З початком Першої світової удача відвернулася від австрійців – росіяни швидко зайняли значну частину Галичини, а 3 вересня 1914 року ввійшли до Станиславова. Єпископ Григорій Хомишин втік, а у його палаці на вулиці Липовій (Шевченка, 14) москалі розмістили свою комендатуру.
Топ-духовенство жило непогано і в будинку було чим поживитися. Але комендант виявився принциповим чоловіком. Він особисто опечатав вхід на другий поверх, де розташовувались єпископські апартаменти, а службові кабінети комендатури обладнав внизу.
У червні 1915-го австріяки відбили місто і сюди повернувся єпископ. Коли він зламав печатки та піднявся до себе, то з подивом помітив, що нічого нікуди не зникло – усі речі були на своїх місцях! Навіть перо лежало на письмовому столі там, де владика його залишив.
Чим пояснюється таке благородство російського коменданта? Серед священиків ходили поголоски, що то був наддніпрянський українець, при чому зі свідомих. Ніби, коли офіцер прогулювався залами палацу, в одній із кімнат побачив портрет Тараса Шевченка, якого він обожнював. Тоді комендант вирішив зробити усе можливе, аби вберегти всі речі від п’яної солдатні.
Легенда красива, втім є одне але. Збереглися відозви перших окупаційних комендантів Станиславова від 5 та 11 вересня 1914-го. Одну підписав під’єсаул Чекалов, іншу – капітан Єршов. У обох прізвища – ну зовсім російські. Хоча, хто їхню маму знає?
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна
