Недавно троє спортсменів з Прикарпаття у складі національної збірної представляли Україну на ХV літній Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро. Серед них Василь Петрунів із Тисмениці, який увійшов до 16 найсильніших у настільному тенісі. Разом зі спортсменами до Ріо їздив і тренер паралімпійської збірної України з настільного тенісу Василь Кушнір, пише Репортер.
– Василю, з яким результатом приїхали з Ріо?
– Петрунів програв шведу 2:3, у нігерійця виграв 3:1 і другою ракеткою вийшов з підгрупи у фінальну частину, де змагалися 16 спортсменів. За вихід у вісімку Василь вигравав у француза 2:1, але програв 2:3 і посів 9-16 місце. Загалом українські тенісисти вибороли два золота й одну бронзу.
– Задоволені результатом?
– Ігор було не багато, тому оцінити гру складно. Швед – шоста ракетка світу, француз – четверта. Обидва рейтингом і рангом сильніші, а нігерієць – слабший. Якби ми могли провести ще дві-три гри з рівними суперниками, то могли б визначити, наскільки вдало підготувались. Звісно, Василь боровся, але його ресурсу було недостатньо, щоб подолати вищих за класом суперників.
– Паралімпіада відрізняється від, скажімо, чемпіонату світу?
– Це досвід найпотужніших і найважливіших змагань, який не можна здобути на будь-яких інших турнірах. Усе довкола додавало відповідальності. Тому гра спортсменів була на 30 % гіршою і менш красивою, ніж зазвичай. В усіх павільйонах впливала присутність бразильських вболівальників. 3-4 тисячі глядачів на невеликий тенісний зал – це дуже багато. Тенісисти звикли грати ще й вухами – спортсмен може відслідкувати обертання за звуком м’яча. Коли за сусіднім столом грав хтось із бразильців, то галас вболівальників шкодив. І це стосується всіх видів спорту.
– Скільки Василь Петрунів йшов до Паралімпіади?
– Донині в Україні тенісистам на візках не вдавалося вибороти ліцензію. Цього разу завдяки виїздам за кордон за сприяння інваспорту України та успішним виступам Василь потрапив у 22 найсильніших світу. Спочатку він був сьомим. Але через травму ліктя зсунувся в рейтингу на 13 позицію і це, можливо, не дозволило показати кращий результат. Інтенсивно я треную його два роки, а загалом працюємо чотири роки. До того він грав на любительському рівні, цього було не достатньо, щоб представляти Україну. Професійний підхід і дворазові тренування підвищили рівень і сприяли виїздам на міжнародні змагання.
– Тренер завжди грає зі спортсменом, сидячи у візку?
– Це була ідея Василя. Він бачив на змаганнях, як тренери сідають у візки і грають зі своїми підопічними. У мене спершу був острах сісти у візок, але це дало неймовірний результат для спортсмена!
– Сьогодні багато говорять про те, що олімпійцям варто повчитись у паралімпійців змагатися…
– Не можна рівняти олімпійський і паралімпійський спорт. Олімпійця треба готувати 12-14 років, з дитинства. Суттєва різниця і в комплектах медалей. Так, у настільному тенісі на олімпіаді розігрували 12 медалей – шість чоловічих і шість жіночих. А на Паралімпіаді – близько 40 на 11 класів ураження, для чоловіків, жінок і команд. Якщо порівнювати рейтинг професіоналів, там понад 1000 спортсменів борються за перше місце, а в класі ураження Василя Петруніва їх 100. Тому так говорити можуть лише люди зовсім далекі від спорту.
– Але й пробитись у спорті інвалідам важче?
– Візочнику треба перш за все вибратися з хати, дістатися до залу. А не в кожної людини на візку є машина. І знову ж таки – треба якось потрапити в басейн, на стадіон, купити собі веловізок, ракетку, м’ячі! Це все лягає на плечі спортсмена. Петрунів доїжджає з Тисмениці до Франківська на ранкові та післяобідні тренування. Це 50 км щодня…
Якби були більші можливості, за результатами Паралімпіади, Україна обігнала б китайців.
Comments are closed.