Днями до долинського села Оболоння приїхала ціла делегація із Закарпатської єпархії Автокефальної православної церкви. Архімандрит Никон Бандурович придбав тут землю, встановив хрест і запросив єпископа Кирила Ужгородської і Закарпатської УАПЦ освятити місце. Місцеві вийшли під дощ, аби перекрити дорогу і не пустити чужинців, мовляв, таких гостей тут не чекали і «московської церкви їм у селі не треба». Від усної суперечки перейшло до штовханини, навіть викликали поліцію.
Мало того, той архімандрит Никон, з якого все і почалося, виявився давно знайомим «Репортеру» Іларієм, який після статей у газеті та суду, пересвятився і виник знову.
Коли люди проти
Два відео із протистоянням селян та гостей Никона виклали в мережу активісти ГО «Автомайдан Долинщини». На відео видно, як єпископ Кирил замість аргументів кілька разів замахується посохом на людей, один копняк дістався і оператору.
«Це наша земля! Най у Новошині будує церкву», – вигукують місцеві. Лунають і нецензурні образи, при чому з обох боків, їх цитувати не будемо.
Зрештою, пікетована делегація покинула свої автівки і гості пішли до ділянки Никона ногами…
«Я просив, аби мене не знімали. Побили мені орден, порвали рясу і не пустили машини, – телефоном коментує сутичку з людьми в Оболонні єпарх Кирил. – Ми викликали поліцію, аби забезпечили порядок. А вони ходили, як ідіоти. У нас є конституційне право вільно пересуватися. Люди видумали, що ми російська церква, хоча ми показували їм документи. Ми пройшлися під дощем і зробили те, що мали зробити. Там мало б бути подвор’є монастиря – хата Никона, може яка капличка в хаті. На приватній території це не заборонено».
Єпископ додає, що селяни їх уже чекали, налаштовані були вороже. Але як треба, їхатиме до Оболонні ще, бо має на те право:
«Я ні від кого не збираюся захищатися, нехай від мене ся захищають. Найкращий захист – напад. Нехай подивляться на то своє відео, що там порвали мені рясу, розбили орден. Він коштує більше, ніж їхні життя. Я перебільшую, але так воно є. Я і на них подам, і на мєнтів. Ще жодного разу не був у суді за своє життя».
Їдемо до Оболонні, аби розібратися, що ж за ґвалт. Село розкидане вздовж траси, поки шукаємо сільраду, дорогою зустрічаємо місцеву мешканку Наталю Зубик, яка зібралася на поле. На запитання про нового отця в селі реагує категорично – нам московської церкви в Оболонні не треба, бо й своїх є досить.
«У нас п’ять церков і шостий костел, – каже пані Наталя. – У Старій Долині одна, ще одна – на Яворівському повороті, на Полуванках третя, у самій Долині – четверта, і є ще й п’ята. На Загір’ю вже є невеличка хата московського патріархату… Тоді бойня йшла страшна. Купу машинів, люди побилися. Але вони мають документи і на тому стоять. Хто там на горі буде ходити?».
Додає, що з документами на будівництво у Никона не все гаразд. Радить звернутися до місцевого депутата сільради, члена земельної комісії Євгена Микульського. Мовляв, той знає більше. Одразу дає номер мобільного, дзвонимо. Микульський розповідає, що дозвіл на будівництво на ділянці, яка належить Никону Бандуровичу, сесія сільради не надавала, а рішення – незаконне.
З двору неподалік виходить ще одна жінка. Назватися відмовляється, каже: «Нам московської церкви не треба. Я проти. Але мене не знімайте» – і тікає.
Якесь таке рішення
«У нас дуже багато махінацій із землею – людям землю не виділяли, давали відмови, і тим же рішенням сесії потрібним людям давали гектари, – говорить Микульський. – Депутати відмовилися голосувати і спеціаліст із землевпорядкування підробив документи – сфальсифікував 46 земельних питань. Коли ми виявили це рішення сесії, подали заяву до поліції, нині відкрите кримінальне провадження по незаконному рішенню сесії. Загалом у селі 14 депутатів, під зверненням до поліції підписалася половина».
Їдемо до сільради, аби голова Анатолій Куленич розтлумачив, що й до чого. Історія з архімандритом Никоном Бандуровичем розпочалася ще раніше – у 2015 році, каже він. Тоді Никон звернувся, аби звести в Оболонні церкву, бо в селі передбачено дві земельні ділянки під будівництво храмів – на 30 і 25 соток. І досі на них ще не звели жодної церкви. Їх у селі нема, а люди з Оболонні ходять кому куди зручніше.
Куленич людей зібрав, вони Никону відмовили. Але той зайшов з іншого боку – у 2016 році місцева мешканка Світлана Павлишин передала Бандуровичу земельну ділянку в Оболонні через договір дарування. Оскільки земля була виділена під ведення особистого селянського господарства, 25 грудня 2016 року він провів через сесію зміну цільового призначення землі на будівництво.
На те, що рішення сесії незаконне, голова розводить руками.
«Мене тоді не було, я був в АТО. Приїхав, а мені кажуть: такого не було, ми за таке не голосували, – каже Анатолій Куленич. – Є підозра підробки документів, тому ми звернулися в правоохоронні органи. Ведеться слідство. Никон надав листа, що на цій ділянці будуватиме житловий будинок, в якому сам і проживатиме. Я вважаю, що кожна людина може змінити цільове призначення своєї землі. Він звернувся до нас як фізична особа і я не можу йому відмовити. Дивуюся, чому досі ніхто зі священиків не звів в селі церкву, – говоріть із людьми і, будь ласка, будуйте».
Никон Бандурович запевняє, що будуватиме дім для себе, а хрест поставив, бо ж він – священик
Їдемо з сільським головою до ділянки Никона. Вона на пагорбі, майже в кінці села. Навколо болото і високі будяки. «Люди всі хочуть ділянки, а обробляти – немає кому», – зітхає Куленич.
Під’їжджаємо до законсервованої нафтової свердловини. Тут закінчується навіть ґрунтова дорога. Далі краще ногами. Ділянка на горбі покошена. На ній – дерев’яний хрест і два накриття. Під одним – імпровізований вівтар з дерев’яним макетом церкви. Голова каже, після того, як місце освятили, жодних рухів чи натяків на будову не було.
До теми: “Цілитель Іларій” заборгував банку більше 40 тисяч
Давні знайомі
«Репортер» вперше довідався про Івана Бандуровича, тоді ще так званого отця Іларія, у 2011 році, коли той взявся зцілювати мешканців долинського села Новошин. Чоловік називався представником Української православної церкви в Америці та користався званням архімандрита. Звів капличку на городі однієї з мешканок. Селяни розділилися: одні підтримали нового священика, інші були категорично проти.
Стаття «Кому вірити?» про настрої у Новошині Іларію не сподобалася і він приходив до редакції сваритися, а згодом подав позов на 200 тисяч – про захист честі та гідності. Але на слуханнях тричі не був, суд закінчився нічим.
Звернулися до редакції ще й тесть і теща Івана Бандуровича – Василь та Галина Сідлецькі з Львівщини, як побачили в інтернеті інформацію про позов. Як виявилося, поки той Іларій шукав паству на Долинщині й зцілював місцевих, його чотирирічний син боровся з нейробластомою. Колишні родичі розповіли, що сина Іларій не бачив з тримісячного віку, а гроші на лікування дитини збирали усім селом.
За словами Сідлецьких, їм ще й доводилося віддавати борги за зятя, який вміло зичив по людях немалі суми. Про борги отця розповіли «Репортеру» і в рідному селі Бандуровича – Сколе, і на Дніпропетровщині – в Жовтневому Софіївського району, куди він подався до УПЦ КП. Та протримався недовго – чотири місяці.
В ході розслідування вдалося дізнатися, що жоден із документів про титул чи освіту не є чинним – усе підробка. Тож про Іларія в «Репортері» вийшла ще одна стаття – «Шлях афериста». Вона закінчувалася неофіційним зверненням до правоохоронців, аби на Івана-Іларія Бандуровича звернули увагу, бо ж потім «винирне десь в іншій області чи країні, направлений від марсіан».
Читайте: Іларій. Шлях афериста
І от, маєш, він з’явився в Оболонні від закарпатської автокефальної церкви і знову з криком.
Никон Бандурович
У 2012 році Бандурович встиг прийняти постриг від владики Іоасафа Івано-Франківської єпархії УПЦ КП, з Іларія став Никоном, потім його призначили намісником Свято-Благовіщенського Голинського чоловічого монастиря. У 2013-му його перевели до Закарпатської єпархії УПЦ КП. Та й там він пробув недовго – перейшов до Закарпатської єпархії УАПЦ. Де нині й числиться.
У 2012 році Іларія перепостригли в Нікона та призначили намісником монастиря
«В нас такого немає, – говорить протоієрей Ігор Ільків, отець благочинний Івано-Франківської єпархії УПЦ КП. – З часів перестригання я його не пам’ятаю. Тоді мене просили, аби я на нього повпливав. Хлопчисько його помер і жінка його (колишня дружина Бандуровича Марія Сідлецька – Ред) претензій не має. Я молюся за його хлопця. Тоді я з ним говорив і перед смертю дитини він навіть взявся допомогати. Більше мені важко пригадати».
За цей час Никон ще й примудрився очолити Інститут теології блаженного Августина у Вигоді Долинського району. На сайті єпархії є повідомлення про те, що 15 вересня цього року випускники інституту пройшли захист і отримали дипломи. От лиш про випускників більше ніякої інформації…
Звідки розголос?
Телефон Никона Бандуровича «Репортеру» одразу дали у Закарпатській єпархії УАПЦ. Почувши, з якого видання до нього телефонують, зустрітись він не погодився.
«Я відмовляюся від коментарів. Усі ваші статті – це замовлення, – говорить телефоном Бандурович. – Їх замовляє отець Йосиф Жовнірович. Він уже роками веде ворожнечу. На селі Оболоння ніхто не будує церкву. А збудувати будинок має право кожен. Я не знаю, що чекає нас завтра: чи збудую його і чи буду там жити.
Чи змінив я життя на краще після постригу? У мене і до постригу життя було непогане, але поганим зробили його ви, коли його висвітлили. Якщо хтось і говорить, що на Оболонні хочуть збудувати церкву, то з того треба тішитися. А я будую будинок. Я посвячував хрест, аби збудувати будинок. Бо я є священик. Ще коли я звернувся про виділення земельної ділянки для будівництва храму Святого Андрія Первозванного, Жовнірович вже тоді там виступав».
Бандурович переконаний – усе, що нині діється в селі, відбувається не просто так. Каже, людей намовляє Жовнірович, і заручається підтримкою отця Вітольда Левицького – пароха Церкви серця Ісуса і серця Марії УГКЦ у Долині.
У день підготовки статті отець Вітольд сам телефонує. Каже, не має наміру виправдовувати Никона, але йому теж із Жовніровичем ведеться нелегко.
«Отець Йосиф всюди цікаво себе налаштовує, що навіть серед православних не дає собі ради, – каже Левицький. – Тут йде мова про те, що там урвуть частину нещасного рубля».
Декан Долинський УПЦ КП отець Йосиф Жовнірович на те каже, що не може такого бути, аби в село прийшов священик з іншої області – аж із Закарпаття. Люди і так мають до кого ходити. І сама громада проти, а він лиш захищає її інтереси разом з деканом Долинського деканату УГКЦ Зореславом Котовичем.
«Я відстоюю думку громади, – говорить Жовнірович. – По-перше, Закарпаття лізе в чужу область. По-друге, він є самозванець. За перестриження я ще тоді говорив з владикою, що то є недобре, але він мене не послухав. Рік тому Никону в селі вже відмовили. Чому чужинець приходить хтозна звідки і хоче тут оселитися? Поки справа в суді, він не має права там ніц робити. А люди най би взяли той кілок і відвезли йому під квартиру».
Отець Зореслав менш категоричний, каже, що в ситуації повинна розібратися влада:
«Як людина хоче грядку, може собі посадити – будь ласка. Якби це був просто хрест, то нехай. Але це був перший крок, аби громаду спровокувати на двобій. Ми зверталися до сільського голови, аби вирішити це мирно, і поки влада йде нам назустріч. Нехай з цим розбирається прокуратура. Цей чоловік тут є вже років 15. Не буду про нього говорити. Але щоб людина очолила інститут, треба мати якусь освіту. Він звертався до нашого владики, хотів йти в лоно нашої церкви. Йому сказали – принесіть документи і подайтеся. Документів не виявилося… Думаю, ця справа не набере обертів. За доброї волі влади це питання зникне».
Якими є справжні наміри та мотиви кожного у цій ситуації, з’ясувати непросто. Село не хоче чужинців – це зрозуміло. Лиш Іван-Іларій-Никон Бандурович очевидно цього не бачить. Можна зробити натхненне обличчя і сказати, що коли в селі немає церкви, туди приходять пройдисвіти. Та, на жаль, від них і храм не захищає. То вже люди мусять справлятися самі. А ще поруч мали б бути якісь такі правоохоронці – аби ні провокатори, ні шахраї не почувалися вільно.
Comments are closed.