Назад і в майбутнє­. Яким був, є й буде Івано-Франківськ у 1991, 2016 і 2041 роках

Незалежній Україні – 25 років. Для когось вони пролетіли швидко, а комусь ледве тягнулись. Чверть століття це не просто ювілей – саме за такий період змінюються покоління. Разом з людьми міняється місто. Тобто наші батьки бачили один Івано-Франківськ, ми – інший, і було б дуже добре, щоб ми могли впізнати місто наших дорослих дітей. У цій статті спробуємо показати якою була, є й буде столиця Прикарпаття у 1991, 2016 і 2041 роках.

1991

Пізньорадянський Івано-Франківськ був сірим. Будівлі мали стримані кольори і на фасадах майже не було реклами. Та й приватний бізнес ледь-ледь починав зароджуватись. Абсолютна більшість торгових закладів належали державі, найбільшими з яких вважалися ЦУМ, «Тисяча дрібниць» і новий «Колгоспний ринок». Усі вони, м’яко кажучи, не тішили широким асортиментом. Наприклад, у взуттєвій крамниці можна було придбати лише страшненькі чоловічі сандалії 48 розміру, а на полицях гастрономів на самоті височіли барикади банок з морською капустою.

Звичним явищем були довгі черги, які не вміщувались у магазини й виплескувались на вулиці. Стояли за всім – ковбасою, горілкою, шкарпетками, лампочками, шампунем тощо. Та якщо ви вистояли чергу, ще не факт, що станете власником дефіциту. Бо до того треба талонів, які видавались у жеках за місцем прописки.

Хто мав гроші, той ішов на барахолку – величезний речовий ринок, який на вихідних збирався на околиці. Там можна було без проблем купити джинси, кросівки з дивною наз­вою «Adiads», жувальні гумки «Donald» і келишки з оголеними дівчатами.

Везли цей крам так звані «човники». Вони скупали тут елект­ротовари, інструменти, навіть шнурівки та прищепки, продавали у Польщі й верталися, завантажені низькопробним барахлом.

Іномарка на вулицях вважалась за диковинку. Функції громадського транспорту виконували тролейбуси та автобуси – старенькі ЛАЗи та «Ікаруси», серед яких було кілька «гармошок». Ера приватних таксі ще не настала, тож клієнтів розвозили державні жовті «Волги» з шашечками.

Житло будували переважно на околицях. На місці «Епіцентру» ще колосилось колгоспне поле. Поруч, на Об’їзній, масово споруджували панельні багатоповерхівки, в яких взимку холодно, а влітку спекотно. Єдиний плюс – квартири ще іноді давали безкоштовно. Але для цього ще треба було вистояти роками у черзі, мати дуже пробивний характер або просто блат.

Єдиний засіб комунікації – стаціонарний телефон. Він був далеко не у всіх і на встановлення теж черга. Місцевого ТБ ще нема. Франківці дивилися лиш кілька центральних каналів.

Найпопулярнішими розвагами вважалися кіно (до старих кінотеатрів додалися приватні відеосалони) та політика. Містом ходили чисельні антикомуністичні демонстрації. Пам’ятник Леніну вже забрали, втім ще стояв танк Т-34, літак, червоний партизан Мельничук і брати Майданські в Опришівцях. Більшість вулиць теж мала радянські назви – Фурманова, Панфіловців, Першотравнева. Хоча центральні вже перейменували на Бандери, Гетьмана Мазепи, Академіка Сахарова.

2016

Сьогодення описувати легко й складно водночас. Спробуємо перелічити лише основні зміни, що відбулися з містом за останні 25 років.

Величезна кількість автівок – це перше, що кинеться в очі манд­рівнику в часі з 1991-го. Транспорт окупував узбіччя, частину тротуа­рів, міжбудинкові проїзди та дитячі майданчики. Серед автівок переважно іномарки, більшість з яких далеко не першої свіжості. Вулицями продовжують їздити тролейбуси, деякі ще з 1991-го, але скоро обіцяють «нові / бв» з-за кордону. Великі автобуси є, але вони інші, їх не багато, в основ­ному пасажирів возять приватні «Богдани» з «Еталонами».

У СРСР було цілком реально потрапити за грати через торгівлю валютою. Зараз нею торгують і легально, і по-чорному, а в курсах долара та євро розбираються навіть малі діти.

Ще одним надбанням стали супермаркети, в яких деякі продукти можна купити навіть дешевше, ніж на базарі. Епоха порожніх полиць і довгих черг давно залишилась у минулому. Товарів «до кольору, до вибору», були б гроші. А от із цим саме проблема…

Більшість промислових підприємств міста померла ще в 1990-х. Ті великі, що є зараз, в основному працюють на давальницькій сировині, а продукцію переправляють за кордон. Тисячі людей виїхали на заробітки, пішли в підприємці або продавцями на базар. Суспільство розшарувалось на багатих, середній клас (дуже мало) та бідних (дуже багато). Окрему категорію становлять бомжі, які з’явились після розвалу СРСР. Хоча з першого погляду іноді важко вгадати, до якого класу належить людина. Виною тому секонд-хенд, який носять майже всі. Навіть безхатченки можуть копирсатись у смітнику в куртці «Columbia».

Дві економічні кризи не стали на заваді будівельному буму. У 2000-х забудували усі «дірки» в центрі міста і тепер взялися за периферію. З’являються нові мікро­райони: «Калинова слобода», «Сонячний», «Соборне містечко». Багато будинків споруджуються новим методом монолітного будівництва. Квартири вже давно дають лише прокурорам та іншим «силовикам», решта просто купує – в основному заробітчани, для дітей.

Мобільні телефони тепер у кожного, їх дарують навіть дошкільнятам. Телевізори тепер або підключені до кабелю, або мають супутникову тарілку. Хоча все більше людей надають перевагу інтернету і будь-яке пристойне кафе (а їх у місті трохи менше, ніж автівок) пропонує безкоштовний Wi-Fi.

Франківськом ходять натовпи темношкірих студентів і на них вже давно звертають увагу лише місцеві дівчата.

І основне – на Донбасі третій рік триває війна. Вона водночас і далека, і близька. Багато військових на вулицях. Майже в кожного хтось воює або воював – родичі, друзі, знайомі. У місті то феєрверки, то похорон. Життя триває.

2041

Прогнозувати майбутнє – справа невдячна, тож далі – виключно суб’єктивний погляд автора.

П’ятдесяту річницю Незалежності Івано-Франківськ, як завжди, зустрічає численними жовто-блакитними прапорами на вулицях. У минулому залишився референдум, на якому прихильники повернення історичної назви «Станиславів» вчергове програли.

У топоніміці незначні зміни, на мапі з’явилися Північний бульвар імені Пушика, вулиця Академіка Грабовецького та сквер Краєзнавця Головатого.

Місто давно перемахнуло через Бистрицю-Надвірнянську і потрохи просувається у бік Тисмениці. Так, так, потрохи, адже темпи житлового будівництва суттєво знизились. На це вплинула повінь 2023 року, коли змило багато новобудов. Недобудований автомобільний міст, закладений ще за мера Марцінківа, вода забрала без жодних зусиль. Самі завалились кілька багатоповерхівок із ненадійними фундаментами. Відремонтовані «хрущовки» встояли.

Тепер Івано-Франківськ сміливо можна назвати мультикультурним містом, адже чверть його населення становлять темно- і жовтошкірі хлопці й дівчата. Є навіть дві мечеті – на Пасічній, на Каскаді – плюс пагода в Угорниках. Після введення безвізового режиму ще більше франківців чкурнули до Європи, тож на заправках і в зеленому господарстві працюють майже самі таджики, сірійці та буряти.

Найбільшою цінністю є вода. Аби переконатись в цьому, достатньо поглянути на електрон­ні платіжки. Обидві Бистриці вже не в змозі забезпечити місто водою, тож її беруть із глибоких свердловин.

Центр міста давно перекритий для руху транспорту і Франківськ має найбільшу пішохідну зону в Україні. Проблему з підземними паркінгами так і не змогли вирішити. Купа народу пересіла на ровери, особливо пенсіонери – дешево та екологічно.

Активно розвивається туризм. Найбільше гостей приїздять на фестивалі «Свято ковалів» та «Станиславівська мармуляда». Мерія намагається повернути історичний вигляд середмістю – вже знесли кілька торгових центрів, іншим зменшили поверховість та перебудували у стилі початку ХХ століття.

За традиційним рейтингом найкомфортніших для проживання міст України у 2041 році Івано-Франківськ зайняв другу сходинку, поступившись лише Севастополю.