Волонтерство франківця Стаса Ковановського розпочалося з особистої історії — служби його тестя у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Бажання допомогти рідній людині на фронті у перші тижні повномасштабного вторгнення переросло у масштабну й системну підтримку всіх підрозділів бригади, яка триває вже четвертий рік.
Історію системної підтримки бригади розповіли на сторінці 10 ОГШБ «Едельвейс», пише Репортер.
На жаль, пік волонтерства в Україні минув, але залишились ті, для кого допомога війську стала буденністю. Де не встигає держава, ці люди завжди закриють прогалини і великою мірою завдяки їм ми змогли вистояти. Ця історія про друзів нашої бригади, справжніх патріотів – наш надійний тил, – пишуть на сторінці бригади.
За словами франківця Стаса Ковановського, волонтерський шлях для нього почався фактично з нуля. У березні 2022 року його тесть пішов служити до 10 гірсько-штурмової бригади. Не маючи жодного досвіду волонтерства, Стас разом із друзями почав шукати можливості допомогти — спершу зосередилися на найнеобхіднішому: взутті, формі, аптечках та базовому забезпеченні.
Я тоді не знав, за що братися і як це працює. Але бачив реальні потреби хлопців, зокрема підрозділу, де служив мій тесть, — розповідає Стас.
Перший повноцінний виїзд команди на схід відбувся у серпні 2022 року. Тоді від артилерійського дивізіону, де служив тесть Ковановського, надійшов запит на евакуаційний автомобіль. Волонтери відкрили збір, зібрали кошти та придбали бус, який власноруч доставили військовим.
Після волонтерської поїздки Стас Ковановський із друзями почали регулярно відкривати збори й їздити на схід, реагуючи на запити різних підрозділів 10 ОГШБ. Спочатку це була допомога раз на місяць, згодом — системні поїздки з автівками, дронами, засобами радіоелектронної боротьби, генераторами, медициною та будівельними матеріалами.
Сьогодні франківські волонтери забезпечують усі батальйони бригади — піхоту, артилерію, мінометні підрозділи та операторів БпЛА.
Окрім дорогої техніки, вони доставляють і дрібні, але критично важливі речі: маскувальні сітки, утеплювачі, метал для посилення пікапів, гігієнічні засоби та аптечки.
Працюємо, бо розуміємо, що хлопцям там на позиціях набагато важче. Справжні волонтери і військові – це як одне ціле, одна команда. Якщо ми їм не будемо допомагати, завтра москаль може прийти до нас додому, – говорить Стас.
Команда волонтерів невелика — це друзі, які знають одне одного з дитинства. Один із них, Максим Голубів – він займається логістикою та закупівлями.
До волонтерів долучаються і колишні військові. Зокрема Андрій Стасюк після поранення звільнився зі служби та нині працює інструктором школи операторів безпілотників «Вітруган». Він продовжує волонтерити в команді Стаса.
Не сидиться мені вдома, не сидиться мені біля своєї сім’ї. Напевно, інші люди би раділи й тішилися тому, що вони вже вдома. А мене чомусь тягне сюди, тягне до побратимів, тягне помагати людям. Це одна війна на нас всіх. І ми мусимо помагати нашим хлопцям, – говорить Андрій.
Ще одна учасниця волонтерського середовища — Юлія. Вона спочатку їздила на фронт із командою Стаса, а згодом сама долучилася до лав ЗСУ. Нині вона служить у роті ударно-безпілотних комплексів 10 бригади та паралельно продовжує волонтерську діяльність.
Два роки я готувалась до цього, бо маленька дитина, сім’я. Треба було якось це все налаштувати. І з липня місяця я в лавах Збройних сил, – говорить Юлія. – Я продовжую працювати. Працює мій фонд. Звісно, більшість допомоги і фінансів зараз спрямовано на мій підрозділ, але я не припиняю допомагати Стасу, який допомагає всій бригаді. Волонтери, які гонять там машини, РЕБи і дрони, це – слони, на яких ми тримаємось.
Військові підкреслюють: волонтерська допомога сьогодні — це не побут, а ресурси, що рятують життя. Один із переданих пікапів, Nissan Navara, був знищений ворожим дроном під час виконання завдання. Бійці вижили, але потреба в новій техніці залишається постійною.
Попри втому, зменшення донатів і фінансові труднощі, команда з Івано-Франківська продовжує працювати. Волонтери визнають: нині допомагати складніше, ніж у перші роки війни, однак зупинятися не планують.
Треба більше пікапів, більше техніки, донатьте на техніку для ЗСУ. Треба робити роботу, збирати гроші на РЕБи і на машини, і продовжувати виборювати цю перемогу, – каже Стас Ковановський.
Читайте також: «Комарики» роблять дрони: як працює у Франківську складальний хаб
