Захоплюючому горланню «пенсіонерів» у рідному Франківську вже не дивуються. Полюбили, вивчили репертуар, чекають на концерти. Та нині «Пенсія» розкачує інші міста. Минулої неділі вони рвонули до файного міста Тернополя. «Репортер» не відстав…
14.00. Двома кольоровими автобусами – зеленим і помаранчевим – вирушаємо з Івано-Франківська на Тернопіль. Музиканти в одному, хоровики в іншому. Їдемо з хоровиками. Ті трохи дорогою розспівуються.
«Надю, а яка нова пісня буде?», – запитує хтось ззаду.
«Бі-пірі-бі-пі», – каже Надія Шегда, одна з завзятих «пенсіонерок».
«А, ясно – «Україночка», – схвалюють.
Сидиш і не розумієш, що таке те «бі-пірі-бі-пі» та як воно поєднується з «україночкою». Але «пенсіонери», здається, розуміють один одного з півслова, з півзвука. Взагалі, виглядає, що всі композиції «Пенсії» – то суцільні звуки, які медитативно, мантрично повторюються.
Хоча, пояснює лідер гурту, художник і музикант Ярема Стецик, у тих піснях слів багато, просто більшість з них треба читати між рядками.
«Звуки й вигуки – це теж вишиванка, з якої складається емоція радості чи ще чогось, – каже він. – То все безумовно геніальні, містичні пісні та добре заритмовані емоційні вправи».
До теми: «Пенсіонери» зняли перший проморолик
16.00. Тернопіль. Місце концертної дислокації – площа перед культовим баром «Коза». До виступу ще півтори години. Хтось пішов гаяти час на міське озеро – на кораблик. Інші ж просто валялася на дерев’яних лежаках біля «Кози» чи гуляли центром. Цієї неділі тернополяни святкували День міста. Та якось дивно – ані галасу серед міста, ані торгових рядів з усіляким китайським непотребом – спокійно, тихо, але не менш святково.
Близько 18.00 трохи музичного галасу у файному місті наробили саме франківці. «Пенсіонери» затягнули пісню «Де ти, мила моя?!». Ярема Стецик у мегафон пояснював, що відбувається, що то за «Пенсія», та як влитися у її завзяті ряди.
Нагадаємо і франківцям, хто ще не знає, «Пенсія» – це музично-соціальний постпанк-проект, який той же Стецик створив з півроку тому. Його учасником може стати будь-хто, навіть той, хто не має музичної освіти, не вміє співати, а просто хоче навчитися бути щирим, чесним і щасливим.
«Чому «Пенсія»? Бо це такий стан душі, – філософствує Ярема. – На пенсії людина намагається докладати менше якихось зусиль, але вона ще хоче газувати там, де горить. Тобто не розпалювати десять вогнів, а один – там, де класно».
До теми: Як “пенсіонери” відривались у Франківську
Якщо спершу більшість тернополян дивилися на франківців, як на божевільних, то вже скоро разом із ними дерли горло, виспівуючи «Рідна мати моя», «Многая літа», «Два кольори», «Бі-пірі-бі-пі», «Сі-сі Кейч».
Цікаво, що з Франківська пенсіонерів приїхало з 20, а в Тернополі «завербували» десь утричі більше. Цією колоною на чолі з опудалами кіз усі «пенсіонери», виспівуючи й пританцьовуючи, рушили центром міста. Гітари, скрипка, туба, барабан, трембіта й хорове горлання змушували людей виходити на балкони, відкривати вікна. Зупинялися перехожі, махали руками, тішилися, фотографували, знімали те все вар’ятство на телефони, а потім і самі долучалися до карнавалу.
На якійсь площі до музикантів підійшло подружжя літніх людей зі спортивними рюкзаками.
«Ось ми, пенсіонери, то що нам робити? – питають здивовано. «Що душа бажає – танцюйте, співайте», – відповідають їм. «А-а-а, ні, тоді іншим разом, бо нині втомлені, з дачі. А ви з Франківська? А коли ще приїдете?».
Якийсь високий худий чоловік у військовій формі спершу провів карнавал суворим поглядом, а потім і сам узяв пісенник й співав. Тішився-а-а-а, страшне.
До речі, перед гастролями «Пенсія» їздила у село Заріччя Надвірнянського району, аби поспівати разом з бійцями АТО, які саме проходили там реабілітацію. Для них влаштували таку музичну терапію. Ти вивільняєш голову, емоції, не шкодуєш горла, зате отримуєш легкість, спокій і щастя. Переконалися на собі.
«Це так прекрасно, коли ти можеш вийти за рамки і просто повар’ювати у своє задоволення», – говорить 23- річний «пенсіонер» з Франківська ТарасСкринник. Він з «Пенсією» вперше. Каже, не востаннє.
А 22-річна Таїсія Воробйова спеціально приїхала з Вінниці. У «Пенсії», жартує, одна з головних, бо задає ритм, темп. Вона грає на тубі – то таке схоже на велику трубу. Дівчина виглядає надзвичайно колоритно – у білих мереживних рукавичках, чорній сукні-туніці, в ретро-окулярах.
«Пенсія» – це такий душевний порив та повна свобода дій, – говорить Тая. – Жодного консерваторського консерватизму – карнавал, гуляння. Також це така іронія, бо звичайні пенсіонери – вони всі такі повільні, нудні, а ми відриваємося, як шалені».
Виступали «пенсіонери» в Тернополі до пізньої ночі. А потім на прощання ще затрембітали надсерйозному пам’ятнику Пушкіну, запакувалися в автобуси і рушили додому.
Чогось зловила себе на думці, що якби до Франківська приїхали якісь такі «пенсіонери» з Тернополя чи Львова, то стільки франківців не долучилося б. Не стали б скакати й горланити з гостями. Може, глянули б і пройшли собі далі. А може, я помиляюся? Бо бути «пенсіонером» – то таки круто!
Comments are closed.