У минулому матеріалі «Репортер» писав про те, як у колишній станиславівській в’язниці «Діброва» оселилися авіатори. Вони й зараз там, але з іншою назвою, і на кашкетах, слава Богу, вже не зірки, а тризуби.
Нинішня історія споруди на Чорновола, 119а тісно пов’язана із 114 бригадою тактичної авіації.
114+145
Нагадаємо, що перед розвалом СРСР у Франківську розташовувався 145 винищувальний авіаційний полк (ВАП). Тоді тривав процес виведення військ зі Східної Європи. У Чехословаччині на аеродромі Божи Дар у містечку Міловіце стояв 114 ВАП, який отримав наказ перелетіти до Івано-Франківська.
Після перельоту обидві частини мали об’єднати в одну. Про те, ким пожертвувати, командування особливо довго не думало. 145 полк був новий, його створили у 1971 році. Натомість, 114 ВАП брав активну участь у Другій світовій, мав нагороди й почесне найменування – Талліннський. Зрозуміло, що лишили частину з яскравою історією.
21 січня 1991 року винищувачі МіГ-29 114 полку на чолі з командиром Валентином Матюшенко приземлились на франківському аеродромі. Того ж дня припинив існування 145 ВАП, який влився до новоприбулого полку. Частину літаків і людей передали до Мукачевого, але й після того об’єднаний 114-й залишався чи не найсильнішим авіаційним угрупованням в Україні. Якщо типовий штат винищувального полку тоді налічував три ескадрильї, то у Франківську їх було чотири, а в них – 112 льотчиків, 55 бойових і шість учбово-бойових літаків МіГ-29. Для порівняння – у 2011 році усі Повітряні сили ЗСУ мали 80 МіГів різних модифікацій.
Під вивід полка на Чорновола, 134б спеціально збудували п’ятиповерхівку. Незабаром 80 військових отримали квартири.
Не встигли обжитись на новому місці, як почався сумнозвісний путч. Основні події відбувались у Москві, а у війська розсилали дивні телеграми. Полковник Матюшенко згадує, як приблизно о п’ятій ранку 18 серпня 1991 надійшов наказ підняти полк по тривозі, особовому складу видати зброю із набоями й вислати до міста озброєні патрулі. Причини не пояснювали.
Командування мало міцні нерви. Зброю людям видали, але без патронів, патрулі на вулиці не відправили, лише посилили охорону аеродрому. Через три дні путч здох.
Таємні навчання
По-справжньому 114 полк став українським не 24 серпня, і навіть не 6 грудня – на День ЗСУ. Авіатори склали присягу на вірність народу України 19 січня 1992 року, якраз на Водохреща. Ні, не в ополонці. Присягали на аеродромі, йшов сніг, але сильного морозу не було – лише пару градусів нижче нуля. Зберігся навіть відеозапис присяги, де авіаторів благословляє владика Павло Василик. А от назавтра вдарив мороз – мінус 20. Вистояти кілька годин при такій температурі було б нереально.
Перші роки незалежності полк активно літав. Полковник Матюшенко розповідав, що перша ескадрилья, крім інших задач, призначалась для бомбометання ядерних зарядів. Бомби на аеродромі не зберігались, їх доставляв спецпідрозділ, який мав нейтральну назву РТБ (радіотехнічна база). Де саме вони стояли, не знав навіть командир частини, припускає, що десь біля Коломиї.
Часто проводили таємні навчання. Вночі на аеродром заїжджав «Урал» з кунгом, вивантажували тактичний ядерний заряд, який чіпляли під фюзеляж літака – на місце підвісного баку. Потім вводився спеціальний код, одна частина якого була у офіцера РТБ, а інша у льотчика. Якщо цифри були правильні, ядерний заряд розблоковувався. На цьому тренування завершувалися, бомбу знімали та увозили у невідомому напрямі. Жодних польотів із зарядами не було, хоча льотчики регулярно відпрацьовували тактику бомбометання.
У 1994 році Україна відмовилась від ядерної зброї, отримавши гарантії безпеки від США, Великої Британії та Росії. Та як показали подальші події, найкраща гарантія територіальної цілісності – це кілька ядерних боєголовок, захованих у надійному місці.
Період занепаду
З середини дев’яностих і аж під кінець двотисячних військова авіація переживала непрості часи. Гроші на армію виділяли мізерні, заледве вистачало на зарплати, про оновлення техніки й підготовку льотчиків навіть не йшлося. Пального майже не виділяли. Бувало, що за рік проводили лише дві льотні зміни – сьогодні івано-франківська бригада може за тиждень налітати більше.
Через брак запчастин стрімко меншало справних літаків. Аби зберегти хоч щось, з літаків-«донорів» перекидали запчастини на ті, що літали. Кілька МіГів, які ще можна було відновити, продали за кордон. Ходили навіть чутки, що частину планують розформувати, а територію колишньої «Діброви» забудувати житловими комплексами. На щастя, обійшлось.
Найскладніше було в кінці дев’яностих. Тоді затримували зарплату і виживати допомагали лише продуктові пайки. Після 2000 року ситуація з виплатами покращилась, але пайки відмінили.
У 1994 до Франківська прибула урядова делегація з Королівства Нідерландів. За участі посла та військового аташе на подвір’ї штабного корпусу відкрили пам’ятний знак голландським офіцерам, яких німці утримували тут під час війни.
Початок ХХІ століття приніс реорганізацію. Згідно з директивою міністра оборони від 2 грудня 2002 року 114 винищувальний авіаційний полк об’єднали з підрозділами забезпечення, внаслідок чого утворилась бригада тактичної авіації.
У повітрі й на землі
У березні 2014 року франківську бригаду підняли за бойовою тривогою. Більшість машин перелетіли на оперативний аеродром, що на сході країни. Звідти винищувачі прикривали з повітря операції українських військ, штурмували колони терористів. З квітня по серпень льотчики виконали 110 бойових вильотів. Один наш літак терористи таки збили – біля Луганська. Пілот тоді катапультувався над окупованою територією, але згодом вийшов до своїх.
За мужність і героїзм чотири військових бригади нагороджені орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Окрім бойових вильотів, авіатори воювали й на землі. Ось витяг з історичної довідки частини:
«Особовий склад 114 бригади брав участь у виконанні бойових завдань в зоні АТО у складі інших військових частин, зокрема: 72 механізованої бригади, 25 аеромобільної бригади, 95 аеромобільної бригади та у складі штабу АТО. Військовослужбовці частини брали участь в операціях з ліквідації котла у районі Горлівки, оборони міста Жданівки, утримання Донецького аеропорту, села Піски, здійснення рейду по тилах противника із зачисткою околиць Маріуполя, міста Тельманове, деблокування 32 блок-посту Бахмутської траси, а також знешкодження вибухових пристроїв, розмінування доріг, населених пунктів та в інших операціях АТО».
16 травня 2019 року стало чорною датою в історії бригади. Під час мінометного обстрілу біля села Водяне Волноваського району загинув прапорщик Василь Джус.
Сьогодні польоти військової авіації над лінією розмежування заборонені. Льотчики тренуються вдома. Польоти відбуваються настільки часто, що франківці вже звикли. Справді, поки гудуть двигуни літаків 114 бригади – переживати нема чого.
Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.