Війна і стабільність – речі несумісні. Ніколи не знаєш, де опинишся завтра. Наприклад, хлопці з танкового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади не збиралися бути піхотинцями. Але як довелося – стали. Ще й непоганими піхотинцями стали танкісти, пише майор Іван Бондарев у Репортері.
Гарнізон позиції «Адвокат»
Павло Колесник народився у 1998 році в селі Великі Бережниці, що на Тернопільщині. Нині він молодший сержант, командир відділення інженерно-саперного взводу танкового батальйону 10 ОГШБр. Неодноразово виконував задачі з облаштування танкових позицій та укрить для бійців, але на нулі до того не був.
Через ускладнення обстановки на фронті, бойовим розпорядженням комбрига, 20 танкістів були відряджені до 109 гірсько-штурмового батальйону із завданням тримати позиції, доки надійде підкріплення. Серед них був і молодший сержант Колесник.
Глибокої ночі нас завезли на передову, біля села Яковлівка, неподалік Соледару, – згадує Павло. – Наша позиція називалась «Адвокат», від позивного старшого. Всього нас було вісім: четверо танкістів, двоє артилеристів і двоє «старожилів» із 109 батальйону, один з яких нами командував.
Позиція була нова, її лише перед тим зайняли.
Зі світанком взялись за лопати. Добре, що не було морозу, тож копалося легко. Втім накрапав противний дощ, від якого нікуди не сховаєшся. Перший день стояла тиша – москалі ще не знали про нову позицію. Але наступного дня у небі з’явився квадрокоптер, після чого почались прильоти.
З чого нас тільки не обстрілювали, – продовжує розповідь Павло. – З мінометів, АГС (автоматичний гранатомет станковий), навіть кілька разів танк відпрацьовував. До речі, він є найстрашнішою та найнебезпечнішою зброєю ворога, яку довелось відчути на власній шкірі. Тільки чуєш звук виходу, як одразу лунає потужний вибух. Ніякого тобі свисту, як від мін. Величезний розліт осколків, страшна вибухова хвиля. Як не крути, а 125-міліметровий калібр – то не іграшка. Але тішило, що наші хлопці з танкового батальйону десь так само накривають кацапів.
Позиція являла собою довгий окоп з бліндажем позаду, куди вів хід сполучення. Танкісти тримались разом та відповідали за оборону лівого флангу. Разом з Колесником (позивний Паштет) там несли службу старші солдати Іван Зварич (Кіт) і Віктор Фогороші (Фарік), а також солдат Олександр Боднарчук (Родич).
Із озброєння були два “вінтажні” кулемети Дегтярьова (з таким круглим диском вгорі), ручний протитанковий гранатомет і штатні автомати АКСУ – з укороченим стволом та збірним прикладом. Їх ще називають «сучками». Зазвичай такі автомати видають водіям, танкістам і солдатам з підрозділів забезпечення. Для бою вони геть не пристосовані, бо швидко перегріваються і клинять після другого магазину. Але обирати не доводилось, тож хлопці міцно тримали оборону всі 8 діб своєї ротації.
Орки атакують
Проти «едельвейсів» воювали підрозділи сумнозвісної приватної військової компанії «Вагнер». Їхня улюблена тактика – «прощупувати» оборону противника невеликими штурмовими групами по 3-4 особи. Зрозуміло, що для атак вони обирали темну пору доби.
Щоночі, з кожного флангу на чергування заступали двоє наших воїнів. Спочатку стояли по дві години, а коли вдарили морози, скоротили час удвічі. Зазвичай в дозор заступали з тепловізором. Але тієї ночі він, як на зло, сів – на морозі вони довго не працюють. Ще й павербанк не встигли зарядити, тому покладались виключно на свої органи відчуття. Зустріти ворожу групу довелося зміні молодшого сержанта Колесника.
Ми їх не бачили, навіть не чули. На годиннику – третя ночі, темрява така, хоч око вибирай. Раптом я побачив, що попереду, досить близько, зеленим вогником блимнула рація. Напевно, командира ворожої групи в той момент хтось викликав, і хоча звук був скручений, індикація їх викрила, – розповідає Павло. – Я почав стріляти з кулемета Дегтярьова, Фарік – з автомата. З бліндажа прибігли ще хлопці, одразу включились. Москалі трохи постріляли у відповідь та відступили у посадку. Тієї ночі ніхто з нас більше не спав.
Коли розвиднилось, хлопці побачили труп вагнерівця, що валявся за 10 метрів від окопу.
Це був той самий, з рацією.
Загиблим виявився порівняно молодий чоловік в якомусь чудернацькому самопальному камуфляжі, що можна побачити в рибальських магазинах. Документів не було, проте виявили весільне фото з нареченою та маленьким хлопчиком поруч.
У бронежилеті вагнерівця не було бронепластин. І то ж командир групи. Чи в них дійсно криза з бронею, чи той йолоп сам зняв плити, аби швидше бігати, залишилося таємницею.
Після обшуку труп поклали за бліндажем. Думали, що його евакуюють в тил, але ніхто з вищих начальників цим питанням не переймався, лише забрали в штаб жетон і документи. Тож, аби не муляв очі, його накрили чорною клейонкою.
Відтоді вагнерівці йшли на штурм кожної ночі. Навчені досвідом хлопці завжди мали боєздатний тепловізор і зустрічали ворога на підступах.
Під час чергової атаки застрелили ще одного вагнерівця. Він лежав за 30 метрів від окопу. Тої ж ночі хтось із нападників підірвався на міні у сусідній посадці. Потім пів дня кликав звідти своїх, доки не затих. Ніхто навіть не рипнувся. Отак «рускіє сваіх нє брасают».
Читайте: Як танкісти 10 бригади “привітали” ворога зі святом Покрови (ФОТО)
Окопні будні
Помилкою буде вважати, що на позиціях хлопці лише відбивають ворожі атаки чи ховаються від обстрілів. Здебільшого займаються спостереженням та влаштуванням побуту. Найперше – це окопування. Логіка проста: чим глибше закопаєшся в землю, тим більше шансів вціліти. Тому копали, щойно випадала нагода.
Ночували у бліндажі, перекритому колодами, водонепроникною клейонкою та землею. Хоч якесь відчуття захисту. Від чого бліндаж точно не захищав – це від холоду. Температура була майже така сама, як надворі. Буржуйки на передовій палити небезпечно – у тепловізор бліндаж з опаленням є чудовою мішенню.
Холод був псячий.
Спали повністю одягненими, прямо в чоботах залізали в спальник та укривались чимось іншим. Окопні свічки більше чаділи, ніж зігрівали. У всіх була одна мрія – потрапити в тепле ліжко й виспатись.
Продукти та боєприпаси привозили на так звану «точку вивантаження», десь за кілометр. Йти треба було пішки по території, що прострілювалась противником. З міркувань безпеки завжди пересувались парами. Під час одного з таких походів зачепило Івана Зварича, який прямував по воду. Як раз тоді по наших почав працювати москальський танк, один із снарядів розірвався поруч. Іван отримав осколкове поранення грудей і контузію, які медики іменують акубаротравмою. Хлопця евакуювали в тил.
Харчі привозили раз на тиждень, вже розфасовані по мішках з назвами позицій. У меню – хліб, тушонка, рибні консерви, сосиски, сир, печиво, бутильована вода, чай, кава. Розігрівали їжу на газових пальниках, які постачали волонтери.
Мобільний зв’язок на позиціях відсутній, тому любителям позависати у тік-тоці чи інстаграм можна лише поспівчувати. За день до ротації старшій позиції Михайло «Адвокат», невдало стрибнув в окоп і зламав ногу. Командування прийняв молодший сержант Колесник. Потім відбили ще один нічний штурм.
Наступної ночі танкісти повернулись до свого підрозділу. На питання, що б він порадив людям які вперше потрапляють на передову, Павло каже так:
- По-перше, тепліше вдягайтесь. Вас може й не зачепити осколками, а ось відморозити пальці у легких тактичних рукавичках шансів значно більше.
- По-друге, беріть з собою засоби для чищення зброї. Без належного догляду вона підведе у найскладніший момент.
- По-третє, на групу мусить бути хоча б один тепловізор із потужним павербанком. Це ваше життя, адже радіостанція у москалів вночі блимає далеко не завжди.
P.S. За сумлінне виконання військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя під час бойових дій з російською федерацією, молодший сержант Павло Колесник був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».
Майор Іван Бондарев
Comments are closed.