Медична інструкторка Нацгвардії Альона Кушнір Новіцька перші дні вторгнення зустріла в Маріуполі, де жила з дев’ятирічним сином Іллею. Хлопця з дідусем вона відправила на захід країни, сама ж залишилася боронити Маріуполь. У неї на руках загинув її коханий чоловік – “азовець” Максим Грідчин.
Альона Кушнір до останнього рятувала життя цивільних і захисників. Загинула 15 квітня під завалами “Азовсталі”. Її тіло досі залишається в окупованому місті. Про життя та бойовий характер Альони розповідають батько і двоюрідний брат, пише Репортер.
Військові гени
Донька народилась у 1992 році. Так вийшло, що їхали в лікарню, але мусили приймати пологи дорогою, – розповідає батько Микола Новіцький. – Була жвавою дівчинкою. З дитинства була енергійною, добре навчалася. Гуртувала довкола себе. В школі ніколи не було на неї нарікань.
Альона росла в багатодітній родині. У 2008 році від онкології померли її сестра та мама. Альону з братами виховувала бабуся, поки батько заробляв гроші, аби утримати сім‘ю.
Після 9 класу вступила до медичного коледжу, де отримала диплом медсестри.
Після закінчення коледжу працювала у військовому госпіталі в Хмельницькому, одружилася. Її чоловік Максим Кушнір служив в “Азові”. Через два роки Альона переїхала з чоловіком до Маріуполя і пішла на службу в Нацгвардію на посаду старшої медінструкторки. Виїжджала на міжнародні навчання на полігонах, а потім передавала отриманий досвід у частині. Батько – теж військовий, прослужив 19 років у Грузії. Його старший син Ігор Новіцький нині воює під Бахмутом. Батько каже, мабуть, і Альоні передалися військові гени.
Я казав, що це важка робота, особливо для жінки, але їй подобалося. Приїжджав до неї в частину, спілкувався з командуванням, вона була на доброму рахунку там, – говорить батько.
У Альони з Максимом народився син Ілля. За якийсь час пара розлучилася. Останні два роки Альона жила у цивільному шлюбі з Максимом Грідчиним, військовим Нацгвардії. У травні 2022 року планували розписатися. Але все зруйнувала війна.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення Альона зателефонувала батькові й попросила забрати внука з Маріуполя. Вона попередила, що вторгнення таки буде. 23 лютого Микола Новіцький виїхав з дому і наступного дня був у Маріуполі о 6 ранку.
Тоді вже лівий берег у Маріуполі прострілювали. Донька з внуком зустріли мене з потяга. Поїхали до неї. Всю ніч проговорили. Вона сама їхати не хотіла, хоч і виховувала сина одна. Каже, ми в 2014 році відбили цих орків, то й зараз відіб’ємо, – розповідає батько.
Пекло Маріуполя
О шостій ранку Альона з речами й рюкзаком пішла в частину. Батько взяв Іллю на вокзал, де готували евакуаційний поїзд на Львів. Через майже півтори години очікувань вони таки змогли в нього сісти.
Ніхто не знав, куди ми їдемо, куди нас повезуть. Сідало багато людей, іноземці, які навчалися в Маріуполі, люди з кішками, собаками. І мене вразило, який у нас об’єднаний народ. Приносили гарячу воду з іншого вагону, ділилися всім. Я зрозумів тоді, що нас не перемогти, – згадує Микола Новіцький.
Потягом доїхали до Львова. Звідти – у Хмельницький. Племінник пана Миколи та хрещений батько Іллі Андрій Федоров на той час вже мешкав і працював у Франківську, пропонував їхати до нього. Але Миколі з Іллею вдалося взяти квитки на Хмельниччину. Тож дідусь завіз Іллю до своєї матері.
Оформив на себе опікунство, а потім таки рушив на Франківськ – влаштовуватися на роботу. Бо Альона заповідала йому влаштувати сина саме у Франківську. Тут зустрів і допоміг з усім Андрій. Планували віддати Іллю до ліцею №1.
Коли відіб‘ємо ту нечисть, Альона хотіла перевестися до Франківська. Закінчила МАУП заочно, мала освіту психолога і планувала переводитися сюди. Наказувала мені, щоб Ілля був тут, коли проводжала. Таким було її останнє бажання, – говорить Микола Новіцький.
Тим часом захисникам у Маріуполі з кожним днем все важче було тримати оборону.
Альона Кушнір до останнього надавала медичну допомогу пораненим військовим і цивільним. Розвозила людям воду та їжу.
Маріуполь тоді був пеклом. Його бомбили вдень і вночі. В Альони були постійні виїзди. Вона спочатку виконувала обов’язки бойового медика, а потім її перевели на посаду медичної інструкторки. Вона поєднувала і те, і те, – розповідає Андрій Федоров, двоюрідний брат, з яким вона до останнього намагалася тримати зв‘язок. – Усі завдання, які їй доручали, виконувала. І було навіть таке, що приймала рішення, коли в тій чи іншій ситуації цього не могли зробити хлопці. В деяких моментах брала командування групою на себе.
7 березня Альона Кушнір втратила свого коханого Максима Грідчина. Вони з побратимом потрапили під ворожий вогонь. Максим помер в Альони на руках.
Десь між 22:00 і 23:00 вона мені зателефонувала. Це була істерика. Хвилин 15-20 я просто намагався її заспокоїти, щоби зрозуміти, що сталося. Тоді ми всю ніч спілкувалися. Я її заспокоїв, налаштував, що оплакувати Максима будемо вже опісля, – говорить Андрій Федоров.
Максим Грідчин і його побратим загинули героїчно. Наскільки мені відомо, у Максима були сильно травмовані ноги, практично відірвані. І частина снаряда попала в голову. При цьому він ще добу прожив. Альона розповідала мені, що вони в цивільному шлюбі жили добре, багато подорожували, проводили разом час, планували одружитись.
16 березня Альона Кушнір записала та оприлюднила відеозвернення з “Азовсталі” з проханням деблокувати Маріуполь:
“Я не можу розказати, який тут ад. Хлопці тримаються і я також, як можу. Мою кохану людину убито. Я навіть не знаю, де його похоронили. Якщо для прориву ворожого оточення вам потрібні докази – сотень розтерзаних російськими градами та авіацією людей у міському морзі, чи повиривати ті братські могили що стихійно виникають по всьому місту, вам це потрібно? А що вам потрібно для закриття неба над містом? Тут вже є поранені немовлята після сьогоднішнього обстрілу бойовиками роддому та третьої лікарні. Сімнадцять поранених в результаті обстрілу в тому числі немовлята. Як можна терпіти і спокійно дивитися, що ці ублюдки роблять з Маріуполем?
Якщо ви думаєте, що уявляєте масштаб катастрофи у Маріуполі від злочинів росії, то, запевняю, навіть близько не уявляєте.
Переглянути цей допис в Instagram
Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомагати не лише військовим, а й цивільним. Бо швидкі вже не їздять і ніхто нікому не допомагає.
А чи не кожна бомба, град, руйнування – це не просто поранені. Це відірвані руки і ноги, вибиті очі, розірвані осколками тіла, випадаючі нутрощі… Я розумію, це боляче слухати, бо серед поранених і загиблих, можливо, ваші рідні й близькі. Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію і діяти. Нагадувати про Маріуполь. Кричати про нього. Бо ми не хочемо бути героями й мучениками посмертно”.
Сталеві яйця
Андрій розповідає, Альона переймалася лише тим, щоб рятувати життя. Не покинула Маріуполь, навіть коли була нагода.
На свої 30 років вона була психологічно стійкішою за чоловіків. Про неї навіть побратими казали, що це дівчина вагою 40 кг, половина з них – сталеві яйця, – каже Андрій Федоров. – Медикаментів катастрофічно не вистачало. Вона навчилася ставити крапельниці під час евакуації під вибухами, аби лише врятувати життя. Розповідала, як цивільній людині під час бомбардування пошкодило ногу, почалася гангрена і не було як надати кваліфіковану допомогу. З її слів, перед її приїздом люди самі пилкою відрізали ту ногу. Вона надала хоч якусь допомогу… Вона переймалася долею тих людей, яким необхідно було помогти.
25 березня Альону Кушнір Президент наказом нагородив орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Вона про це згадала у розмові з Андрієм поміж іншим, без особливої гордості. Брат каже, вона, попри все, робила свою роботу медика, бо знала, що може допомогти іншим. І донині люди телефонують та дякують.
Загинула Альона Кушнір 15 квітня 2022 року, коли на медичний блок “Азовсталі” скинули бомбу.
Обвалилися перекриття кількох поверхів. Альона загинула під завалами. За місяць до того їй виповнилося 30 років…
Під завалами разом із Альоною загинуло 15 людей. Їхні тіла ще намагалися зберегти, помістивши у рефрижератор, аби була можливість їх потім забрати й перепоховати. Але під час наступного бомбардування, за однією з версій, рефрижератори з тілами погоріли.
Про загибель Альони Андрій Федоров дізнався від її колишньої свекрухи – пані Валентини. На “Азовсталі” разом із нею перебував і її перший чоловік Максим Кушнір, отримав важке поранення. Він і передав цю звістку. А 24 квітня на Великдень Андрій отримав офіційне повідомлення від військової частини.
На мій Телеграм прийшло повідомлення: “Христос воскрес! Вибачте, що через відсутність зв’язку не могли вам повідомити, що Альона загинула”. І прийшла сканована довідка про загибель Альони з підписом командира частини, – говорить Андрій.
Під час одного із перших обмінів полонених з “Азовсталі”, повернувся батько Іллі Максим Кушнір. Тож наразі, поки тато проходить реабілітацію після важкого поранення, Ілля живе з бабусею – татовою матір’ю. Микола Новіцький підтримує зв’язок із внуком і сподівається, що він ще захоче повернутися до Франківська.
Авторка: Ольга Суровська
Цим матеріалом “Репортер” продовжує серію статей “Вони загинули за Україну” – про франківців та мешканців Прикарпаття, які віддали життя за волю України. Усі статті серії читайте у рубриці “Життя війни”.
Вічна слава Героям!
Comments are closed.