Війна застала Максима у 18 років. У 2014 році в його рідний Сєвєродонецьк прийшла непрохана «руская вєсна». А вже через рік, у складі роти поліції особливого призначення Максим пішов звільняти від окупації міста рідної Луганщини.
Нині на його рахунку – сотні врятованих та евакуйованих людей. Максим – командир роти полку спеціального призначення «Цунамі», який увійшов до об’єднаної штурмової бригади «Лють». На Прикарпатті навчає інших добровольців тонкощам надважкої, військової справи, пише Репортер.
Активні тренування, тактична підготовка, стрільби, курси домедичної допомоги. І так щодня. Серед десятків добровольців з Прикарпаття – уродженець Луганщини – Максим, псевдо «Куб». Він проходить підготовку з бійцями та водночас навчає їх.
27-річний чоловік – один із найдосвідченіших інструкторів з бойовим досвідом. Свій перший бій з ворогом він прийняв у 19 років, в складі батальйону поліції особливого призначення «Луганськ 1». А у 2022-му разом з побратимами один із перший став на захист України.
Мене мотивувало те, що я хотів жити у своїй країні, щоб нам ніхто не заважав у цьому. І хто, як не ми, будемо захищати територіальну цілісність України. У 2014 році ми думали: те, що з нами відбувається, найгірше, що може бути. Але це був тільки початок. Бої у 22-му році – це важка лінія фронту, яка ділиться за рахунок життів людей. росіяни обстрілюють території, не шкодуючи цивільних людей, – розповідає «Куб».
На рахунку “Куба” – сотні врятованих людей, яким він, разом з іншими правоохоронцями, допоміг вчасно евакуюватись з лінії розмежування.
Переляканих людей забирали з напівзруйнованих будинків, їх вивозили під російським градами, шквальними артобстрілами, окупанти цинічно та цілеспрямовано гатили по автобусах з мирним населенням. Утім це був єдиний шанс на їхнє виживання:
Щоразу було ризиковано евакуйовувати людей, але ми розуміли, що ми допомагаємо народу України, для якого ми служимо. В цій ситуації особливо шкода дітей, батьки яких вирішили залишитись на окупованій території. Вони аргументували це тим, що вони вдома. Шкода дітей, бо в них немає вибору. Вони досі сидять під обстрілами, не всі знаходились навіть у бомбосховищах. Деякі квартири були зруйновані під нуль і в них знаходились цивільні люди. Але ми й цих людей не залишали напризволяще, передавали їм гуманітарну допомогу.
Наприкінці літа 2022 року Максим виконував бойові завдання у Бахмуті. Бійці тримали лінію оборони, а також боролись з мародерами. На його очах Бахмут почав перетворюватись на руїни. Щодень активність ворожих обстрілів збільшувалась, місто накривали ракетні системи С-300. Згадує, що цим росіяни і поцілили в місцевий ринок. Приліт відбувався посеред білого дня, коли на базарі було велике скупчення людей. Почалась пожежа. Максим самотужки надавав допомогу потерпілим, накладав джгути. А потім допомагав розбирати завали.
Максим каже, найстрашніше у війні те, що до неї звикаєш.
І бойові дії перетворюються на буденність. «Куб» має надію, що кровопролиття, яке влаштувала росія, скоро завершиться. Принаймні, він робить все для того, щоб вигнати окупантів з української землі.
Максим один з перших зголосився піти добровольцем в полк «Цунамі» штурмової бригади «Лють». Він понад усе мріє повернутися додому. І саме цей спецпідрозділ звільнятиме його рідну Луганщину.
В Івано-Франківську «Куб» готується до бойових завдань, а ще проводить навчання добровольцям.
Я підказую деякі моменти, які не буде розказувати програма з військової справи, все показую на своєму прикладі. Я роблю це для того, щоб краще підготувати людей, які не мають досвіду в бойових діях, – додає Максим.
Навчання проходить активно і плідно. Більшість новобранців – добровольців швидко зросли до рівня досвідчених бійців, готових до загартування реальним боєм. А з такими, каже Максим, не страшно боронити край та повертати своє.
Comments are closed.