Газета Спорт Фото

Gorgany Race і 100 кілометрів пригод. У Карпатах відбулися екстремальні гірські перегони (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Традиційно наприкінці червня у Карпатах проводять гірські пригодницькі перегони Gorgany Race. Цьогоріч вони стартували вже 13-й раз. На новій локації в урочищі Шандра села Мислівка Долинського району вони зібрали відчайдухів з усієї України і трохи закордону – Білорусі та Польщі.

Для чого їм більше доби ходити й блудити невідомими стежками Карпат,  дізнавався «Репортер».

Впасти фаворитам на хвіст

Gorgany Race є чи не найстарішими гірськими перегонами в Україні. Основне завдання учасників – за відведений час здолати дистанцію і взяти якомога більше контрольних пунктів (КП).

Негода пригодам не завада. Як у Карпатах пробігли Gorgany Race 2018 (ФОТО)

Наприклад, ті, що змагались у категорії «спринт», за добу мали пройти понад 70 км. «Трек» – близько 100 км за 30 годин, велосипедисти за 30 годин мали здолати близько 130 км ровером і 30 км пішки, а у класі «півспринт» люди за 12 годин мусили пробігти понад 40 км.

Пригодницький дух панував тут з самісінького ранку, адже карту маршруту організатори вивісили о 6.30. Учасники мали трохи більше чотирьох годин, аби розпланувати маршрут.

Цьогоріч у перегонах зареєструвалося близько 600 людей. Найбільше – з Києва та Львова. Лікарі, айтішники, інженери, будівельники, юристи.

За словами одного з організаторів змагань Станіслава Провального, особливість цих перегонів у тому, що то не просто біг на швидкість. Тут важливіша тактика, знання орієнтування, вміння користуватися картою, компасом. Найчастіше новачки обирають просту тактику – вони переслідують фаворитів, а на фініші піднатискають і переганяють. Провальний зізнається: колись сам так робив.

«Одного разу їдемо за фаворитами, і тут один повертає вліво, а другий направо. За ким їхати? – сміється Станіслав. – Вони нас тоді добре заплутали, бо ми заїхали в глухий кут. Але це цікаво, що учасники продумують якісь такі речі, де вони можуть втекти, відірватися, обдурити, заплутати суперника. Їм треба не лише виграти».

Бог поршнів і клапанів. Василь Курищук відновлює в Косові мотокультуру (ФОТО)

Тих, хто перемагав у Gorgany Race по кілька разів, не бракує. От, Олександр Оришко з Луцька тут уже сьомий рік. З них п’ять разів перемагає у класі «вело». Якщо більшість зараз метушиться і старанно вивчає карту, з кимось радиться, вимірює, занотовує, то Оришко з командою спокійно сидять у таборі, п’ють каву і спостерігають.

Каже, головний секрет успіху – дотримуватися правил безпеки в горах. А, ну ще вони з товаришами – професійні спортсмени-легкоатлети, а Олександр ще й інструктор з туризму.

Дикий район

Аби бали зарахували, учасники команд, а це 2-4 людини, мусять сфотографуватися біля КП. У кожного на голові, руці або шиї має бути видно синій баф – фірмову пов’язку змагань. Це щоб не схит­рували, бо КП по лісу розставили ще з місяць тому.

Вже п’ять років маршрути розробляє майстер спорту зі спортивного орієнтування Роман Чепіль. Каже, цьогоріч почав планувати ще у січні. Він співставляє різні мапи, дивиться по туристичних сайтах, читає відгуки, хто й що цікавого бачив по дорозі. Потім ті всі цікавинки шукає по карті й через них прокладає маршрут.

А знайшов кілька водоспадів, кілька вершин з гарними краєвидами, зокрема, з хребта Хом.

«Також контрольна точка є на озері Росохан, тому учасники матимуть можливість освіжитися, – говорить Роман. – У 2010 році було завдання переплисти озеро туди й назад. Цього року їм пощастило, хіба вбрід перейдуть кілька річок».

Каже, найбільш екстремальним був минулий рік, коли постійно лило, потічки розгулялися, тож вода була по пояс. Навіть верталися.

«Є учасники, як приїздять, аби суто позмагатися за призи, але більшість їде отримати кайф від ходіння горами, відкрити для себе нові місця, – говорить Чепіль. – Тут район дикий, туристами не освоєний».

Любомир Гев’юк – людина тижня за версією «Репортера»

Сестри Маклауд проти всіх

Останніми роками на Gorgany Race зробили окрему жіночу категорію. Організатори так заохочують якомога більше жінок брати участь, хоча учасниць і так не бракує.

На лавці біля намету «Камера схову» сидить Тетяна Потопалова з Тернополя й обклеює карту скотчем. Минулого року їхня мапа у захисному чохлі геть розмокла.

Тетяна – лікар-анестезіолог, зараз працює в міністерстві. Її напарниця – киянка Євгенія Закревська – правозахисниця, адвокат Небесної сотні. На перегони приїздять уже четвертий рік. Їхня команда називається – «Сестри Маклауд».

«Нічого не вигравали, але не втрачаємо надії, що у нас колись буде приз глядацьких симпатій, – жартує Тетяна. – Насправді, у нас є якісь свої проміжні цілі, наприклад, пройти вчасно половину КП. Ми не женемося за перемогою, бо не та фізична підготовка».

Дівчата записалися на спринт. Але, кажуть, з хворими колінами можуть зійти швидше.

Атовців серед учасників – більше десятка. Заступник голови Івано-Франківської обласної асоціації учасників та ветеранів АТО Тарас Шпук стартує тут четвертий рік. Каже, спробував і затягло, бо це таки пригода.

«Нема чітко визначеної дистанції і виграє не той, хто підготовлений фізично, а той, хто морально витриваліший, – говорить Шпук. – Найкращий мій результат – п’яте місце, «спринт» за 24 години. Минулого року ми набігали близько 100 км. З 24 годин 20 лив дощ, але це ще один шанс випробувати себе».

Цього року Тарас знову долає «спринт»: спеціально готувався, багато бігав, набирав висоту, шукав добре спорядження.

«Це важливо, бо в перші свої перегони не надав цьому уваги, – каже він. – Потім лише через тиждень почав нормально ходити, бо ноги були розбиті. Все понатирало, понагризало».

Зараз Тарас найперше радить хороше трекінгове чи бігове взуття, спеціальні шкарпетки і т. д. Початківцям особливо рекомендує трекінгові палиці.

«Навігатор бажано не сенсорний, а кнопочний, – продовжує Шпук. – Надіятися на телефон не варто, бо тут не всюди є зв’язок. З харчування – індивідуально: енергетичні батончики, питні гелі, але й бутерброди добре заходять».

Хлопчик у лісі – не привид

Другий рік за безпекою траси слідкує й курує роботу рятувальників, волонтерів екс-керівник франківської Муніципальної варти Богдан Кухарук.

Розказує, що всі локації по маршруту попередньо досліджені й розбиті на райони, які конт­ролюють рятувальні екіпажі. Для евакуації з найбільш віддалених точок є чотири позашляховики.

Далі Кухарук проводить інструктаж для всіх учасників. Настановляє бути обережними, бо є випадки укусів змій. Але заспокоює, мовляв, у Долинській лікарні є протиотрута…

«Також біля Осмолоди тривають пошукові роботи 12-річного хлопчика, – монотонно провадить Кухарук. – Якщо десь їдете і серед лісу побачите хлопчика – це не привид. Про нього треба повідомити».

…Чи не останніми реєструється подружжя Степанюків із Києва – Роман та Анна. Цього разу будуть бігти «півспринт». Два роки тому вони вже брали участь, а минулоріч Анну вилучили з дистанції – через вагітність. І зараз, кажуть, що не знають, з якого КП повернуть, бо в таборі їх чекають троє малюків. Наймолодшому сім місяців, тож коли подзвонить бабуся – мусять вертатися.

«Нам головне – перемога над собою та зустріч з друзями, з Карпатами, – говорять Степанюки. – Є такі події в році, коли ти знаєш – маєш бути там».

P. S. Всі учасники фінішували, ніхто не заблукав. Остання команда досягла фінішу о 1.30 у понеділок 1 липня. Нагадаємо, що стартували всі 29 червня об 11.00.

У класі «трек» перемогли «AR-Team» – Максим Краснопольський і Дмитро Косицін.

У класі «вело» – «Альона Мілашка»: Олександр Гром’як і Павло Ковтун. Серед жінок – Олена Фiлiппi та Марина Бурчак.

«Спринт» – команда «Alta Endurance»: Євген Цирен, Артем Городинець і Поліна Захарова. Серед дівчат – «Leo-team»: Анна Коваленко, Ірина Матвіїв.

У класі «півспринт» перемогу здобули «M&M»s» – Микола та Василь Якиміви.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.