихід із зони комфорту» якнайкраще можна демонструвати саме під час подорожі. Зазвичай, я їду у незнайоме мені місто, де знаю тільки вулицю, на якій знаходиться обраний хостел і кілька локацій, що варто глянути. Решта залежить від мене і людей, з якими мандрую.
Кожна подорож країною — це стрибок у невідомість. Навіть забронювавши на букінгу, можна отримати не бажану кімнату у хостелі, а лише ліжко у загальній залі, де по сусідству іноземець спить з валізою, бо боїться пограбування. Але навіть це прекрасні спогади, з яких потім ще не раз сміятиметеся з друзями.
Мандри Україною — чудовий спосіб перевірити себе: орієнтування, розум, вигадливість, швидкість реакції. Лежати на дивані зі смартфоном і вай-фаєм набагато зручніше. Але ви не згадаєте про це через кілька місяців. А про іноземця з валізою — так.
***
Подорожуйте. Хоча б раз на місяць вибирайтеся у сусідні області або ж на інший кінець країни. Це не важко, не дорого і весело.
Внутрішній туризм — це можливість відкрити себе, інших людей, країну, її історії та легенди. Це легальний спосіб розширити свідомість і не впадати у песимізм з черговими поганими новинами з інтернету.
Плануйте і мандруйте, доки живі.
Comments are closed.