Франківець Ігор Дільний, колишній боєць батальйону «Івано-Франківськ», нині допомагає побратимам. Саме так, у роботі за масажним столом й сам відходить від війни.
В АТО Ігор Дільний пішов добровольцем. Більше року відслужив у батальйоні спецпризначення «Івано-Франківськ» — з червня 2014-го по листопад 2015 року. На Донбасі тоді було дуже гаряче. Про той період згадує неохоче.
«То було… Не всі хлопці повернулися, — каже Ігор і дивиться ніби в себе. — Не було сильного озброєння, техніки. Стояли на блокпостах. Ми про це не дуже говоримо…».
Відійти від війни йому допомогла сім’я, а потім і побратими. Дільний вступив у спілку учасників АТО, підтягувався до різних заходів, намагався бути активним.
«Цього було мало. Потім подумав, а чим би я міг бути корисний хлопцям? – розповідає Ігор. – Я вмію робити масажі. Почав пробувати. Може на початках бракувало досвіду, бо хлопці після поранень, операцій, але з часом включаєшся в цей процес і розумієш, що робити. Був результат. Потім я потрапив у центр учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон» у Клубівцях».
Більше про “Бандерівський схрон” читайте тут.
Зараз Дільний бере активну участь у реабілітації воїнів, допомагає їм відновлюватись фізично. До війни Ігор працював у приватній клініці масажистом. У 2004 році закінчив Прикарпатський університет — факультет фізвиховання та спорту, а минулого тижня здав державний іспит на кафедрі фізичної реабілітації. Каже, тепер має другу вищу освіту. Вчився протягом року, як атовець, за навчання не платив.
У «Бандерівський схрон» Ігор приїздить час від часу, робить хлопцям масаж і спілкується з ними. Каже, у Клубівцях вже були чотири заїзди атовців з різних областей, а п’ятий проводили для батьків загиблих бійців. За словами Ігоря, то були сім матерів та один батько.
«Ми це робили на свій страх і ризик, бо психологи відмовилися працювати з батьками, – розповідає Ігор Дільний. – Нереально якось маму підвести до того, як це все відбулося, чому це відбулося. Ми не знали, як правильно, але результат є».
Адаптуватися до мирного життя після АТО Ігорю Дільному допомогла сім’я
Дільний розповідає, що батьки приїхали у пригніченому, депресивному стані. Нічого не було, крім розмов про синів. Але за десять днів вони змінилися, розкрилися.
«Мами — надзвичайні! – каже Ігор. – До завершення заїзду вони помінялися навіть зовнішньо – якось відновилися».
За його словами, у Клубівцях ще мешкають хлопці, які залишились з попередніх заїздів. Комусь нема куди вертатися, а хтось і не хоче додому, то залишаються і працюють над розбудовою центру для таких, як і вони. Оскільки місця в будинку бракує, то живуть у наметах, ходять у формі.
«Спершу ми переживали, як це сприймуть батьки – жити з військовими, – продовжує Дільний. – І в перші дні все було трохи напружено, але потім мами хлопцями заопікувалися. Це для них теж стало своєрідною реабілітацією. Вони готували для них, допомагали, прибирали. Дуже здружилися між собою. Готові приїхати ще і запрошують хлопців до себе. Кожна мама якось по-своєму перейнялася цим».
На майбутнє, говорить Ігор, планують проводити реабілітацію також і для дружин атовців. Не хочуть обмежувати себе в якомусь одному напрямку.
Сам Дільний реабілітацію не проходив. Єдине, каже, якось надали путівку до санаторію в Трускавці. «Там мені не дуже сподобалося. Єдине, що гарне, це — місце, бо в лісі, – пригадує чоловік. – Але як такої роботи не було. Лікувальних процедур мені не треба було, то я валандався без діла цілими днями. А тут у нас розписана кожна хвилина. Намагаємося охопити все можливе й залучити хлопців, аби переключити їхню увагу, повернути з тих споминів про війну, втягнути з негативу».
Ігор хвалиться, що є приміщення для подібного центру і в Івано-Франківську. Там планують облаштувати масажний кабінет.
А недавно він виграв грант від платформи «Тепле місто» на закупівлю обладнання для цього кабінету – шведську стінку, дошку для розвантаження хребта і два масажні столи.
«Практично у всіх хлопців проблеми з поперековим відділом від носіння бронежилетів, а ще — з ногами, – говорить Ігор Дільний. – Основне навантаження йшло саме на ці ділянки. Шукаю ті проблемні місця за відчуттями хлопців, по собі, намагаємось те виправляти. Ще попередньо домовився з викладачами та професорами кафедри фізичної реабілітації про те, аби студенти проходили у нас практику і також працювали з бійцями».
Comments are closed.