З початку війни на Прикарпаття приїхали тисячі українців, які у вирі війни втратили дім і нормальне життя. У перші місяці, коли здавалося, що ця трагедія скоро закінчиться, їм надавали термінову підтримку. Тепер думають про довгострокову допомогу для ВПО.
«Карітас.Надвірна» відкрив у місті притулок для переселенців, де вже мешкають сім’ї зі сходу та півдня. А до кінця зими завершать ремонт у ще одному, пише Репортер.
Збережуть старе
Новий притулок завершують у селі Битків, за 15 км від Надвірної. Двоповерховий будинок з ґанком стоїть на пагорбі, навколо – природа передгір’я Карпат.
Всередині – сирість закинутого дому, дерев’яні сходи з бильцями, старі печі. Про останнє призначення будинку нагадують написи біля дверей: «старша медсестра», «маніпуляційний кабінет». Раніше тут була амбулаторія.
Будівля давня, тож ми порадилися з архітекторами і хочемо максимально відновити старовинні елементи, – розповідає логіст благодійного фонду «Карітас.Надвірна» Василь Будзак. – Хочемо залишити пічки, підлогу, рами вікон, двері, сходи й перила – вони у хорошому стані. Віконні рами рестравруємо, не знімаємо повністю. А комунікації тут усі передбачені.
Читайте: Данилові торби. Як дев’ятирічний франківець шиттям заробив 25 тис грн для ЗСУ (ФОТО)
У майбутньому притулку планують поселити приблизно 110 людей. Ремонт ще триває, бо на швидкість вплинули вимкнення електроенергії. Але до кінця лютого обіцяють завершити.
Тут буде 14 кімнат, кожна з індивідуальним санвузлом. Одна буде більша, де ми зможемо поселити людей певної вікової категорії, а окремі – для сімей. А ще буде дитяча кімната, – розповідає Василь Будзак. – Також зробимо капличку, бо «Карітас» – це релігійна організація. Тут гарна природа, тож надворі плануємо поставити дитячий майданчик: сподіваємось, що поселяться сім’ї з дітьми. У мешканців притулку будуть свої кухні, але плануємо зробити ще загальну. Там, якщо знайдемо фінансування, їжу їм готуватиме кухар.
Бюджет ремонту – понад 2 млн грн. Фінансує все «Карітас Корея».
У Биткові знову вируватиме життя
Село Битків належить до Пасічнянської громади Надвірнянського району. Це не перший проєкт «Карітас.Надвірна» у громаді.
Тут ми організовуємо ще два проєкти: «Домашня опіка» – для старших самотніх людей, і «Простір дружній до дитини» – позашкільна гурткова робота з дітьми у складних життєвих обставинах та внутрішньо переміщними. Там передбачені екскурсії, поїздки, – розповідає комунікаційниця «Карітас.Надвірна» Оксана Стефуняк. – Крім того, це єдина громада в Україні, яка замовляє послуги у нас через систему «Прозорро».
Тепер місцева влада надала «Карітасу» будинок у довгострокову оренду. В організації кажуть: уже є охочі заселитися.
Вже десь 30 людей виявили бажання. Майже всі – жінки з дітьми, старші люди, – каже Василь Будзак. – Ми співпрацюємо з Яремчанською міською радою, тож ці люди переважно зараз мешкають на Яремчанщині. А є такі, що просто телефонують – дізнаються про нас від інших благодійних організацій, із соцмереж. Телефонують з Донеччини, зокрема з Бахмутського напрямку, Чернігівщини, Херсонщини.
Деяких людей планує поселити у притулку громадська організація «Добра справа», яка займається евакуацією людей з гарячих точок. На Прикарпаття їх привозить Олег Поплавський, сам переселенець, колишній працівник надвірнянського «Карітасу». У новому притулку будуть виділені місця спеціально для евакуйованих «Доброю справою».
Потім, коли люди обживуться, «Карітас» планує залучити їх до роботи – організувати у селі соціальне підприємництво.
У цьому районі Биткова колись вирувало життя. Сюди з’їжджалися люди на відпочинок, – каже Василь Будзак. – Тут є всі необхідні приміщення, але зараз вони у занедбаному стані. Плануємо просити у Пасічнянської громади якесь приміщення, щоб відкрити соціальне підприємництво – швейний цех або пекарню. Поки що це ідея, проєкт у процесі розробки, треба шукати донорів, щоб залучити фінансування. Будуть робочі місця і для місцевих мешканців.
За задумом, внутрішньо переміщені українці, які мешкатимуть у притулку, так зможуть соціалізуватися й заробляти. А «Карітас» використовуватиме гроші, виручені з підприємництва, на нові благодійні проєкти.
У нас уже є шелтер у Надвірній, розрахований для проживання людей на три місяці. То дехто живе там ще з березня – не має, куди повертатися. Може, декого переселимо звідти сюди, – каже Оксана Стефуняк. – З часом запити змінилися. Ми спочатку працювали як кризовий центр: давали одяг, продукти, якийсь прихисток. А зараз концентруємо увагу на довгостроковому проживанні й на тому, щоб більше людей інтегрувати у суспільство.
«Мріємо повернутися додому»
Притулок для ВПО у Надвірній розташований на другому поверсі будівлі «Карітасу». Він розрахований на сотню людей, зараз там мешкає близько 50.
Всередині є пральня, у кожної кімнати – санвузол і душова, є кухні з новою технікою. Все закупили за грантові кошти.
Тут живуть люди, в яких дому або вже немає, або туди ще ризиковано повертатись. Одна з них – Каріна Івановська зі Слов’янська. Разом з п’ятилітнім сином, сестрою і племінницею вона виїхала з рідного міста у квітні. Спочатку мешкали у ліцеї в Яремче, потім, коли почалося навчання, їх переселили у Надвірну.
Читайте: «Все можна пережити»: як маріупольська «Берегиня» продовжує роботу у Франківську
Зі Слов’янська ми виїжджали поїздом, у дорозі провели 30 годин, 12 людей у купе, – пригадує Каріна Івановська. – Вдома залишився вітчим, але він недавно помер, мав онкологію. Ми навіть не змогли приїхати на похорон. Зараз із рідних там нікого немає. Я розлучена, а чоловік сестри воює.
Жінка розповідає – коли їхала з дому, то думала, що це ненадовго. Навіть не взяла подарунок синові, який приготувала на день народження, що був наприкінці травня.
Сюрприз все ще чекає хлопчика у рідній квартирі.
Щодня збираємось додому. А потім читаємо погані новини про Бахмут, Соледар, і настрій зникає, – говорить пані Каріна. – Тут роботи за моїи фахом немає. Ми з сестрою – педагоги, маємо 15 років стажу в дитсадку. Нас навіть не звільнили офіційно, просто припинили трудові відносини, щоб не платити податки. Тож ми не можемо тут навіть оформити малозабезпеченість. Жити на переселенські 5 тис грн важко. До того ж, набираються борги за квартиру в Слов’янську.
Житло сім’ї поки ціле, лише вікон немає на балконі. А от інша квартира, яка жінці залишилася від батька у Маріуполі, уже втрачена.
Діти поки у садок не ходять: оскільки мами не працюють, то мають час займатися з малими.
Вони вже читають. Тут бувають повітряні тривоги, хай краще будуть поруч. Якби у нас була робота – пішли б у садок, – каже пані Каріна. – Недавно діти дуже хворіли, бо, коли вимикали світло, не було опалення. Мали пневмонію, лежали в лікарні. Син навіть просив залишитися в лікарні, бо там тепло. Але зараз тут уже купили генератор, правда, він ще не підключений.
На свята дітей залучили у вертеп, повели колядувати. Директор організації отець Андрій Будзак возив їх у Франківськ на мультик і в ігрову кімнату. Загалом усе добре, але вдома таки найкраще.
Ми пережили війну в 2014 році, але тоді все тривало місяць. Та й тоді ще не було дітей, – каже Каріна Івановська. – Все залишилось там: квартира, машина, одяг – дуже вдячні, вдалося одягнути дітей з гуманітарної допомоги. Але сумуємо не за речами, а за своїм життям. Щодня мріємо повернутися додому.
Авторка: Ольга Романська
Фото: Юрій Паливода
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
