Через карантин при Івано-Франківському Архієпархіальному управлінні УГКЦ створили координаційний антикризовий центр.
Серед іншого з 22 квітня волонтери почали доставляти безкоштовні обіди для нужденних. Репортер вирішив подивитися, як це виглядає вживу.
Готель «Станіславів», 12.00. Обіди роздають саме тут, на вході. Понеділок, метушня. Після дощових вихідних тримається прохолодний вітер. Біля готелю черга, шість людей, усі в масках. Далі на старому велосипеді приїжджає старший чоловік, питає, хто крайній. Підбігає дівчинка, років 12-14. Вони швидко знаходять спільну мову, напевно, бачилися раніше. Чоловік скаржиться на брак часу, мовляв, купа роботи на городі – дівчинка поступається йому місцем у черзі. Двері відкриваються, «Репортер» пускають за лаштунки.
Керівник департаменту інформації Архієпархії УГКЦ отець Іван Стефурак зустрічає з посмішкою.
«Як тільки почався карантин, ми розуміли, що будуть певні потреби, і з благословення Архієпископа, митрополита Івано-Франківського Володимира Війтишина створили антикризовий центр, – каже отець Іван. – Ми не ставили перед собою якихось великих цілей, але хотіли допомогти як зможемо. Багато працівників Архієпархії відправлялись на карантин додому, але ми їх залучили для благодійних цілей. Перше, що зробили, – передали семінарію для медиків, налагодили онлайн-консультації в лікувально-діагностичному центрі Святого Луки. На гроші, що збиралися для ремонту катехитичного центру, що при Архікатедральному соборі, настоятель отець Юрій Новіцький закупив апарат ШВЛ. Також передали для медзакладів міста засоби гігієни, дезінфікатори, захисні маски».
За словами отця Івана, після цього в Архієпархії згадали й про нужденних, але з тої категорії, хто сам не попросить. Багатодітні сім’ї, люди похилого віку. Адже багато з них не з власної провини опинились у скруті.
«Ми порахували і вийшло, що кожного дня можемо нагодувати 200 людей, – говорить отець Іван. – В перший день прийшло 50. А сьогодні, наприклад, видаємо 76 обідів. Додому доставляємо ще 33. Їжу на автомобілях розвозять три групи волонтерів. Я особисто знаю шістьох, які зголосилися допомагати розносити їжу по домах. Це дуже приємно. Це конкретний, не голослівний, жест любові».
Після того, як людина зателефонувала за номером 098 099 23 40 та заповнила відповідну анкету з шести запитань, вона може сама забрати обід в готелі «Станіславів» або замовити доставку додому. Після реєстрації безкоштовні обіди гарантовані до завершення карантину.
Їжу готують на шостому поверсі готелю. Аби потрапити на кухню, крім маски, треба ще одягати бахіли. А там «Репортер» зустрічають дві кухарки – Руслана Битьківська й Олександра Влашків.
«Сьогодні зробили десь 160-170 порцій, – каже пані Руслана. – Борщ, макарони і смажені стегенця. Щодня стараємось варити щось інше – різні супи, гречка, картопля, сардельки, відбивні, яйця. Робимо – як для себе, бо ж і ми їмо те, що приготували».
Жінкам відчутно подобається те, що вони роблять. А ми їдемо розвозити обіди.
Читайте: Заробітчан притримують. Чи реально прикарпатцям нині виїхати за кордон?
За кермом – отець диякон Василь Михнюк. В салоні пахне лавандою, грає сучасна українська музика. Перша адреса – вулиця Желехівського. Тут живе старенька бабуся, яка ледве пересувається. Жінка виходить у під’їзд, дуже дякує, фотографуватись не соромиться. Усе відбувається швидко й легко – віддали обід, зробили фото, побажали смачного і вперед.
«Є багато старших людей, які ніби не розуміють ситуації, запитують, чому ми так довго, – каже отець Василь. – Усім не вгодиш. Хоч ми й обмотуємо обіди у фольгу, та якщо є багато замовлень, то не завжди привозиш його гарячим. Але більшість все одно дуже дякує, а ми від того раді. Іноді сиджу в готелі, записую кількість обідів, бо готується завжди на всіх. А люди можуть в останній момент відмовитись. Буває й таке, що просять їжу без попередження. Але зазвичай з приготованих залишається 1-2 порції».
Далі – вулиця Сухомлинського. Сюди три обіди. На домофоні набираємо потрібну комбінацію, але ніхто не реагує. Треба дзвонити на мобільний. За хвилину спустилася жінка, років 40. Розписалась за три порції, посміхнулась, подякувала й пішла.
«Люди бувають різні, – каже Дмитро Дем’янів, представник пресслужби Архієпархії. – Була жіночка, яка всім цікавилась, запитувала, чи багато таких, як вона. Ми пояснили ситуацію, тож вона сказала, що може відмовитись від своєї порції, натомість сама нашкрябати продукти і щось мінімально приготувати. А недавно, наприклад, зустрічали працівників церкви московського патріархату. Вони чи то з подивом, чи то заздрістю запитували: «А ви самі то їли?». Вони роздають сухпайки для бездомних. Але це різні речі і взагалі не якась там конкуренція. Звісно ми це їли, ми так харчуємось щодня».
На Бандери тихо. В одному з дворів жінки підмітають невеличку територію, хтось розвішує мокрий після прання одяг. На третьому поверсі одного з будинків двері відкриває старший чоловік. Передаємо обід, далі – фото для звіту, взаємна подяка. За словами отця Василя, більшість людей приймають їх за «своїх», розповідають свої історії – де працювали в молодості, як склалось життя й чому зараз так важко.
Читайте також: Волонтери УГКЦ нагодували безкоштовними обідами 90 нужденних франківців (ФОТО)
Після того «Репортер» вийшов на вулиці Шашкевича, разом із Дмитром занесли ще один обід і попрощались на доброму слові. Справа, яку роблять волонтери УГКЦ, справді хороша, бо багато людей нині, як миші, поховались по нірках, і світ для них ніби закрився й зупинився. Але карантин скоро закінчиться, а з ним продовжиться і старе-нове життя.
