Ірина та Петро Іващенки понад рік тому переїхали до затишного Івано-Франківська з гамірної Одеси. З собою привезли Перса – вуличного одеського кота, який і надихнув їх відкрити кав’ярню свого імені – “Пана Персидського”.
А ще у цьому закладі на вулиці Івасюка дружні до військових, бо ж Петро – десантник, пише Репортер.
З підвалу виманили сосискою
Великий кіт персикового кольору сидить за барною стійкою. Гонорово, як власник. Ірина Іващенко сміється, що так і є. Він тут за всім та всіма наглядає.
Ірина родом із Харкова, її чоловік – з Чернігівщини. Іващенки довго жили в Одесі, а у грудні минулого року вирішили переїхати до Франківська.
Ірина – вільний маркетолог, працює на фрілансі. Петро військовий, два роки тому пішов на пенсію і постало питання, чим займатися далі. Працювати на когось не хотілося. Мріяли про свою справу. Оскільки діти вже дорослі, до місця їх нічого не прив’язувало, то зібралися й поїхали. Кажуть, завжди хотіли пожити десь на заході. У Франківську їм дуже подобається.
У квітні минулого року відкрили тут кав’ярню, назвали на честь свого кота – «Пана Персидського».
«Усе дуже просто – ми сприймаємо його як члена родини, – розповідає Ірина. – Хоча багато людей каже, що це такий хід, аби заманювати більше людей. Насправді ми хотіли щось таке, аби бути з ним постійно».
Перс у Іващенків з’явився позаминулого Різдва. Кішка у дворі народила чотирьох гарненьких тлустих кошенят. Перс приглянувся одразу. Сміються, що з підвалу виманили його сосискою та забрали в сім’ю. Тепер він з ними всюди, ще й працює.
Коли хоче вихідний
Персик на роботі не щодня. Як йому захочеться, бо ж він тут начальник. А ще, за словами Ірини, він часто втомлюється.
«Ніхто не вірить, – каже жінка. – У нас є лише один негативний відгук у фейсбуці через це. Людина спеціально приїхала до кота, а його на роботі нема. Я розумію, бо десь з центру чи з Пасічної їхали, а для Франківська, як виявилося, це далеко».
Зранку, коли Іващенки збираються на роботу, ставлять на підлогу клітку. Іноді перс сам туди забігає, а то просто на плечі застрибує і готовий до роботи. Буває, що ховається – значить, хоче вихідний.
У кав’ярні має улюблене місце – за останнім столиком в кінці залу. Там собі солодко спить чи спостерігає. Сидить, дивиться у вікно, хтось побачить і зайде. Через кота дізнаються і про каву.
«Перса на районі всі знають, – хвалиться Ірина. – Йдемо раз по вулиці, несемо його на плечі. Йде якась бабуся і каже: «О, який котик!». А потім така обертається й до нього: «Персе, то ти?!».
Розказують, що часто приходить жінка, яка з Донецька виїхала з трьома котами. «Каже, як я їх залишу – вони ж патріоти! З Криму люди з двома собаками виїхали, – говорять Іващенки. – Ми це дуже розуміємо, бо теж Перса б не кинули. Це член родини – Перс Петрович. Ми сину дзвонимо й кажемо, що в нього конкурент з’явився».
За словами Ірини, в Одесі коти визнані частиною екосистеми міста. Там усі жеки зобов’язані забезпечити хвостатим доступ до підвалів. Їх підгодовують, коти там точно не голодні. У Франківську, кажуть, вуличних котів значно менше.
Ще розповідають, що у Харкові є таксист, який їздить з рудим котом. А у Дніпрі, в облдержадміністрації, кіт живе та ходить на наради.
По Одесі за котами. Як франківці шукали скульптури пухнастиків і відкривали місто (ФОТО)
Персовий командир
Петро Іващенко пригадує, як одного разу зайшов чоловік, взяв з собою каву, а потім побачив Перса. Сів навпроти нього і, напевно, з півтори години сидів і дивився.
«Аж не дихав. Вже нікуди не спішив. Видно, любить людина котів», – посміхається чоловік. Петро страшенно любить свого чотирилапого. А Перс лише його і признає за господаря-командира.
У Петра за плечима 33 роки військової служби.
Про армію Петро говорить мало, єдине – іноді сумує за людьми, з якими служив. Хтось із випускників приїздить до нього, приходять на каву, часто дзвонять. Багато з них зараз на фронті.
Для військових у кав’ярні діє знижка.
За рибу віддав би все
Перс і кав’ярня допомогли Іващенкам соціалізуватися у Франківську. Посміхаються, що тепер знають, до кого звернутися з ремонтом машини чи ще за чимось. За цей рік знайшли багато класних людей, друзів.
Місто їм подобається затишком й тим, що легко та швидко можна доїхати з будь-якої точки, а то й пройтися.
«Після Одеси й Харкова це перевага, бо ж менше витрачаєш на дорогу. У тебе з’являється більше часу на себе, сім’ю, друзів, бізнес, – говорять Іващенки. – Ті, хто живе у Франківську давно, просто не розуміють, наскільки це круто».
Ще, кажуть, люди тут добрі й відкриті. Навіть конкуренти. Дали всі контакти, які потрібні для роботи.
«Були в Одесі на Дерибасівській? І як? – запитує Петро. – Страшне? Ми недавно відкрили для себе вулицю Шевченка. Ніяка Дерибасівська не зрівняється! А транспорт, який ходить за розкладом…».
За великим містом анітрохи не сумують. Кажуть, хіба Перс за свіжою рибкою скучає.
«Я часто ходив на риболовлю на море, морозили йому, – розказує Петро. – Кілька днів тому один рибалка за кавою приходив, побачив Перса і приніс йому рибу. То тут страшне робилося!».
Коти в кафе – не новина
Цікаво, що першу у світі котячу кав’ярню відкрили в місті Тайбей, на Тайвані, в 1998 році. У 2004 році кото-кафе з’явилися в Японії. Нині там близько 40 котячих закладів.
Пізніше ця мода перемістилася до Європи та Америки. У Відні відкрили у 2012, через рік котячі кав’ярні з’явилися в кількох містах Німеччини. Ще через рік – у Франції, потім у Латвії. До Канади й США тренд докотився у 2014 році.
В Україні перша така кав’ярня відкрилася у Львові у червні 2015. Того ж року – в Черкасах. Нині в Україні котячі кафе є ще у Дніпрі, Харкові, Одесі та Києві.
Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.