Деякі військові експерти вже називали війну на Сході України «великою битвою металолому». Адже спочатку в бій йшли «антикварні» танки і гармати, випущені ще у 50-60-х роках минулого століття, а сепаратисти якось навіть примудрилися зняти з постаменту ІС-3 і змусили це чудисько кінця Другої світової проїхати кілька кілометрів в бік фронту.
Приблизно те саме сталося і з «битвою лексиконів», що супроводжувала реальну війну. Не маючи (а радше, не знаючи і не вміючи виробляти) сучасних продуктивних кліше, пропагандисти витягнули з порохнявих підшивок і радянських фільмів «обзивалівки» минулого століття. На нові медійні барикади рушили наративні примари: «фашисти», «гітлерівці», «бандерівці», «хунта», «московська орда», «зайва хромосома», «дикі кацапи» й тому подібне. Емоційна молодь додавала ненормативного креативу, здебільшого не складнішого за стадіонні кричалки на кшталт «ло-ло-ло».
Подібна вбогість, як на мене, не є випадковою. Філологічна криза на пострадянському просторі таки далася взнаки. Поки на Заході кожного року додавали до мов та канонізували по 20-30 тисяч новоутворених слів (неологізмів), і в Україні і в Росії під виглядом «очищення» та «охорони» займалися архаїзацією мови, забороною живих слів вуличної мови та викопуванням з лексичних могил усякої мертвечини. Новітні російські «бєсогони» витягнули на екрани і радіо лексику доби слав’янофілів, а їхні українські візаві на каналі СТБ реанімували «перли» говірок часів Єфремова і Стефаника.
Відповідно, коли гібридна (чи то конвенційна) війна постукала в двері, на битву слів мобілізували те що мали, а не те, що треба. Скажімо, ті самі люди, які ще вчора з піною в роті «охороняли» калинову від матючиння, раптом заспівали усіма ненависними (але, як виявилось, добре знайомими) їм зворотами.
Уже пізніше російськомовний сегмент Унету поповнився сучасною пропагандою на штиб Горького лука та Яна Валетова, котрі створили більш-менш адекватні проп-кліше (здебільшого суржиковані, але нема на те ради). Втім загальний рівень українських пропагандистських атак і контратак залишається на низькому рівні. Та й який може бути рівень, коли й далі українській вордівський редактор немилосердно підкреслює всі сучасні кальки з англійської й будь-яке вуличне арго, включно з самим словом «вордівський».
У контексті допису варто сказати вдячне слово на адресу Леся Подерв’янського, батька сучасного українського реал-мовлення. Без його, без перебільшення, фундаментальних «наративних мозаїк» вуличної мови 80-90-их років, наш теперішній бойовий лексикон був би безнадійно провінційним, відсталим і беззубим. Саме Подерв’янський створив точний, а радше – вбивчий, лексичний образ махрового совка у двох його взаємозалежних іпостасях: ватній та вишиватній. Думаю, що важливість цієї справи пояснень не потребує.
І сьогодні, роблячи «філологічний розтин» совкового мовлення, ми можемо з цитат Подерв’янського нарізати майже готові НЛП-меми. Й відповідати опонентові не ностальгійними плачами сільського утопіста, а чітким бойовим фреймом: «Вафльониш ти єщьо на ахвіцера учіться!».
Володимир Єшкілєв
