Військові кажуть: ворог планував взагалі окупувати Малин, що на Житомирщині, у перші дні. Там цілком могли розвиватися сценарії Бучі чи Ірпеня… Стримати наступ вдалося завдяки нашим ЗСУ. Зокрема, й зусиллям 10 окремої гірсько-штурмової бригади з Прикарпаття – “десятки”.
MALYN MEDIA поспілкувалися з двома воїнами легендарної “десятки”, яка весь цей час тримає оборону Малина та вступала в бій з ворогом на кордоні Київської та Житомирської областей, пише Репортер.
Орки хотіли зрівняти села з землею
Владові всього 20. Він родом з Івано-Франківська. Два роки тому, у свої 18, він підписав контракт із 10 гірсько-штурмовою бригадою. На Житомирщину хлопець разом із побратимами “Десятки” приїхав на початку березня.
Спочатку, правда, вибивали орків із села Кухарі, що на Київщині. Поставили задачу йти штурмом. У перший день наступу ми взяли більшу частину села, відтіснили противника до самого краю, де вони за допомогою двох танків, трьох БМП, утримувалися. Потім повністю вибили. І посунулися трохи ближче до Малина, – розповідає Влад.
Найближчі бої велися приблизно за 25 кілометрів від Малина. Ворог регулярно обстрілював наших бійців із реактивних установок.
Піхоти було небагато. Проте ті рашисти, що були навпроти нас, виглядали більш «нафаршированими», ніж ті, яких ми бачимо в інтернеті серед полонених. Скажу так: вони стріляли регулярніше, але ми – влучніше, – розповідає Влад.
Читайте також:
Оля та її кози. Як колишня донеччанка допомагає переселенцям у Лисці (ФОТО)
З його слів, поведінка противника у бою вкотре доводила, що росіянам байдуже на людей та на хати цивільних – гатили з такою інтенсивністю, аби зрівняти усе із землею.
Найбільшої шкоди наробили ракетними ударами, авіацією. Наша бригада була свідком воєнних злочинів, коли мирний Малин, ближні села трощили з повітря. Були й на місці, де загинула ціла родина. Не передати словами ці емоції… – каже він.
Попри усе, хлопець запевняє: страху перед ворогом ані він, ані його побратими – не мають. Живуть як одна велика родина, кожен знає, що і як робити. Добрі стосунки мають і з командирами, які хоч і старші, проте віком не докоряють. Тут в усіх одна мета – захистити, а тоді перемогти.
Наша бригада нагадує мені сім’ю, де багато братів. Хтось з кимось більше дружить, хтось менше, але в бою ми один за одним як за горою, – говорить боєць.
Місцеві помагали нищити ворога
24-річний львів’янин Микита з «Едельвейсами» з 2018 року. Він запам’ятався українцям за відео, де вмовляє літнього чоловіка евакуюватися у відносно спокійніший Малин. Коли старенький погоджується, хлопці садять його у господарську тачку і перевозять у безпечне місце.
Микита пригадує, літній Валентин Сергійович – чи не єдиний мешканець села Тетерівське на Київщині, який не евакуювався і якому вдалося вціліти.
Окупанти здійснили обстріл та бомбардування села. Дідусь не хотів їхати, довелося його переконувати. Але я не уявляю, як можна було його залишити. За весь час війни нас усюди радісно і тепло зустрічали, усім допомагали, дякували нам. Ми теж не могли залишити напризволяще місцевих, – розповідає Микита.
Читайте також: Собаки-детектори. Як у Франківську готують чотирилапих спеців (ФОТО)
Каже, завдяки такій тісній співпраці з місцевими не раз вдавалося «дати по зубах» рашистам:
Як окупантам нас перемогти, якщо їх тут кожен кущ посилає за рускім кораблем?! Мали випадок, коли один дідусь, побачивши ворожу техніку, повідомив нашим і завдяки цьому їх вдалося знищити. Логістика у них теж пролягала – не мали, що їсти, не мали, де заправитися. Єдина їхня мотивація – страх не отримати по шиї від начальства: і так починаючи від солдата, і закінчуючи генералом. Натомість за нашими воїнами стоїть місія захистити свою землю, своїх рідних, свої домівки.
Comments are closed.