Короткий інструктаж, і перша група за командою керівника виходить на вогневий рубіж. «Вогонь!» – воїни миттєво реагують на команду, автоматні черги розривають тишу. Після виконання всіх вправ група разом з інструктором вирушає на огляд мішеней.
Подібні тренування проводимо регулярно. Кожен військовий має знати свою зброю й досконало володіти нею. Щодо підсумків, з упевненістю можу сказати, що всі мають гарні навички та демонструють хорошу влучність стрільби, — розповідає кореспондентам АрміяInform військовослужбовець 102 бригади ТрО на псевдо «Фізрук».
Він — розвідник, тому не називає свого справжнього імені, а його обличчя постійно приховує балаклава. Чоловік родом з Івано-Франківщини, свій позивний «Фізрук» отримав через цивільну спеціальність вчителя фізичної культури і спорту. На війну з російськими окупантами вперше пішов ще у 2014 році. До цього проходив строкову службу в морській піхоті у Феодосії.
У 2014-му траплялося багато різних «цікавих» ситуацій, але прямих зіткнень, таких, які були з початком повномасштабного вторгнення, у нас не було. Звичайно ж, здійснювали розвідувальні виходи в глиб контрольованої ворогом території, збирали інформацію про його сили та засоби. Нині ж левова частка цієї роботи проводиться за допомогою БПЛА, але ми теж не сидимо без діла, — говорить «Фізрук».
У 2015 році він демобілізувався.
Тоді ж вступив до Національного університету «Одеська юридична академія» на факультет права, який успішно закінчив у 2019 році. Недовго побувши цивільним, «Фізрук» уже у 2017 році повернувся до війська. Служив у 8 полку спеціального призначення ССО, згодом — у розвідроті 128 гірсько-штурмової Закарпатської бригади. У 2021 році отримав первинне офіцерське звання «молодший лейтенант».
Напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну, в грудні 2022-го, «Фізрук» підписав контракт з однією з бригад ТрО. Каже, вже тоді відчував, що росіяни готуються до серйозної ескалації.
До лютого 2022 року ми з побратимами розуміли, що, найімовірніше, повномасштабного вторгнення з боку північного сусіда не уникнути. Просто ніхто точно не знав, коли саме це станеться, — розповідає військовий. — Сподівались, що на кілька місяців чи пів року пізніше. Особисто я готувався до цього, займався практичною стрільбою, постійно брав участь у змаганнях. Ми всі знали: що краще підготуємося, то ефективніше знищуватимемо ворога в бою.
24 лютого він був у Франківську, вранці йому та іншим воїнам повідомили про вторгнення.
Читайте: «Кожен атовець був готовий». Як живе у війну «Бандерівський схрон»
Загалом, ми були готові, хоч і не думали, що все буде так масовано та масштабно: ракети, авіація, багатокілометрові колони з бронетехнікою… росіяни залучили значні сили, але не очікували такого потужного спротиву українців, які об’єдналися та стали на захист своєї країни, — говорить «Фізрук». — Особисто я, за розпорядженням комбата, укомплектував роту у своєму рідному містечку. Люди мене знали, їх було багато, у перший же день прийшло вп’ятеро більше, ніж було потрібно за штатом. Я був приємно здивований, із завданням впорався швидко. Перший час ми багато навчались і тренувались, несли чергування на блокпостах по периметру населених пунктів, охороняли об’єкти критичної інфраструктури. Наприкінці квітня з підрозділом вирушив на Донеччину, де й зайнявся безпосередньо розвідувальною роботою.
Нині ж підрозділ, де служить «Фізрук», ефективно воює з росіянами на Запорізькому напрямку. На ділянці фронту, де воїни тримають рубежі, ситуація відносно спокійна. Ворог хоч і не проводить інтенсивних штурмів, та час від часу намагається виявити слабкі місця в нашій обороні, працюючи малими групами.
На першому етапі вторгнення ворог діяв нерозумно, можна сказати, по-дурному, тому Сили оборони України змогли завдати йому дуже відчутних втрат, від яких той не може оговтатись і досі. Зараз же вони воюють зовсім по-іншому, обережніше, добре укріплюються. За останні пів року на нашому напрямку війна стала окопною. Стрілецькі бої трапляються рідко. Здебільшого дошкуляють ворожа артилерія та авіація. Інколи малими групами росіяни намагаються «промацати» наші можливості, зрозуміти, якою буде наша реакція на ті чи інші дії. Бачать, що ми стоїмо непохитно, і відступають. Я переконаний, рано чи пізно ми підемо вперед, звільнимо наших людей та очистимо рідну землю від російської пошесті!
Матеріал кореспондентів АрміяІнформ Владислава Дем’яненка та Оксани Уретій
