Уже понад вісім років Віталій Палков у Франківську займається танцями на колісних кріслах. За цей час змінив кілька партнерок, знайшов професійного тренера й заснував колектив «Надійка», з яким планує підкорювати сцени не лише України, а й світу.
А все для того, щоб показати людям з інвалідністю, що світ не закінчується стінами квартири, пише “Репортер“.
Пів залу в шоці
«Мене все тягло до музики й творчості. Десь рік перед тим, як я потрапив у аварію, в школі почалися танці. А потім ще дискотеку в селі сім років робив і в кінці дискотеки йшов двіжувати на колісному кріслі, – розповідає Віталій Палков. – Уже потім якось потрапив на семінар по танцях у Києві. Й на якомусь з тренінгів познайомився з Надією Стефурак (паралімпійська чемпіонка, керівниця БО «Світла Надія» – ред.). І ми вирішили створити пару».
З часом Віталій почав шукати хореографа, який би допоміг парі зробити виступи цікавішими. Дует з Надею розпався. Віталій почав працювати з хореографом Рудольфом Шваюком, якому тоді було 14 років.
«На початках ми на репетиції бралися за руки, пробували, як можна покрутити, – розповідає Палков. – Буває, навіть по вулиці можемо йти, і Рудь бере за руки мене й Марійку (Марія Мисюк – ще одна учасниця колективу «Надійка» – ред.), а потім як закрутить якийсь рух прямо на дорозі, якщо, звісно, є де розвернутися. Так і пробуємо. Усе потребує експериментів. Так і ми – просто експериментували».
Каже, загалом для танців з колісними кріслами є загальні інструкції, а до них вже додають щось своє. Хочуть, щоб окрім бальних стандартів, було шоу, продумують сюжети: то хлопець до дівчини залицяється, то два хлопця змагаються за одну дівчину. І музику обирають не лише стандартну – мають і брейк, і вальси.
Наразі у програмі «Надійки» – близько 10 номерів. Четверо учасників танцюють на колісних кріслах: Віталій Палков, Марія Мисюк, Оксана Кузнєцова і Аня Остапів, решта – звичайні танцюристи.
«Поки що мусимо самі себе просувати, виходити на організаторів і пропонувати свою участь. У підсумку всі задоволені: пів залу ревуть, пів залу в шоці, – посміхається Палков. – А коли я минулого року в Києві виступив на «Арт-дансі» з сольним брейком, то Влад Яма і весь зал встали».
Має бути конкуренція
З минулого року колектив «Надійка» запрошують в Білорусь, Молдову, Чехію – хтось побачив їх на змаганнях, а хтось просто знайшов відео на Facebook. Наприклад, в Чехію і Молдову танцюристів кликали, написавши їм на сторінку.
За словами Віталія, танцювальні пари на колісних кріслах, які виїжджають на виступи, є в Україні, може, в семи областях. Бо не всі цим займаються серйозно. А ще впирається в гроші, пошук партнера, приміщення.
«Та взагалі треба підняти дупу і щось робити. А якщо сніги чи дощ? Здорова людина може йти з парасолею, а я не можу – в мене руки зайняті колесами», – говорить Палков.
І з тренувальними залами теж було по-всякому. Тренувалися і в залі Прикарпатського університету, і в холі «Просвіти», і в коледжі фізвиховання. Зараз тренуються у танцювальному клубі «Глорія» Віталія Савчука. Палков каже, хоч зал і на другому поверсі, але є нормальна підлога і дзеркала.
Мусять зважати й на погоду. Взимку зазвичай репетицій менше. За нормальної погоди мають дві репетиції на тиждень, а якщо готуються до виїзду і готують багато номерів, то частіше.
«За права людей з інвалідністю і доступність багато говориться. Але навіть якщо роблять по Україні якісь для них фестивалі, вони все одно закритого типу – люди з інвалідністю дивляться на людей з інвалідністю, – каже Віталій Палков. – Хочу, щоб люди не боялися, спілкувалися, колотилися разом, щоб зрозуміли, що людина з інвалідністю не має вчитися в окремій школі. Чому в компанії не може бути хтось на колісному кріслі, хтось без ноги чи той, хто погано бачить?».
У найближчих планах Віталія – організувати всеукраїнський танцювальний фестиваль з номерами, де будуть люди з інвалідністю. Каже, для участі влаштують суворий відбір, аби була конкуренція і не відчувалося жалості.
«Це має бути красиво, може, не професійно, але близько до того. Бо якщо захочуть, то вони теж можуть. Ми закличемо паралімпійців, цікавих танцюристів з України, зробимо це в хорошому приміщенні, щоб люди подивилися на шоу і щоб про нього дізналися по всій країні, – говорить Віталій. – Одне діло вийти на сцену, де сидить зо 20 людей з інвалідністю. А зовсім інше – вийти під світло сцени, де є повний зал і Влад Яма в журі. Я за те, щоб була конкуренція, бо це – рушій прогресу».
Найкраща реабілітація
Каже, постійно думає, як залучити до танців більше людей. Так, минулого літа зробили з «Надійкою» відкриту репетицію на Вічевому майдані. Тоді до них долучилися зо 20 перехожих – і малих і старших.
«Важливо, щоб до нас приходила молодь з інвалідністю і пробувала танці на колісних кріслах, – продовжує Палков. – І не для всіх це має бути професійно. Може, хтось на весіллі буде чи ще десь і зможе там затанцювати. Та й не лише у танцях справа – це ще й спілкування, спільні дурощі, розширення світогляду. Танці – це найкраща реабілітація, тіло розрухується. Після дво-тригодинної репетиції і руки болять, і плечі. Якщо готуємося до виступу, то можемо тренуватися і чотири години, і п’ять».
Ходили і в навчально-реабілітаційний центр. Але поки не бачать зацікавлення з боку адміністрації. Каже, спробують ще вийти на контакт з батьками.
«Нам не треба, щоб на репетиції ходив увесь НРЦ, досить і кількох дітей. Це дуже добра реабілітація. Дитина може й не дуже добре рухатися, бо затанцювати можна з будь-якою людиною. Дитина буде залучена в танець і це вже їй цікаво, – говорить Віталій. – Тягати гантельки не кожен буде, бо це нудно, а репетирувати по три години – не нудно. Крім того, ми ж виводимо людей на сцену – якщо вони звикнуть до сцени, то їм легше буде й на вулицю виходити».
На розвиток потрібні гроші
Наприкінці минулого року танцювальний колектив «Надійка» увійшов до числа переможців зимової хвилі програми «Малі ґранти Теплого Міста». На розвиток концертної та професійної діяльності танцюристи отримали 19 700 грн.
«Ґрант нам дуже допоможе, – говорить Палков. – Зможемо трохи віддячитися за оренду залу. Та й Рудольфу теж. Отримаємо ґрант, зможемо скласти нормальний графік тренувань і платити Рудю зарплату. Ми ж теж розуміємо, що в нього – сім’я, а він з нами займається на волонтерських засадах».
У травні колектив готується виступити на черговому фіналі фестивалю «Арт-данс», а в червні – на міжнародному фесті у Білорусі. Втім, гроші на це ще треба шукати. 10 000 грн для оплати участі колектив виборов на одному з виступів на «Арт-дансі». Втім, лише дорога на одного туди й назад обійдеться у 100 євро.
«Поки початок року, будемо писати листи прохання на депутатів – треба збирати гроші, – говорить Віталій. – Раніше ми їхали лише туди, де немає внеску, але там і організація відповідна. Та вже й дівчата хочуть чогось серйознішого».
Авторка: Ольга Суровська
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
