В один день мешканець смт Олексієво-Дружківки, що на Донеччині, став для односельців бандерівцем і був змушений тікати із рідного селища. Однак чоловік не впадає у відчай. Зараз він за межами Донбасу та при першій-ліпшій можливості хоче повернутися додому. Хоч і не впевнений, що уживеться зі зрадниками. Депутат селищної ради та патріот України Євген Шаповалов розповів свою історію «Репортеру».
До теми. Донецьком ходить страх
Його будинок закидали коктейлями Молотова. Йому погрожували, його шукали. А все тому, що чоловік не хотів жити у так званій ДНР, не зводив блокпости, не розмахував російським триколором. Та найбільше «ополченців» обурило те, що місцевий підприємець відмовився їх фінансувати. «Ти не з нами, значить, проти нас», – сказали вони й вирішили влаштувати Євгену Шаповалову «веселе життя». Чоловік разом із родиною був змушений тікати з рідного селища.
Євген Шаповалов
Однак ополченці не заспокоїлися. Сусіди телефоном розповідали Євгену, що ті коїли після його від’їзду. Обстрілювали будинок. Потім просто зламали замок та обікрали дім.
«Взяли ноутбук, диски, їжу та горілку, – розповідає чоловік. – Відкривали лише великі шафи, очевидно, мене шукали».
Згодом бойовики зі Слов’янська влаштували в будинку Євгена перевалочний пункт зброї та харчів. Відпочивали там, а потім їхали у Слов’янськ «воювати». На подвір’ї різали корів, яких відбирали у людей прямо на вулиці…
Хлопці за 100 гривень
Ще півроку тому депутат селищної ради, голова товариства імені Олекси Тихого, не міг собі й уявити, що з ним таке трапиться. Він чимало зробив для селища: з громадою провів нічне освітлення на вулицях, влаштовував суботники, написав книгу про Олексієво-Дружківку. Однак усе це швидко забулося і Євген став чужим серед своїх.
Блокпост. Тут обшукували всіх – і водіїв, і машини, і пішоходів
«Людям вкинули штампи – «бандерівці», «правосєкі»! Ними ставали всі, хто не думав так, як сепаратисти, у тому числі я, – каже Євген Шаповалов. – Хоча, коли я питав у людей, хто ж такі ті «правосєкі», ніхто не міг пояснити. А слово «федералізація» у нас на Донбасі 97 % населення навіть не зможе вимовити».
Ось як усе починалося. У 8-тисячній Дружківці купка людей з російськими прапорами не дуже когось і бентежила. На них просто не звертали уваги. Аж поки вони не почали зводити блокпости на головних вулицях міста. І людей туди раптом потягло, наче магнітом. Складали шини, встановлювали цілодобові чергування. Зупиняли перехожих, транспорт – усе перевіряли. Євген Шаповалов часто їздив на блокпости. Переконував односельців не підтримувати сепаратистських закликів. Марно.
Що привело людей на блокпости? Бідність, вважає Шаповалов. На блокпостах вони стояли не задурно. Ціна варти – від 100 до 400 грн. за добу.
«Що ж ви, хлопці, за 100 гривень продаєтесь?» – не раз казав Євген своїм односельцям. Але ті лиш відводили очі. «От я й побачив своє легендарне селище у новій іпостасі, в іпостасі зрадників, – каже чоловік. – І була їх переважна більшість».
Вечорами на блокпости до місцевих приїздили чеченці. Іноді залишалися на всю ніч. Жили вони у Дружківці на промбазі одного з підприємців міста. До них бігали й місцеві дівчата, розповідає Шаповалов, у Дружківці таких багато. На 2-3 дні чеченці їздили у Слов’янськ постріляти. Потім верталися, але вже не всі. Грошей у чеченців було багато.
Типове обличчя сепаратизму
Потім сепаратисти почали захоплювати адміністративні будівлі. Робили це не місцеві, а російські спецпризначенці, стверджує Євген.
«Вони були у формі, але без розпізнавальних знаків. Робили основну роботу, а потім роздавали зброю місцевим і йшли геть. «Народного прояву сепаратизму, як такого, не було, – говорить підприємець. – То були цілеспрямовані дії заздалегідь підготовлених структур і російського спецназу».
До речі, першими, хто взяв до рук зброю та ринувся на блокпости, стали місцеві ж донські козаки. Їх організація сформувалася в Олексієво-Дружківці десь 3-4 роки тому. Туди увійшло чимало етнічних росіян, які вже давно мешкають у селищі. Цікаво, що історично у цих краях донськими козаками й не пахло. Дружківка відносилася до земель Війська Запорізького, його Самарської паланки (адміністративно-територіальна одиниця у Новій Січі, у 1734-75 роках – Ред.).
Похмілля приходить нежданно
Нині Олексієво-Дружківка звільнена від бойовиків. Тікали від української армії хто куди.
«У селищі зараз відбувається свого роду «німа сцена», – каже Євген Шаповалов. – Люди навіть в очі одне одному бояться дивитися. Настало похмілля. Мені телефонують, розповідають, що там діялося, хто що робив. Я їм не суддя, Бог розсудить. Але мене мучить одна думка: як я тепер зможу жити серед тих людей, як перебороти ту огиду, яку до них відчуваю, до їхніх дій. Як їх простити? А прощати треба…».
Мешканці Дружківки продовжують лаяти владу, каже Євген, однак і сепаратистів не милують. Може, змінилися погляди, а може, й просто за те, що «захисники» потікали без бою.
Євген Шаповалов чекає можливості повернутись додому. В Олексієво-Дружківці залишилося все, що мав. Дім, який він 30 років будував разом з усією родиною. Бізнес, який нині стоїть, як і все в регіоні.
«Там лишилося все, що пов’язує мене з життям до ДНР і після… Це важко передати. Та я й сам ще, мабуть, повністю всього не осягнув. Єдине, можу сказати, – усе, що сталося зі мною та моєю сім’єю, ствердило мене в тому, що я був правий. Україна має бути єдина, Україна переможе, Україна – понад усе!».
«Донбас обрав друге…»
Євген Шаповалов пригадує слова свого знаменитого земляка Олекси Тихого. Ще 50 років тому громадський діяч, правозахисник, борець за волю України та її мову писав: «Донеччина – це 1 / 6 всього населення Української РСР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України в разі її нормального розвитку, або ганебним, холероподібним…». Донбас обрав друге.
Минулого року Євген Шаповалов вперше побував на Прикарпатті.
«Що вам сказати, рідні мої бандерівці? Ви кращі за нас. Ви культурніші, у вас духовність є. Ви поважаєте одне одного та Україну. У нас це вбито. У вас по 2-3 музеї майже в кожному селі, а у нас в Донецьку один цирк на п’ять мільйонів! Простіть нам, якщо зможете. Ваші діти звільняють Донбас, гинуть, а наші тікають до вас ховатися від того, що самі розпалили. Це – Україна сьогодні. Що з цим робити? Не знаю, давайте думати разом».
Замість довідки
Олексієво-Дружківка – найстаріше селище на півночі Донеччини. Датою його заснування вважають 1711 рік. Розташоване на річці Кривий Торець. За легендою засновником поселення був козак Дружко, характерник, старий січовик. Його відрядили з Січі для заснування на цих землях козацького пікету. Козак Дружко облаштував тут зимівник, потім сторожу, хоробро відбивав зі своїми побратимами напади татар.
Раніше на сторожі українських земель тут стояли запорізькі козаки, у XXI з’явилися блокпости сепаратистив-бойовиків. Але нині це вже історія.
