Акцент Газета

Олена Березовська: Про комерційні діагнози, «фуфломіцини» та любов до власного тіла

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Відома канадська акушер-гінеколог, родом із Городенки, засновниця Міжнародної академії здорового життя минулих вихідних приїхала до Франківська.

Про комерційні діагнози, «фуфломіцини» та любов до власного тіла з Оленою Березовською поговорив «Репортер».

– Пані Олено, як часто ви в Україні та які плани цього разу?

– Я буваю тут два-три рази на рік – проводжу семінари та лекції для людей трьох рівнів: для тих, хто не має медичної освіти, для майбутніх лікарів і для спеціалістів. Зокрема, у понеділок в медколеджі була невеличка зустріч зі студентами. Цього разу заплановані чотири семінари-лекції в різних містах.

За понад 10 років публіцистичної діяльності бачу, як зростає інтерес серед лікарів – майбутніх і практиків. І коли кажуть, що в Україні з медициною все погано, то я бачу раціональне зерно, яке проростає серед покоління прогресивних лікарів. Це надихає. Є й багато мінусів – корупція, хабарництво та медична мафія нікуди не ділися. Та все більше лікарів уже не хочуть жити за старими законами, не бояться бути незалежними від примусу.

– У чому проявляється цей примус?

У лікарів немає великої свободи вибору протоколів, хоча нині в Україні можна використовувати й міжнародні. На місцях існують власні правила і фактично керує верхівка: головний лікар чи заввідділеннями. Саме вони вирішують, які аналізи повинні проходити пацієнти та в якій кількості. Якщо хтось із цим не згодний, то йому можуть сказати, що на його місце прийдуть інші. Лікаря це або ламає, або йому доводиться йти.

На зустрічі з лікарями у Вінниці колеги говорили, що вже з’явилися прогресивні клініки й лікарі готові там працювати хоча б по кілька годин. Нині лікарі проявляють ініціативу, готові працювати інакше, рівнятися на європейську та американську медицину.

– Які теми цікавлять нині медиків?

– В медунівеситеті Одеси студенти хотіли дізнатися про те, як визначати достовірність інформації, бо джерел є багато. Це складна тема, але для лікаря важливо вміти дізнаватися нове й допомагати своїм хворим. У Вінниці студенти й лікарі обрали тему «Безпліддя як комерційний діагноз». З одного боку, в репродуктивній медицині є колосальний прогрес як у діагностиці, так і в лікуванні. А з іншого – багато зловживань, і люди стають жертвами комерційних діагнозів.

– Тобто безпліддя ставлять людям, які його не мають?

– Так. Або призначають надто масивні та об’ємні обстеження, які не є потрібними, чи обирають неправильну тактику лікування – пропонують одразу екстракорпоральне запліднення, коли можна обійтися іншими методами, наприклад інсемінаціями, що кош­тує значно дешевше. І мене радує, що таку тему обрали майбутні лікарі. Це означає, що вони бачать цю проблему. Ми можемо говорити про досягнення, але є і чорні діри у репродуктивній медицині, які стають комерційним напрямком.

Право на трансплантацію. Коли у франківських лікарнях робитимуть пересадку органів

– Будете зустрічатися лише з фахівцями?

– Ні. У Львові буде кількагодинний семінар для вагітних жінок – виступатимуть лікарі з різними темами. У Вінниці теж зустріч була – і для лікарів, і для жінок.

– А як бути з випадками, коли пацієнт знає більше за лікаря, чи думає, що знає більше?

– Це дилема. Є багато лікарів, які донині живуть за радянськими і пострадянськими схемами, використовують ті ліки, які й ліками вже не вважаються (ми їх називаємо – «фуфломіцини»), і схеми, неефективність яких доведена у всьому світі. Виходить, що пацієнт повинен контролювати лікаря, знати про свій стан і сам обирати варіанти лікування. Адже єдиного варіанта немає ніколи, бо є ще й варіант нічого не робити. Лікар пояснює рівні втручань і пацієнт сам обирає. Це право людини.

– Де краще шукати медичну інформацію?

– Можна користатися тим же google-перекладачем і отримати інформацію з англомовних порталів, як от додаток UpToDate чи сайт medscape.com. Там є розділи для пацієнтів. Тож виходить, вони можуть знати більше прогресивної інформації, ніж їхні лікарі. Але водночас 80-90 % інформації в інтернеті є неправдивою. І якщо пацієнт захоплюється оцінкою власного здоров’я, це може бути небезпечно, бо можна пропустити серйозні стани.

Сумніватися і перевіряти інформацію варто, але без глибокого скептицизму, який відкидатиме все. І великий мінус, що у школах нас не вчать аналітичному мисленню. Також не вчать нічого про фізіологічні процеси, ту ж репродуктивну функцію, її лімітованість, як відчувати свій організм, розуміти свій біль. На уроках здоров’я розкажуть хіба, як чистити зуби і мити руки чи що треба зай­матися фізкультурою – але скільки, як і кому? Це ж усе індивідуально. Ми нічим у житті не володіємо, крім нашого тіла, і треба вчитися відчувати його, розуміти, любити. Тіло – це і є наше життя, а все інше відносно.

– Нині кількість міфів щодо вагітності, виношування та материнства стає меншою?

– На жаль, інтернет – це не лише позитив. Негативні міфи поширюються набагато швидше, бо вони мають на меті налякати. Страх керує нашими діями. Залякування спрацьовує – міфів стає більше. І їх також поширюють лікарі, які не хочуть змінюватися і заробляють на цьому. Міфи, як і рек­лама, базуються на залякуванні.

На лікаря немає часу, – як лікуються франківці (ФОТО)

– Які з них найбільш поширені?

– Якщо говорити про вагітність, то це в першу чергу гіпертонус і загроза переривання. В результаті жінка лежить на стаціонарі і їй вводять масу непотрібних препаратів. Другий страшний міф, який почав розвиватися саме на пострадянському просторі, – про густу кров, тромбофілії. При цьому призначають колоти гепарин, який, як і його замінники, є надзвичайно дорогим. Жінку залякують, що вона не виносить вагітність, хоча насправді ми (лікарі – Авт.) боїмося тромбозів – інформація перекручена. Такого поняття як «густа кров» взагалі немає, але про неї говорять У кожної жінки міняється стан крові і це нормально, але цього жінці ніхто не пояснює.

Ще один міф – ерозія шийки матки, діаг­ноз, якого не існує у світі більше 50 років. Тут ерозіями і дисплазіями після них залякують всіх. Хоча дисплазії вже теж перекваліфіковані в інші стани – медицина прогресує, погляди міняються. І методи теж стають агресивнішими. Якщо раніше ерозії припікали чи заморожували, то тепер видаляють частину тканини, бо на цьому заробляють більше грошей. Це прибуткова мода. Багато лікарів є представниками фармакологічних компаній і отримують винагороди, призначають направо-наліво гормональні препарати. І перелік таких міфів довжелезний – я пишу про це в статтях і книгах, розповідаю у відео та на семінарах.

– Якщо обирати хорошого лікаря, то можна уникнути комерційних діагнозів? Як ви оцінюєте медреформу в Україні?

– На мою думку, медреформа рухається не у зовсім правильному напрямку і шкутильгає. Немає чітких кроків, як пацієнтові знаходити прогресивного лікаря. Якщо людина живе у невеликій місцевості, де лікарів небагато, то в неї немає вибору. І наше завдання не прив’язати пацієнта до якогось лікаря, а створити нові кадри. Кількість лікарів на душу населення в Україні зашкалює, але разом із тим ми у п’ятірці країн за смертністю і справа тут не у війні, а в низькій тривалості життя. Реформа охорони здоров’я має зосередитися на формуванні якісних медичних кадрів і установ.

– Ви виїхали з України у 1996 році. Не думали повернутися?

– Мені періодично надходять пропозиції з різних міст. Але це вже теж буде еміграція, бо доведеться бути далеко від сім’ї та онука – а це непросто. Втім, якщо буде серйозний проект, який допоможе покращити систему охорони здоров’я, можливо, я б і погодилася. Має бути база, яка дозволить жити і творити. Я людина творча і невибаглива. Життя – непередбачуване, і я готова до цього.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.