Подорожі різними країнами залишають у кожного чимало вражень, емоцій, спогадів. Якою б не була причина мандрів, завжди хочеться забрати з собою якомога більше побаченого і почутого. Особливо, якщо мета візиту – набратися досвіду. Днями я повернулася саме з такої поїздки у Берлін. Найбільший акцент був на роботі німецьких громадських організацій, які працюють у сфері неформальної освіти. Отже, що ж воно таке і як це роблять німці.
Євгенія Бардяк у дворику, що веде до Центру Анни Франк у Берліні
Комікси розповідають про смерть
Шляхи застосування неформальної освіти у Німеччині дуже широкі та нестандартні. Це не традиційні буклети чи посібники, до яких ми звикли в Україні. У німців вона закладена всюди.
Наприклад, меморіал жертвам голокосту в Берліні. Це 2700 сірих брил різної висоти – архітектурний інструмент, який не дає однозначної відповіді, а пропонує кожному вивчати історію. Або ідентичні Французький і Німецький собори, що з’єднані між собою Берлінським драматичним театром – як символ примирення між народами, які чи не всю історію воювали, а також привід для діалогу й роздумів.
Меморіал жертвам голокосту
Німецька громадська організація «7 раз молодий» працює з молоддю та дорослими у семи залах. Кожен із залів наповнений тематичними інсталяціями. Наприклад, «Мій спорт» містить фото хлопців (десь більше десятка), які грають у водне поло в одній із найсильніших команд країни. При цьому відвідувачам пропонують визначити – хто з них слабший, а хто сильніший гравець. Звісно, більшість судить за фізичними кондиціями спортсменів, але суть у тому, що гра є командною і кожен учасник – важливий на своїй позиції. Так розвінчуються стереотипи, піднімається самооцінка підлітків.
Який із гравців, на вашу думку, сильніший?
Поряд ще розміщені аудіоскриньки із записами коротких історій на основі безлічі інтерв’ю. І що цікаво – розповіді не завершені, тож відвідувачі мусять закінчувати їх самі.
Або Центр Анни Франк – один із берлінських музеїв, присвячених темі злочинів нацизму. Експозиція розповідає про єврейську дівчину, яка втекла з родиною до Голландії, але потім загинула у концтаборі. Їй було лише 15. Тож, як кажуть у Центрі Анни Франк, іноді дуже складні суспільні теми можна подавати через графічні новели – комікси. Адже малюнки та короткі тексти легше даються до вивчення, і працювати з ними зручніше.
Не все на користь
У Німеччині не будь-хто має право провадити неформальну освіту. Для цього треба або закінчити університет за спеціальністю «Викладання неформальної освіти» та отримати відповідний диплом, або бути сертифікованим тренером.
Над розробкою програм, інсталяцій та методів тут зазвичай працюють цілі команди фахівців із різних галузей – від істориків з педагогами до менеджерів і митців.
Поле тем для неформальної освіти доволі широке, але є й заборонені. Наприклад, той же націонал-соціалізм (нацизм). Заборонено і навчати дітей користуватися зброєю – якщо це не спеціалізована спортивна секція. Також від освітніх програм повністю відділена релігія.
Держава завжди поруч
Попри те, що неформальної освіти нема у програмі державних освітніх закладів, уряд Німеччини ретельно опікується цією галуззю. Є і спеціальний закон, де чітко прописано, хто, як та на яких умовах може це робити. Адже уряд має стратегічне бачення розвитку громадянського суспільства – через вивчення історії, прав людини, демократії та політичних процесів. І саме неформальна освіта доступно доносить усі ці розуміння до багатьох німців, які не мають спеціалізованої освіти або не цікавляться цими питаннями.
Важливий акцент робиться й на толерантному підході у поширенні знань, науковому обґрунтуванні та достовірності інформації. Так моделюється демократичне суспільство.
Суттєву роль у цьому відіграє федеральний центр громадянської освіти, який існує з 1952 року і структурно належить до… міністерства внутрішніх справ. Як запевнив представник цього центру, жодного політичного впливу МВС на них не має, навіть навпаки – це вони мусять завжди подавати різні погляди, щоб люди самостійно аналізували та робили власні висновки.
А особливо держава підтримує громадські організації, якщо вони займаються неформальною освітою на теми прав людини крізь призму історії. Кожна активна ГО може претендувати на приміщення та фінансування як з державного, так і з локального бюджетів. Жодних складних процедур – достатньо подати заявку на підтримку діяльності.
Протягом навчального року в усіх школах, гімназіях та ліцеях передбачені два вільні дні для неформальної освіти. Школи самостійно обирають майданчики та організації, з якими хочуть працювати. При цьому в самі приміщення шкіл громадські організації приходять не часто – все ж таки надають перевагу роботі в інших місцях. Неформальна освіта потребує такої ж неформальної атмосфери, дітей свідомо налаштовують на інший лад. І адміністрації навчальних закладів всіляко сприяють таким заняттям.
Діалог під час війни
Сьогодні політика Німеччини націлена на роботу з українським суспільством, зокрема й через громадські організації. Так, відомі уже в Україні «OWEN – Мобільна академія ґендерної рівності та миротворчості» та «MitOst – Зі сходу» активно поширюють ідеї примирення та діалогу в Україні. Буває, що українці ставляться до цього неоднозначно, і це зрозуміло – у нас війна.
Як зазначили колеги з Німеччини, основна ідея членів Євросоюзу – зберегти мир. А на часте запитання, чи доречна громадянська освіта під час війни, відповідають, що основа демократії – громадянське суспільство, а воно найкраще формується у процесі діалогу та навчання.
Євгенія Бардяк,
голова обласного осередку ГО «Молода Просвіта»
Автор дякує громадським організаціям «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» та «Libereco», а також коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі», завдяки яким і відбулася ця поїздка.
Comments are closed.