Франківець Сергій Коломоєць два тижні тому повернувся додому зі шпиталю. Біля Павлополя Донецької області вони з побратимом підірвалися на розтяжці. Сергію посікло ноги, а побратим загинув на місці.
Ще два тижні тому рідні та друзі зустрічали Сергія Коломойця на милицях. А «Репортер» він зустрів уже на своїх двох. За кавою розказує про службу в «Азові», але найперше цікавить звідки такий позивний — Ван Гог? Жартуємо, що вуха на місці. Просто він художник. Закінчував професійно-будівельний ліцей, спеціальність — МЕХОР, тобто монтаж експозицій художньо оформлених робіт.
«Коли прийшов, усіх добровольців питають позивний, — пригадує Сергій. — Я хотів спершу Пікассо, але такий вже у нас був. Узяв Ван Гог. Раніше писав диплом про роботи Ван Гога, Мікеланджело, Да Вінчі. Та мені найбільше подобалися картини Ван Гога».
У полк «Азов» Коломоєць потрапив більше року тому. На початку 2015-го записався у добровольці, а в лютому вже підписав контракт. Зізнається, що перед тим, ще з півроку чекав на повістку — не дочекався.
«Я вважаю, що патріотами не народжуються, це не передається від матері чи батька, — говорить Сергій. — Цей статус треба здобувати, виборювати».
За його словами, в «Азові» франківців не бракує. От, артилеристи чи мінометний дивізіон дуже добре себе зарекомендували. Сергій — піхотинець. Каже, перед тим як розподілити бійця у підрозділ, за ним довго спостерігають, до чого в нього є здібності. Усі здають нормативи: тактика, топографія, поводження зі зброєю. Показники фіксуються, а потім інструктори дивляться, до якого підрозділу відправити бійця, які доручити завдання.
Після тих усіх навчань на базі в Маріуполі Сергій уже на третій тиждень потрапив на передову. Спершу було село Урзуф Донецької області. Каже, там була ще насиченіша підготовка.
«Хто такий боєць? Він постійно в русі — воює чи тренується. «Азовець» ніколи не сидить», — каже Ван Гог.
Він брав участь у бойових діях у Широкиному, Гранітному, Павлополі.
Пані Ольга — мати бійця — щось готує на кухні. Уважно слухає, що розповідає син. На тему війни з ним ніколи не говорить. Про те, що Сергій їде на Схід, дізналась за п’ять хвилин перед його від’їздом. Зараз змирилась. Їй головне було почути його голос. Каже, вивчила графік, вжилася сама в той ритм, бо як ішов на передову, то тиждень не телефонував.
«Одного разу я не витримала, зірвалась, — говорить пані Ольга. — Знайшла через інтернет спільних знайомих, через них вийшла на київський офіс «Азову». Там якась жінка знайшла Сергія через свого чоловіка, який також служить в полку. Передзвонила, що все добре, все спокійно. Людина до всього пристосовується. Вони там на війні, а я тут. Чекала сина вдома з вівчаркою — Цезаром».
Каже, коли Сергій дзвонив, то найперше питав за пса. Дуже його любить. Там на передовій теж має свого улюбленця, собаку породи стафф — Майю. Забере до Франківська. Майя — донька їхнього бойового пса, який також ходив з «азовцями» на передову. Кілька місяців тому народилося кілька щенят, то хлопці порозбирали. Одне взяв і Ван Гог.
«Коли дзвонила, той пес був біля Сергія, — каже мати. — Як чув команду «сєпар», то починав гарчати».
Додому на ротацію Сергій приїздив чотири рази. Зізнається, що спершу все дуже дратувало, а зараз не звертає уваги, бо просто не залишається іншого виходу.
«Звідти приїздиш і помічаєш, що тут у людей зовсім інший ритм життя, — говорить Ван Гог. — Шалений ритм, якісь гонки. Дуже багато людей на вулицях. Для мене це було незвично. Там зовсім мало. Люди обережніші. Навіть погляд, вираз обличчя людини зі Сходу відрізняється від погляду франківця. Не знаю, як це пояснити, але ця відмінність є. Там в людей страх, безвихідь, їм нелегко».
Сергій закочує рукава куртки. На лівій руці видно величезне татуювання автомата. Пояснює, що то зображення його особистого РКК — ручний кулемет Калашникова. На правій руці, на середньому пальці, ніби замість перстня, має татуювання тризуба. Це все там побратим наколов. Розказує, що він багатьом «азовцям» поробив такі націоналістичні тату — козаків, князя Святослава, різні герби, тризуби.
«Коли поспілкуєтесь з будь-яким «азовцем», то будете вражені, наскільки вони патріоти! За побратима, за команду, ідею, націю — зроблять все, — каже Сергій. — Там така єдність, такий дух! Патріоти — не лише українці. З нами служать грузини, білоруси, хорвати, словаки, навіть росіяни. Вони з самого початку війни приїхали і сказали: «Моя країна неправа — я буду з вами».
Болюча тема для Сергія — поранення, яке він отримав вночі 24 березня біля Павлополя. Бійці мали зібрати оперативну інформацію про сектор і запустили безпілотник. А той не реагував на команди з пульта, почав понижатися і впав. Вирішили забрати його вночі, аби не помітив ворог. Відправилися дві групи по двоє людей. У першій був Ван Гог з побратимом — Французом. Хлопці нарвались на розтяжку. Сергій отримав осколкове поранення ніг, а Француз загинув на місці. Їх довго не могли забрати, бо лежали під перехресним вогнем.
Наприкінці березня у Дніпропетровську Сергію зробили операцію. Зараз на нього чекає реабілітація у Маріупольській лікарні.
Поки Сергій вдома, каже, зрозумів, як йому бракує часу. Дуже багато хоче зробити, зустрітися з усіма, поговорити. Хоче відчути себе частинкою цього життя.
