Напевно, кожен, хто купує квартиру в недобудові, найбільше боїться, що вона так і не буде здана в експлуатацію. На жаль, такі випадки в Україні не поодинокі. І саме в такій ситуації опинилися дольовики будинку на вулиці Кисілевської у Франківську. Люди чекали 12 років (!) – а тоді терпець урвався. Але замість погрузнути у судовій тяганині, вони взялися добудовувати самі. І керує цим процесом молода мати трьох дітей.
Люди радили
Цей будинок і досі обгороджує будівельний паркан, але й на око видно, що справа добігає кінця. Вхід на подвір’я нам відкриває усміхнена жінка, це – Ліля Космина, вже майже рік вона тут за головного. Пройти далі не дає сторожовий пес Мушка, правда, не кусає, а просто спить під ногами. Мушка дуже не маленьких розмірів, Ліля сміється, що її підгодовують усі тутешні мешканці. Зрештою, так само спільно вони роблять абсолютно все.
Ідемо говорити у невелику підсобку, це так би мовити – головний офіс. Ліля Космина розповідає, що в історію з цим будівництвом вплуталась у 2012 році. Тоді вони з чоловіком продали свою однокімнатну квартиру, бо на той час вже мали двох діток, і купили трикімнатну тут.
«Ми жили неподалік і завжди мені той будинок муляв око, хоч і знала, що він вже зводиться кілька років, – розказує жінка. – Моя подружка-ріелторка запевнила, що забудовник здасть, усе гаразд. Вийшли на інших знайомих, ті кажуть, з документами в нього все добре, просто повільно будується. Чоловік теж: от будова зрушилася, берем. Ну й ціна підходила, на той час було 16 тисяч доларів різниці з такою ж квартирою в іншого забудовника. Ну ми взяли і… влипли».
Одразу після цього до них подзвонили інші дольовики, мовляв, знаємо, що ви купили квартиру, от у нас щовівторка збори, запрошуємо. «Опа, думаю я, які ще збори?», – каже Ліля.
І хоча жінка знала, що будова ведеться давно, але майбутні сусіди відкрили їй багато цікавих деталей.
«Стартувало будівництво ще у 2004 році, тоді ще не було так багато забудовників, люди повкладали гроші, – говорить вона. – Спочатку будувався перший під’їзд, на місці другого ще стояв особняк. Повільно, але будували. У 2008-му була криза, а в 2009-му, люди кажуть, до них дійшла інформація, ніби забудовник береться за нову будову, на Пасічній, а цю лишає. І тоді вони почали згуртовуватися, знайомитися між собою, так їх було з десять активістів, ходили на збори і змушували будувати. Рік – поверх…».
І так щовівторка дольовики зустрічалися з забудовником. Чого там лиш не було – і кричали, і мало не били.
«У 2013 з тяжкою бідою накрив, і то не все, – переповідає Космина. – То кран забрали, то кажуть, будемо газ робити, загнали бригаду – б’ють діри. Вже тепер, коли я в цьому поварилася, то розумію, що робили, аби показати, що роблять. Я його не звинувачую, він просто не до того. Будовою треба було постійно займатися, а він лиш ходив на збори по вівторках».
Така мудра – роби!
Сама будова – це два під’їзді на 10 поверхів, 80 квартир, і все це прибудовано до Кисілевської, 42. А зводив її ПП «Космал» – керівник Микола Малярчук. Переломний момент у цій історії стався рівно рік тому.
«Був березень, у нас вже третя дитинка, а ми живемо на зйомній квартирі, – розказує Ліля Космина. – Почалося з того, що він поставив двері, ще й сказав, що одні коштують 8 тис. грн. Мене заїло, підняла скандал, мовляв, що ви з нас дурних робите, стільки важливіших робіт є. А він – ти така мудра, то роби».
Десь у травні ще з двома сусідками пішли на офіс фірми і зробили ревізію з документами, адже знали десь всього зо два десятки сусідів. Стали обдзвонювати людей, знайомитися, знаходили навіть тих, хто був за кордоном.
«Просили, аби люди самі ставили двері, бо якраз мали лічильники у квартирах встановлювати, – переповідає Космина. – І десь з червня я повністю займаюся цією будовою. Ми дах доробили, фасад, водостічну систему, вікна доставили, двері, ремонти у під’їздах, лад у підвалах… Та все важко й пригадати. Майстрів знаходили через знайомих – от збираємося разом і хтось із сусідів каже, а я знаю такого-то. І так таланило, що дуже хороші люди траплялися».
Як вийшло, що мама з трьома дітьми займається будовою?! Ліля лиш сміється, так склалося. «Буває подружка, донька якої вчиться з моєю, жартує – що я буду тебе питати, як там у школі, коли ти знаєш, скільки коштує цемент і шлакоблок? – каже вона. – Якось вчилася, от перш ніж замовити водостічку, все прочитала, мене вже неможливо було надурити. Бували моменти, коли майстри обшивали комини на будинку, ну як перевірити, обшили чи ні? Лізу на дах і дивлюся».
А діти? От влітку з нею на будову ходили, у піску гралися. Зараз – старша у школі, менша у садку, а з наймолодшим рідні по черзі лишаються.
Нині Ліля Космина дуже задоволена тим, що вдалося зробити. І навіть у чомусь вдячна забудовнику, що таку школу життя пройшла.
«От люди кажуть, він такий-сякий, – додає жінка. – Але він не пхав нам палки в колеса, як міг, помагав. Просто знаємо, що свого часу його добряче підставив партнер, може, тому так і вийшло».
В очікуванні землі
Єдине, що лишилося ще зробити на цій будові, – запустити газ, воду, побілити в під’їздах, встановити ліфти і сам благоустрій території. А ще попрощатися з забудовником, адже юридично це все і досі зводить саме він.
«Виник нюанс, що забудовник вже давно не платить оренду за землю, – розповідає Ліля. – І треба з цим щось вирішувати. Ми ж створили свій ЖБК «Лікос», вже пройшли виконком, у квітні сесія має вирішити, чи надати цю землю в оренду напряму нашому ЖБК. Якщо буде таке рішення, то забудовник робить акт передачі незавершеного будівництва на ЖБК – і все. Думаю, десь у червні могли б здати будинок».
Є у власників квартир і ще одне непросте питання – благоустрій. Запланували собі, що територія має бути огородженою, на день відкриватися, а от вночі – ні. Але мешканці сусідніх будинків – проти.
«В основному то старші люди, пишуть заяви. От на початку березня були збори з депутатом від округу, – каже Комина. – Я пропоную, давайте домовлятися. Просто вони не були на нашому місці і не розуміють того. На будь-що ми скидаємося, на благоустрій зараз з квартири збираємо по 3000 грн. і це ще не все… Хочемо бруківку, огорожу, сторожівку, аби консьєрж сидів…».
Але проблеми їм вирішувати не вперше, і певні, що спільної мови дійдуть. З нетерпінням чекають червня. Кажуть, навіть концерт у дворі запланували. Вже написали до Руслани і Дзідзя. І якщо комусь здається, що зірок такого рівня запросити нереально, то мешканці цього будинку певні – реально все.
Comments are closed.