«Репортер» уже писав про Євгена Шаповалова, мешканця Олексієво-Дружківки, що на Донеччині. Чоловікові довелося тікати з рідного селища через те, що він не підтримував сепаратистів, як усі його односельці. За це вони прозвали його бандерівцем. Тепер Євген повернувся додому…
Євген Шаповалов чекав цього два місяці. І ось час прийшов. Йому подзвонили з міліції. Сказали, що до його будинку направили саперів. Адже там спершу тримали зброю бойовики, а потім жили біженці зі Слов’янська. Ті самі, що у своєму місті радо вітали бойовиків, а потім ще й самі бігали вулицями з автоматами в руках.
«Ці люди спершу лягали під українські танки, – каже Євген Шаповалов, – а потім злякались, втекли і поселились у моєму будинку». Чекати від таких поселенців можна будь-чого.
Тепер Шаповалов повернувся додому. Дружківка звільнена. Блокпостів уже нема. Всюди чисто, тихо. Наче й не було тих сепаратистів, наче ніхто й не хотів ДНР. Наче…
Євген Шаповалов радий був бачити рідні місця. Але, зізнається, повертався з огидою. З огидою саме до людей. До тих, хто за 100 гривень стояв на блокпостах ДНРівців і розмахував російським триколором.
У двір відразу не заходить, спершу йдуть сапери – шестеро хлопців з Чернігівщини. Перевіряють подвір’я, потім акуратно заходять у дім, оглядають все там, пізніше – сад, город. Все в порядку, мін нема. Хлопці підтримали господаря добрими словами, побажали терпіння та й пішли.
Стан, у якому так звані біженці залишили дім, словами важко передати, це треба бачити, каже Шаповалов. Двері зламані, все в будинку перекинуто: шафи, шухляди повідкривані, книжки перевернуті дивним чином – корінцями вгору, а інша частина книг разом із сімейними фотографіями порозкидані на підлозі у гаражі. «Квартиранти» забрали все, що змогли: одяг, взуття, постільну білизну, машину та причеп.
Однак односельці Євгена не вбачають у цих діях злочину, навпаки, жаліють біженців. Мовляв, люди ні в чому не винні, їм у Слов’янську було не солодко, у них малі діти, їм треба було допомогти.
Цілий тиждень Євген разом із родиною наводив лад у хаті та на подвір’ї. І за цей час, каже, майже ніхто з односельців не прийшов допомогти. Лише одна сусідка принесла піввідра картоплі. Подивилася на те, що залишилося після біженців, та й собі попросила віддати якісь речі, що вже непотрібні. Потім почала розповідати дружині Євгена, як їм важко жилося, коли тут були бойовики.
«Мій чоловік, – западенець, бо він з Житомирщини, – розповідала жінка. – Тож я йому говорю: якщо прийдуть росіяни, то скажу, що я росіянка, а як прийдуть бандери, то скажеш, що ми свої, – так і проживемо».
І це ще не найгірша позиція, стверджує Євген Шаповалов.
«Ці люди, може, вже й не за ДНР, – каже він, – однак точно проти української влади, яку інакше як «хунтою» не називають».
Нещодавно чоловік переглядав відео, де мешканці Дружківки йшли на референдум: танцювали, співали, влаштовували гуляння.
«Це мені нагадує вибори в СРСР, – говорить Шаповалов. – Тоді народ так само себе поводив і «вибирав» кращого з одного кандидата. Ще раз впевнююсь у тому, що люди на Донбасі так і не вилізли з радянського совка».
Із Дружківки бойовики втекли без бою. Тут не було руйнувань і загибелі мирних мешканців. Мабуть тому, вважає Євген Шаповалов, місцеві не сприймають українських вояків за визволителів і навіть тужать за «мальчиками» із ДНР. Чому? Ну, наприклад, ДНРівці показово боролися з пияцтвом і наркоманією й саме цим найбільше запам’яталися.
«Кожен, з ким розмовляєш, намагається відбілити бойовиків, – розповідає Євген Шаповалов, – знайти позитив у сепаратизмі, прикрасити ДНР. Може, таким чином вони хочуть зберегти власне обличчя, виправдатися? Тримають стойку, як кажуть у нас на Донбасі».
Нині Шаповалов намагається переконати односельців, що сепаратисти нічого доброго не зробили, що якби не українська армія, не знати, що зараз би тут було. Люди слухають, кивають головою, підтакують. Наче розуміють, але відходять і знову за своє. І влада в селищі – туди ж. За словами Євгена, секретар селищної ради часто розповідає, як він ненавидить Україну. Директор місцевої школи, депутати – усі вони брали активну участь у підготовці та проведенні референдуму. Переконати людей важко. Зараз більше мовчать. Може, переосмислюють?
А з недавніх пір стела на в’їзді в Дружківку майорить синьо-жовтими кольорами. Так захотіли самі мешканці. Жінка з російським прізвищем Кірікова зібрала однодумців та влаштувала те, що мали зробити давно.
«Є люди – прості українці, які готові багато чим жертвувати для своєї Батьківщини, – каже Євген Шаповалов. – І не чекати від неї благ, а просто жити тут, жити вільно та щасливо. Слава Україні!».
Героям Слава!
Comments are closed.