Юрію Федоришину з Надвірної — 57. Два роки тому у нього виявили рак легень четвертої стадії. З таким діагнозом зазвичай живуть до півроку. Але за два роки (!) лікування вдалося досягти позитивної динаміки — регресії пухлини на 90%.
До обласного онкодиспансера, а нині Прикарпатського онкологічного центра Юрій Федоришин приїжджає кожні 28 днів — для чергової терапії і здачі аналізів. Каже, почувається добре, пише Репортер.
«Сьогодні брали аналіз крові. У березні буде майже два роки, як я тут відмічаюся, -жартує чоловік. – Мене за програмою міжнародних клінічних досліджень щоразу забирає і відвозить таксі. Є пацієнти, які добираються із Закарпаття чи Тернопільщини. Дзвонять із Києва і замовляють мені машину. Дуже зручно».
22 роки він пропрацював електрозварником. Каже їздив у відрядження, працював і закордоном. Припускає, що саме робота стала причиною хвороби:
«Сьогодні електрозварники мають засоби захисту. Я працював з аргонною зваркою і в нас нічого не було, ніяких масок. А випари аргону дуже шкідливі, треба працювати в кисневих масках».
Розповідає, що у 2015 році почався сильний кашель, від якого не допомагало нічого. Прокашляв чотири місяці. Все думав, минеться, лікувався як вмів. Звернувся до лікаря, але обстеження в районі нічого не дали, лікар не міг визначити причини кашлю.
«Просив дати мені якісь ліки, але лікар направив в онкодиспансер, бо толку не було, – говорить Федоришин. – Так кашляв, аж душило. Тут пройшов повне обстеження, і мені запропонували програму імунотерапії. Погодився. Прочитав договір, підписав. Від мене потрібна була лише згода і обстеження на точний діагноз».
Каже, коли дізнався про діагноз, сприйняв спокійно. А на програму погодився, бо мав великий страх перед хіміотерапією – наслухався про ускладнення і був радий, що є шанс уникнути. Сім’я підтримала.
«Це експериментальна програма, і що тут такого? У світі теж такі програми працюють, – говорить Федоришин. – Хтось мусить довіритися і пройти це, бо інакше не було б нічого. Це таке ж лікування. Щось робити треба було. І якщо обирати між хімією та імунотерапією, то я обрав друге. Принаймні не так страшно. Вже після першої крапельниці мені стало легше. Кашель пройшов і я донині прекрасно почуваюся».
Спочатку було тричі по дві крапельниці. Кілька годин в лікарні – і додому. В стаціонарі практично не лежав — лише на початку, коли треба було пройти різні дослідження: гастроскопію, бронхоскопію, УЗД, томографію, аналізи крові. Нині достатньо приїхати на крапельницю і на аналіз крові раз на місяць.
Сьогодні орієнтовна вартість місяця лікування разом з підтримуючою терапією сягає 10 тис доларів. Усі медикаменти Юрій Федоришин, як учасник програми міжнародних клінічних досліджень, отримує безкоштовно. Таких програми нині у Прикарпатському онкологічному центрі діє 15. На участь у програмах направляють онкологи, але зголоситися на консультацію можна й самому.
«Ставлення лікарів і персоналу тут дуже добре і страхів ніяких нема. Та й я не з тих, хто боїться, – говорить Юрій Федоришин. – Просто життя таке тепер. І екологія дається взнаки, Чорнобиль, робота шкідлива. Що буде далі – не знаю. Лікар каже, що поки дають терапію, то треба брати.
Тим більше лікування дороге, а за програмою – все безкоштовно. Якби лікувався власним коштом, то може б думав, чи переривати лікування. Бо не кожен може його потягти. Навіть якщо почуваєшся добре, зупинятися не можна. Побічних дій ніяких не відчуваю. Якщо й покашлюю, то зі своєї вини. Мені куриво не можна, але відмовитися від всього важко».
Пан Юрій нині на пенсії – за віком і по групі. Але за можливості старається підробляти ремонтами, бо на одну пенсію сьогодні не виживеш.
«Віра в те, що все буде добре – важлива. Я не падаю духом. Живу для дітей та онуків. Діти за кордоном. Все чекаю, коли поїду до них на довше, побуду. Тут не прив’язаний ні до чого. Але лікарі кажуть, поки ще чекати, – говорить Федоришин. — Мене друзі часто питають, чи таке лікування не проблемне. Але тут немає нічого проблемного. Люди хімією лікуються, терплять погане самопочуття, ускладнення і все одно проходять лікування, бо хочуть жити. Я подивився на це і погодився без роздумів. Я тоді був третім. Декому не підійшов курс лікування, а мені його продовжили і вже другий рік закінчується. В березні буде два роки. Живемо, боремося».
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.