Газета Соціум

Чужих тут не буває. Один день у “Бандерівському схроні” під Франківськом

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Тут ветерани почувають себе потрібними. Заново привчаються жити, знаходять притулок, спокій і навіть сон. Уже більше двох років у селі Клубівці, що під Франківськом, діє Центр для учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон».

А паралельно і перший та єдиний в Україні Будинок ветерана, пише Репортер.

Мешканці “Бандрівського схрону” та будинку ветерана: Василь Добрий з фірмовим горнятком, нижче Роман Ганущак на Наталя Черній, далі Ігор Чернецький та Руслан Косенко з Урсою.

Без правил ніяк

А й справді схрон, думається дорогою в пошуках Центру. Місцеві спровадили в потрібний керунок, а далі? На вулиці ні душі. Під схрон місцевий священик виділив колишню резиденцію. Отже має бути біля церкви. Минаємо храм, доходимо до кінця села. Нарешті з-за якоїсь будови видно два жовто-блакитні прапори та червоно-чорний. За воротами на чужих споглядає золотистий ретривер. Пес нічого не каже, пускає досередини.

Господиню Наталю Черній застаємо в кухні за комп’ютером. Відсилає якісь документи, відповідає на дзвінки, щось уточнює про каву. У неї на колінах леститься великий кіт – Зелений.

Зелений помагає з бухгалтерією

До теми: Зберегти покалічені війною родини. У Франківську відкриють “Бандерівський схрон”

«Мусимо заробляти для схрону. Ніхто ж нас не фінансує, – говорить Наталя. – Почали купувати зелену каву елітних сортів. Самі її смажимо, продаємо. Поки в зернах мелену, але плануємо кіоск відкрити. Гранти пишемо, деревне вугілля пробували виробляти й продавати. Впевнена, коли запустимо майстерню – буде легше. Колись зможемо бути більш незалежними».

Розказує, що є спеціальний апарат. Боєць вклав частину виплати за поранення – і купили. Потрохи продають каву, віддають йому кошти. Вже майже вийшли на той рівень, аби заробляти.

Кухня – її територія. Тут затишно, все підписано. Правила на дверці тумбочки над плиткою. Наталя каже, без правил ніяк. З головного – сухий закон, порядок, економія енергоносіїв.

До теми: Вільні люди в Клубівцях. На Франківщині боєць АТО Ігор Чернецький будує центр реабілітації «Бандерівський Схрон»

На стінах заламіновані картки про сортування сміття. «Це моя ініціатива. Дуже тяжко дається, але прогрес є, – сміється жінка. – Органічні відходи у відра і все відносимо сусідці. Вона нам за те молоко дає».

 

Своє середовище

Наталя закриває ноутбук. Перевертає на кухні дрова, бо сирі, аби підсушилися. Нині у схроні живуть четверо бійців. Пішли по справах. Наталя одна на господарстві. Розказує, що зараз у них затишшя. Був період, що й до 20 людей жили. Але це було влітку – в наметах.

Наталя майструє полички для робочого одягу. Роботи не бракує і серед зими.

«На заїздах у нас тут рух. Приїздить 6-8 хлопців на десять днів. Для них насичена програма. Екскурсії, малювання, ліплення, психологи, масажі, басейн. Під час заїзду у нас усе розписано по хвилинах».

Розказує, що ідея схрону зародилась випадково. Вони з чоловіком Ігорем Чернецьким жили під Києвом на дачі. Взяли до себе побратима Лавра. Після виходу з Іловайська той почав сильно пити. Потім ще кількох хлопців. Загрузили їх роботою на дачі. Сухий закон. «Потім казали нам, що попрацювали й відійшли, – говорить Наталя. – Буває, приїдуть, так тут напрацюються, а їдуть зі словами: «О, я так у вас гарно відпочив». Вони потрапляють у своє середовище, де їх розуміють. Тут фізично важко, але морально вони відпочивають».

Знайти кота. Граційна Багіра любить поспати серед камуфляжу

Перший заїзд був 24 грудня 2016 року. За цей час – сім заїздів, десь 300 людей. Зрозуміли, що місця мало – почали розширюватися. Згодом побачили потребу у створенні Будинку ветерана, куди боєць може приїхати на деякий час, пожити, владнати свої справи.

«Нам позавчора сходи поставили», – не нахвалиться Наталя. Бере картонні коробки, розриває, стелить сходинки, обклеює скотчем, аби не знищились. Нагорі вже облаштували дві кімнати. Одна з них буде для волонтерів. Влітку робили заїзди для батьків загиблих. Одна пара батьків хоче знову приїхати – у них вже нікого не лишилося.

Друг героя

З магазину приходить Руслан Косенко. Пройшов Іловайськ, служив в «Азові». Отримав серйозні поранення. Осколки досі всі не забрали. У схрон потрапив у січні. «Сам із Кременчука, а зараз жив (чи живу) в Вишкові Долинського району. Одружився там», – говорить Руслан.

Урса завжди відчуває настрій свого ветерана

Нині він у схроні психолог. Велика підмога Ігорю. Руслан пройшов міжнародний тренінг для ветеранів з посттравматичним синдромом. Зараз працює ще в одній програмі – «Друг героя». Той ретривер, Урса – його, собака-психолог. Її купили й підготували канадські волонтери. У них це дуже поширено. В Україні таких чотирилапих друзів-волонтерів є чотири.

«З Урсою ми з листопада. Бачить, що мені погано, підходить і змушує лапою, аби її гладити. Дуже допомагає, заспокоює. Коли вночі сняться кошмари, будить. Наприклад, коли в людних місяцях ходиш, часто ветерану некомфортно, а коли вона поруч – легше».

Деякі з цих картин ветеранів дуже цінні своїми історіями

На кухні картини – роботи бійців. Арт-терапію проводить Наталя. Вона художниця, архітектор за фахом. «Ми тут ще бісером вишиваємо, – сміється Руслан. – Я якраз картину для дочки роблю».

Картина з бісеру для Русланової доньки

Сектанти в селі

Чистимо картоплю на обід. З харчами допомагають небайдужі, а ще діаспора з Італії. Одного бійця брат організував. Наталя хвалиться, що нарешті знайшли спонсора, який час від часу м’ясо постачає. Привезли раз цілу свиню, то Наталя за три дні все позакручувала. Згадує, як на Великдень продуктами завалили, а потім до кінця літа були лише одні макарони. Зараз, каже, все є – бракує лиш цукру та борошна.

Смачний грибовий суп. За стіл тут сідають лише всі разом.

«Місцеві на початках активніше допомагали, частіше приносили продукти. Зараз рідко – в основному на Різдво й Великдень, коли священик в церкві скаже, – говорить жінка. – Клубівці – унікальне село. Не було жодного атовця. Зараз один є. Тому нас бояться, не розуміють. Сектою називають. Серйозно!».

На печі два мішки з сухарями. З церкви приносять. Наталя навчилась сушити, каже йдуть на ура. Ще її коронна схронівська страва – запечена картопля з салом.

Як вдається відновлюватся – не вигорати, бо все тут на ній? Чоловік по справах, у роз’їздах, а вона тут сама керує. «Не знаю. Буває дуже важко, але є позитивні випадки, які надихають, – посміхається Наталя. – Наприклад, боєць не пив, повернувся з війни й почав пити. Побув у нас – рік не вживає алкоголю. Це дуже тішить. Значить робимо правильно».

Тематичний кінозал

Десь о 15.00 приїхав Ігор Чернецький з Романом Ганущаком. Привезли з Франківська двері та якісь будматеріали. Ігор хвалиться Наталі, що їм подарували шліфмашинку.

Наталя не лише куховарить, але й майструє, рахує, веде документацію, гранти пише, організовує всю роботу. 

Роман у схроні тиждень. Сам з Коломиї. Не надто говіркий. На відміну від Василя Доброго. Цей лише приїхав з Франківська – лежить там на денному стаціонарі. Щодня їздить на процедури. Страшенно активний, рот не закривається. Він зі Снятинщини, розказав про службу в Правому секторі, Донецький аеропорт, показав фото, розказав про плани. Попереджає Чернецького, що допомагати зараз нічим не буде – йде спати. Говорить, лише у схроні почав нормально спати. Ігор просить його тільки нанести дров до їхньої кімнати, аби підсохли до завтра, бо ще більші морози триматимуть.

Безіменний вредний кіт. Таких хвостів часто підкидають під схрон. 

 

А Роман, Наталя й Ігор йдуть складати полицю для робочого одягу. Зараз на одязі смачно спить Багіра – граційна чорна киця.

Василь Добрий і Багіра. Любить застрибувати йому на плечі.

Після вечері Руслан планує влаштувати кінозал, аби разом подивитися американський фільм «Дякуємо за вашу службу». Каже тематичний – про посттравматичний синдром. На завтра чекають ще кількох бійців, нового дня, нової роботи.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.