Цими вихідними в Одаєві Тлумацього району організували свято дельта- та парапланеризму. І хоча тут є одразу два унікальні дельтадроми – в селах Одаїв та Ісаків – таке дійство провели вперше за останні роки.
На запитання, як туди доїхати і знайти той дельтадром, Михайло Ковтун – організатор свята і консультант з питань розвитку туризму в Тлумацькій РДА – каже: «Побачите нас ще з дороги і точно знатимете, куди повертати», пише Репортер.
Так і є. Повертаємо з траси на Олешу, проїжджаємо селом, а за ним уже видно крила. Пілоти кажуть саме так – крило. Ті, хто під куполом – парапланеристи, інші, більше схожі на птахів – дельтапланеристи.
Останні змагання на Одаївському дельтадромі проводилися ще в 2005 році. Та любителі все одно продовжували приїжджати сюди для польотів – на Одаївському дельтадромі літають за північно-західного вітру, а на Ісаківському – за східного та південно-східного.
А 21 травня на свято неба до Одаїва з’їхалися не лише прикарпатські пілоти з Коломиї, Калуша, Франківська, Долини, Тлумача, а й з інших областей – Чернівців, Тернополя, Бердичева.
Михайло Ковтун говорить, що свято дельтапланеризму та парапланеризму відтепер проводитимуть щороку, щоб розвивати туристичну привабливість краю і, можливо, зацікавити молодь польотами.
На галявині розклали свої крила три дельтаплани та з десяток парапланів. Два інструктори з парапланеризму взялися в тандемі катати охочих, яких виявилося немало. А навколо ще купа люду зі стандартними запитаннями: «А ще будете літати, скільки це коштує, а вам не страшно?».
Обіцяли покатати і «Репортер», та з погодою не склалося. Починає моросити. Борис Дасевич із Тлумача скручує купол, каже, як дощ перейде, може, ще спробує політати. Розповідає, що якось побачив тут параплани й зацікавився. Спробував і вже 2,5 роки літає при першій-ліпшій нагоді.
Увагу привертають два дельтаплани. Біля них стоять пілоти. Спершу говорити не хочуть, але виручає кодове слово – дельтаплан. Жартують, якщо знаєш, яка різниця, то вже можна про щось говорити.
Ярослав Козло літає на дельтаплані ще з дев’яностих
Один із них – віце-президент всеукраїнської федерацiї дельтапланерного спорту Ярослав Козло. Розповідає, що на дельтаплані, як і на велосипеді – спочатку важко, але навчитися можна. Сам літає ще з дев’яностих. Пригадує, коли вчилися, то доводилося по кілька разів на день виносити апарат на собі: «Спека, тягнеш його весь мокрий на гору, а люди питають: що це у вас – такий спорт? Ні, кажемо, відпочинок».
«При такій погоді, як сьогодні, задоволення немає ніякого, – говорить Ярослав Козло. – І показувати щось теж немає потреби, бо при показусі завжди щось вилазить погане. Треба літати у задоволення. Є люди, які круглий рік літають. Ми цьогоріч почали ще з березня. Але найкращий сезон – з квітня до жовтня. За гарної сухої погоди вдаються хороші тривалі польоти. Мій найдальший – понад 200 км».
Каже, цінує в дельтапланеризмі не екстрим, а відчуття польоту. І додає, що в будь-якому разі рятівний парашут є в кожного. Ярославу за весь час не довелося ним скористатися.
До розмови приєднується Ігор Лудчак із Коломиї. Він літає на параплані з 2003-го. Каже, двічі потрапляв у невеликі смерчі, але за рятівний парашут не хапався.
«Крило повністю скрутило, – пригадує Лудчак. – На великій висоті не страшно, бо купол працює як парашут і вітер все одно його відкриє, а на меншій – трохи небезпечно – можна не встигнути».
За фахом Ігор – вертолітник. Після того, як його скоротили, перейшов на параплан. Каже, це найдешевший спосіб піднятися в небо. А ще – крило, як і вертоліт, дозволяє злетіти з одного місця і в конкретному місці приземлитися.
«Збираємося з хлопцями та їздимо щонеділі й на всі свята, – говорить Лудчак. – Тут ми, як вдома, вже кожен кущик знаємо. Буває, як дуже сприятлива погода, то можемо все кинути і полетіти навіть в будень. Ще їздимо в Заліщики чи на Боржаву на 2-3 дні – там вітер південний, зручна місцевість. На Боржаву з’їжджаються пілоти з усього світу. Під час кубку України там у небі водночас збирається до 150 крил».
«На Боржаву поїдьте обов’язково», – підтримує Ярослав Козло.
Дощ ряснішає і ми ховаємося під крилом дельтаплану. Згодом навіть найбільші оптимісти полишають сподівання на добру погоду та вітер і починають складати крила.
«Попутного вітру тут не бажають, бо коли дує на гору зі спини – то літати неможливо, – пояснює Ярослав Козло. – Натомість найкраще побажання: «Зустрічного вітру та щоб у вас нічого не складалося!». Отакий специфічний гумор».
Тим часом з різних боків галявини час від часу лунають дружні вигуки – це вже тернопільські і чернівецькі «жахають». Ярослав Козло розповідає, що у парапланеристів є така традиція. Коли після польотів збираються перехилити чарку, то кажуть: «Заземлили – притуляють до землі, до серця – притуляють до грудей, і тихо – тихо – тихо … Жахнем!». «Треба і нам скручувати крила. Погоди вже не буде», – додає Ярослав.
Пілот із Долини Іван Дирів показує складений рятівний парашут – щоб кинути його, треба смикнути за жовту ручку
Таки треба збиратися. І точно треба приїхати ще. Комусь, може, достатньо дивитись і знімати на смарфони, а от мені все ж кортить спробувати.
