Акцент Світ

Іловайськ. Два роки потому: Василь Голіней з Франківщини про справжнє пекло на сході

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Минає вже два роки після Іловайської трагедії. Справжнього пекла, через яке пройшли українські бійці, – важкі обстріли, оточення, сумнозвісний «зелений» коридор, полон, важкі поранення, вбиті побратими.

Напередодні річниці усі ті події знову прокручує в голові 27-річний Василь Голіней. Він воював у батальйоні «Донбас». Каже, дуже хоче повернути все назад, зробити так, аби хлопці були живі…

DSC_1687
Василю Голінею досі боляче згадувати ті події дворічної давності

Василь Голіней звільнився зі служби лише 15 липня цього року. Відвоював понад два роки. А в батальйон «Донбас» записався у травні 2014-го, майже одразу після Майдану.

Родом він із села Красна Над­вірнянського району. З того, де в АТО відслужили й служить майже цілий взвод – 27 чоловік. Зараз Василь мешкає в Івано-Франківську, у квартирі дружини – Олі. Познайомився з нею після поранення. Каже, близька йому по духу. Оля працює в Музеї виз­вольних змагань. Рік чекала його з війни. У вересні вони святкуватимуть річницю шлюбу.

Василь курить цигарку за цигаркою, потирає масивний срібний перстень на лівій руці – ознаку «донбасівця». Там щось подібне на тризуб, але боєць пояснює, що то шеврон «Донбасу» – сокіл, який падає вниз. Ще є напис: «З нами Бог – з нами сила!» Каже, такий мають всі його хлопці.

Він розвідник третьої роти, позивний «Франик», бо ж з Івано-Франківщини. Хоча, говорить, наших там було багато. З самого Франківська п’ятеро, з Калущини – 16 бійців! Розповідає про калушанина Володимира Максиміва «Макса», який також був у розвідці, воював разом із батьком. Обидва вижили.

Василь Голіней брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська. Каже, все йшло добре, а далі був Іловайськ… Його рота зайшла туди 19 серпня 2014 року.

«Був наказ зачистити Іловайськ, перекрити дорогу, залізницю і взяти Донецьк у кільце, – пригадує «Франик». – Усе було грамотно, правильно. У всіх було заповітне бажання: звільнити Іловайськ, бо далі Донецьк, як на долоні. Якби нас підтримали з Савур-Могили, то все б і надалі йшло добре».

1-ke22Ke06M2Gtj7WPeZNTcw

В Іловайську вони утримували позиції в школі. Щодня ходили на зачистки, просувалися на 20-30 метрів. Були постійні обстріли, але малим калібром.

Василь пригадує, як поїхав зустрічати батальйон спецпризначення «Івано-Франківськ», який їхав їм на підмогу. Каже, сам напросився, бо почув, що Франківськ їде.

«Дивлюся, а в них автомати і лиш по два рожки, – розповідає боєць. – А в мене було щось до 20. Я в шоці, з чим їх відправили! Пішов до машини, дістав їм ще, а вони мені «мух» (гранатомет – Ред.) одноразових дали. Після Іловайська… того всього… ми потім зустрілися в лікарні на Сахарова. Було приємно їх бачити живими».

Вже з 22 на 23 серпня, над ранок, їх почали накривати «Градом». Один влучив у школу. На третьому поверсі якраз ночував Голіней.

«Мене засипало, зробило таку могилку, – розповідає Василь. – Дядя Вова «Алий» мене витягує, а в темряві не впізнає, кого саме. Він зі Сніжного. Дуже гарний дядько, 65 років, у нього такі прагнення були – усе те вичистити й повернутись додому. Пізніше він підір­вався на розтяжці, але живий».

11887883_448747811962750_4257303060044162839_n
Василь з побратимами вже після Іловайська. Нині вони планують зустріч у Києві

На День Незалежності цілий день їх обстрілювали «Градом». Все горить, побита техніка, поранені хлопці. Каже, тоді було особ­ливо страшно, бо дуже не хотіли вмирати від невидимого ворога.

«От, ходили на зачистки, то ти стріляєш – по тобі стрілять, – каже боєць. – Але ти хоч ворога бачиш. Якось не так страшно було. А тут… сидиш і думаєш, де влупить той снаряд. Когось із хлопців трясло. Сміялись: «Ти замерз? Зігріти тебе? Давай я тебе обійму?». Жартували. Той гумор був такою собі захисною реакцією».

Далі був штурм. Василя не взяли, бо був побитий після обвалу. Він «Нивою» допомагав вивозити поранених, полонених з Іловайська до села Многопілля. Каже, просто їздив по колу навколо колони, здіймав пилюку, аби ворогу нічого не видно було. Але далі, з Многопілля, дорога вже була перекрита – вже брали в кільце. Пригадує, що наперед поїхали три машини розвідки – не повернулись.

«Сидимо, якраз чай зварили й тут обстріли шаховим порядком, – згадує боєць. – Побігли до окопів в лісопосадку. І тут два метри від нас – снаряд… Відчув біль, думав мене так по броні вдарило, але щось тепле потекло, ліву сторону відняло. Осколок влучив у шию».

13043228_224382324585588_7175269804712011291_n

Василь зізнається, що там вони вже прощались з життям. Сиділи до вечора під постійними обстрілами. Було їх десь з 40 людей, багато поранених.

«Зі Старобешева до нас прорвалась одна медична машина, – далі розповідає Василь. – Туди запакувалися дев’ять поранених, із них двоє важкі – лежачі. Повезли нас у лікарню в Старобешеве. Там дізнались, що половину містечка накрило «Градом». Значить, до ранку могла бути зачистка – треба їхати далі. Знову всі у швидку і на Курахово. Я не хотів їхати, бо двох наших важких лишили. Іван ледь говорив, просив, аби їх не кидали… Тяжко їхалось. Тоді жодного страху не було, болю, лише його погляд перед очима. По дорозі їду й молюся: аби до ранку нічого не було, аби дожили, аби встигли забрати… Встигли, повернулися, забрали».

З Курахова важких поранених і Василя доправили у Дніпро, де 28 серпня його прооперували. Пригадує, в шпиталі повно хлопців – у палатах, у коридорах. Дізнався про загиблих, про полонених. У полон потрапив і двоюрідний брат Василя – теж «донбасівець» Антон Боєв. («Репортер» писав про Антона, коли той повернувся з полону, де пробув аж 123 дні. Нині він у франківській патрульній поліції, а ще волонтерить).

До теми. Франківець Антон Боєв про “Іловайський котел” та 123 дні у полоні терористів

«Він молодець. Я б не витримав… Радий за нього, що знайшов себе», – хвалить брата «Франик».

Після Іловайська з роти Василя загинули 30 людей. Каже, один – «Дудаєв» – досі безвісти зниклий. А найболючіша втрата для нього – побратим «Бізон». Каже, був для нього таким собі бойовим батьком, багато чому навчив.

«Йому десь за 50 було, – розповідає Голіней. – Це вже третя його війна була. Багато знав. У чудовій фізичній формі. Щоранку бігав, мене кликав. Я й зараз бігаю. Так, в пам’ять про нього. Дружину стягую з ліжка, бо самому нудно. Він, до речі, москвич, жив у Києві, в дружини. Часто з нею зідзвонюємося. Вона має приїхати до нас. «Бізон» також дуже хотів приїхати…».

12719209_1508401386132417_3649610118493602763_o

Опустивши голову вниз, Василь тихо говорить, що дуже скучив за тими всіма хлопцями. «Деколи сідаєш і прокручуєш ті події. Тяжко. Але треба жити далі, – з паузами говорить боєць. – Розумієш це, але дуже хочеться повернути час, повернути хлопців».

Василь зідзвонюється з побратимами. Планують зустріч у Києві – якраз на річницю Іловайської трагедії. Каже, минулого року їх багато з’їхалось до Михайлівського собору. І цьогоріч будуть. Пом’януть загиблих побратимів, розпитають живих за здоров’я, справи, роботу…

••••

За офіційними даними військової прокуратури, під час боїв за Іловайськ загинули 366 українських військових, 249 були поранені, 128 – опинилися у полоні. Ще 158 вважаються зниклими безвісти. За даними парламентської тимчасової слідчої комісії, загальні втрати українських військ сягнули 1000 бійців.

Батальйон «Донбас», за словами начальника штабу підрозділу, втратив 89 бійців.

В Іловайському котлі загинули 14 прикарпатців. 11 із них – бійці батальйону спецпризначення «Івано-Франківськ». Шість загиблих уже поховані: Зорян Білінський (29 років, Долина), Андрій Карабінович (23 роки, село Дзвиняч Борогодчанського району), Михайло Погорєлов (22 роки, Обертин, Тлумаччина), Олег Перепічка (28 років, село Хохонів Галицького району), Дмитро Пацино (26 років, село Голови Верховинського району) та Роман Грицик (29 років, Івано-Франківськ). Із п’яти зниклих безвісти ідентифікували двох. Ще троє досі вважаються зниклими.

Також серед загиблих в Іловайському котлі – «донбасівець» Дмитро Кабалюк (33 роки, Коломийський район), боєць 73-го морського центру спецпризначення Володимир Костюк (33 роки, Коломия) та Ігор Беца з 51-ї волинської бригади (36 років, Снятинський район).

Вічна пам’ять героям!

Write A Comment