“Мріяв стати коміком” – Залужний з’явився на обкладинці Time

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний потрапив на обкладинку одного з жовтневих випусків впливово американського журналу Time.

Про це повідомляється в офіційному Twitter-акаунті журналу у понеділок, 26 вересня.

Новий випуск журналу з фото Валерія Залужного вийде в продаж 10 жовтня і матиме назву “Генерал: Валерій Залужний і український шлях війни”.

Статтею випуску буде матеріал про під назвою Inside the Ukrainian Counterstrike That Turned the Tide of the War («Всередині українського контрудару, який змінив хід війни»).

У статті, що вже доступна в онлайн-версії журналу, журналіст Саймон Шустер описує Залужного, як «українського лідера нового покоління».

Gazeta.ua уже здійснила та опублікувала переклад тексту, пише Репортер 

Легко було б недооцінити Валерія Залужного. Коли генерал не у військовій формі, він віддає перевагу футболкам і шортам, які відповідають його легкому почуттю гумору. Коли наприкінці липня 2021 року він уперше почув від помічників президента Володимира Зеленського, що його запрошують очолити збройні сили країни, то приголомшений відповів: “Про що йдеться?”. Коли зрозумів, що стане головнокомандувачем, розповідає нам, відчув себе ніби його вдарили “не нижче поясу, але в нокаут”.

Коли писатиметься історія війни в Україні, Залужному відведуть помітну роль. Він був частиною української верхівки, яка витратила роки на перетворення збройних сил країни з незграбної радянської моделі на сучасну бойову силу. Загартований роками битв з Росією на східному фронті, він був одним з представників нового покоління українських лідерів, які навчилися бути гнучкими й делегувати рішення командирам на місцях. Його наполеглива підготовка напередодні вторгнення та продумана тактика бою на ранніх етапах війни допомогли країні відбити натиск росіян.

“Залужний виявив себе як військовий розум, якого потребувала країна. Його керівництво дозволило ЗСУ швидко адаптуватися до дій на полі бою”, – написав американський генерал Марк Міллі у травні.

Зараз ця ініціатива зробила ключовий поворот на користь України. Найбільшим досягненням Києва з початку війни став блискавичний контрнаступ на північному сході країни на початку вересня, що приголомшило російські війська, які безладно втікали й покинули великі ділянки окупованої території. У поєднанні з другою операцією на півдні українці кажуть, що менш ніж за два тижні вирвали з-під контролю РФ понад 6000 кв. км, звільнивши десятки сіл і міст, перерізавши лінії постачання противника.

Майстерна гра української армії в обманку, рекламуючи контрнаступ на півдні, атакувати на північному сході, заскочила Росію зненацька. Це підтвердило докази українців, що співпраця з розвідкою та постачання зброї і техніки на мільярди доларів західними союзниками дають результати на полі бою.

Раптові перемоги припали на критичний момент війни на виснаження. У міру того, як у Європі та світі наростав економічний тиск, скептики починали сумніватися, чи зможе Україна витримати затяжну боротьбу. Драматичний розгром сколихнув Москву, змусивши пропагандистів у Кремлі визнати невдачу та посилити військовий та політичний тиск на Володимира Путіна. 21 вересня він відповів, оголосивши про перший масовий призов з часів Другої світової війни, часткову мобілізацію 300 тис. громадян.

Як українські, так і американські чиновники вважають, що війна буде більш тривалою та кривавою, ніж багато хто уявляв раніше. Путін показав, що готовий жертвувати військами і чинити звірства, щоб виснажити противника. У загрозливій промові попередив, що “не блефує”, коли погрожував використати все, що у його розпорядженні, для захисту Росії – натяк на ядерну зброю. Недавній українській наступ може стати поворотним моментом, але не вирішальним ударом.

Залужний – один із багатьох українців, відповідальних за витримку та прогрес нечисленної національної армії. Інші ключові офіцери – генерал Олександр Сирський, командувач сухопутних військ, який керував обороною Києва, а останнім часом контрнаступом на сході, і Кирило Буданов, голова служби військової розвідки. Але після президента, Залужний став другою особою у війні. Його персона всюдисуща в українських соцмережах. На одному поширеному зображенні “залізний генерал” стоїть на колінах перед ридаючою матір’ю, яка втратила сина. Генерал схилив голову від горя перед труною. В іншому він усміхається, спостерігаючи за весіллям одного зі своїх військових під час затишшя у боях. Канали фанатів у Telegram мають сотні тисяч підписників, багато хто змінює свої профілі на фото генерала з руками, які складені у формі серця.

“Коли Залужний входить у темну кімнату, він не включає світло, він вимикає темряву”, – жартують в одному вірусному відео в TikTok.

Важко передбачити, куди піде війна, і яку роль зіграє Залужний. Але, можливо, вперше тепер здається можливим, що армія, якою він командує, може перемогти.

Залужний пив пиво на дні народження дружини, коли вийшов на вулицю, щоб відповісти на дзвінок по мобільному та дізнатися про нову роботу. Звання і статус 48-річного генерала на той момент були набагато нижчими за ту посаду, яку йому запропонував Зеленський. Головнокомандувач ЗСУ – найвище військове звання в Україні, яке поступається лише самому президентові.

Народившись у 1973 році у радянському військовому гарнізоні на півночі України, він каже, що мріяв стати коміком, як і сам Зеленський. Натомість пішов стопами своєї родини військового, вступивши до академії в Одесі у 1990-х, коли СРСР розпався, а Україна поринула в кризу.

Залужний піднявся службовими сходами разом з новим поколінням офіцерів, які об’єднали дуже різні епохи: що виросли в радянській Україні, але прагнуть позбутися військових догм СРСР. У магістерській дисертації Залужний проаналізував військову структуру США. Бачачи, як українські сили все ще обтяжені радянською моделлю, що покладалася на жорсткі ухвалення рішень на найвищому рівні, він почав вносити зміни, щоб скопіювати підходи США та НАТО.

Залужний пройшов шлях від командира взводу до керівництва військами країни на східному фронті, після анексії Криму у 2014 році. У цій ролі виховував молодших офіцерів і заохочував гнучкіше прийняття рішень, передаючи повноваження на місця. На відміну від російської армії, сержанти будуть не “цапами-відбувайлами”, а справжніми заступниками, призначеними створювати потоки військових талантів, сказав він у 2020 році.

Коли Зеленський вступив на посаду у 2019 році, війна на сході України тривала п’ятий рік. Залужний виконував обов’язки командувача у зоні бойових дій. Йому випало інформувати нового президента про військові операції та командні структури. Він знав, що Зеленський ніколи не служив в армії і не збирався навчати його тактичних тонкощів ведення війни.

На його подив, Зеленський, схоже, погодився.

“Це виявилося однією з найсильніших рис Зеленського”, – каже Олексій Мельник, колишній помічник міністра оборони України. Він дозволив своїм генералам керувати балом “без прямого втручання у військові справи”.

У 2020 році Залужний керував масштабним комплексом військових навчань, зокрема випробуванням протитанкових ракет Javelin. Під наглядом президента з оглядового майданчика демонстрація не вдалася, і експерти виступили на українському телебаченні, щоб обговорити погані знамення для національних збройних сил. Залужний був упевнений, що в офісі президента його знатимуть як “невдаху з несправними ракетами Javelin”.

Але Зеленський показав рішучість позбутися старшого покоління чиновників у пошуках нової крові та ввів звичку підносити лідерів, з якими відчуває порозуміння, незалежно від рангу. У липні 2021 року, коли росіяни підтягли танки до кордону, а США попередили, що Україна незабаром може зіткнутися з масштабною атакою, президент вирішив поставити Залужного на чолі армії.

На відміну від Зеленського, який скептично ставився до повідомлень розвідки про неминуче масове вторгнення Росії, Залужний був частиною корпусу українських офіцерів, які розглядали це як питання часу. За кілька тижнів після вступу на посаду він почав здійснювати ключові зміни. Офіцери могли відкрити вогонь у відповідь “з будь-якої доступної зброї”, якщо зазнали нападу, без дозволу старшого командування.

“Нам потрібно було збити їхнє бажання атакувати. Нам треба було показати наші зуби”, – каже Залужний.

На початку лютого почав виявлятися тиск його нової ролі. Розчаруванням стали амбітні військові навчання за участю тисяч українських військових, основні маневри яких мали імітувати російську атаку, оголюючи проломи в обороні України. На думку Залужного, навчання були центральним елементом оборонної стратегії України, її найкращим шансом на виживання, і командири не ставилися до них досить серйозно.

“Я кричав на них цілу годину, втрачав терпіння”, – згадує він.

Чоловіки, що сиділи за столом, були в основному старші й досвідченіші за Залужного, який не мав репутації того, хто втрачає холоднокровність.

Я пояснив їм, що якщо вони не зможуть виконати свої завдання, наслідки будуть коштувати не лише їх життя, а й незалежність країни, – каже він.

Після вибуху емоцій генерали продовжили приготування. Вони передислокували і замаскували військову техніку, виводячи війська та зброю з баз і відправляючи у турне країною. Сюди входили літаки, танки та бронетехніка, а також зенітні батареї, які незабаром будуть потрібні Україні для збереження контролю над своїм небом.

Запах війни не сплутаєш ні з чим. Він уже витав у повітрі, – каже Залужний.

Але коли справа сягала деталей стратегії, він тримав їх у секреті.

Я боявся втрати елемента несподіванки. Нам потрібно було, щоб противник думав, що ми всі дислоковані на своїх звичайних базах, куримо траву, дивимося телевізор і постимо у Facebook, – каже він.

Коли вранці 24 лютого розпочалося вторгнення, генерал мав дві стратегічні цілі для оборони України.

Ми не могли дозволити Києву впасти. А на решті всіх напрямків нам довелося пролити кров, навіть якщо в деяких місцях це вимагало втрати території, – казав він.

Іншими словами, мета полягала в тому, щоб дозволити росіянам просунутися вперед, а потім знищити їх колони на фронті та лінії постачання в тилу. До шостого дня вторгнення він дійшов висновку, що стратегія працює. Росіяни не змогли захопити аеропорти навколо Києва і просунулися досить глибоко, щоби ми почати напружувати їх лінії постачання, залишаючи їх незахищеними.

Міллі, американський колега Залужного, був певною мірою вражений, коли побачив, що українці тримаються. Він запитав Залужного, чи не планує той евакуюватись у безпечніше місце.

Я відповів йому: “Я тебе не розумію. Для мене війна розпочалася у 2014 році. Я не втік тоді й не збираюся втікати зараз, – каже Залужний.

Він також був здивований промахами Росії. Коли противник зустрічав сильний опір чи втрачав можливість поповнення запасів, не відступав і не змінював підхід.

Вони просто загнали своїх солдатів на бійню. Вони обрали той сценарій, який мені найбільше підходив, – каже Залужний.

Попри те, що США та союзники продовжували надавати Україні мільярдну військову допомогу, новини були похмурими. Росія завдала удару по стратегічному портовому місту Маріуполь, внаслідок чого загинули тисячі мирних жителів. У травні здалися сотні українських бійців, які обороняли останню оплот у місті – металургійний комбінат “Азовсталь”. Понад 150 осіб повернули 21 вересня, в результаті обміну полоненими, зокрема п’ятьох високих українських командирів. Братські поховання виявили у містах і селах, окупованих військами РФ. Проте, українці наполягали, що можуть перемогти.

Ми битимемося до останньої краплі крові, – сказав Залужний.

Кілька тижнів тому Україна почала робити те, що видалося військовим аналітикам дивним. Українські лідери, включаючи Зеленського та міністра оборони Олексія Резнікова, почали публічно рекламувати підготовку до масштабної операції з відвоювання півдня. В очікуванні нападу Росія почала передислокувати туди війська, зокрема, деякі з найбільш елітних підрозділів з інших регіонів, для зміцнення позицій на півдні. 29 серпня українські військові оголосили про початок довгоочікуваного південного наступу.

Але були ознаки того, що відбувається щось іще.

У нас триває війна не лише на півдні. Протяжність лінії фронту – 2500 км, – заявив 1 вересня голова Ради національної безпеки та оборони Олексій Данилов.

Чимало експертів сумнівалися, що Україна може провести контрнаступ на одному фронті, а тим більше на двох.

Через п’ять днів українські війська завдали раптового удару на північному сході країни. Росіяни були захоплені зненацька. Багато хто безладно втік, кинувши зброю та спорядження. Місцеві повідомлення малювали принизливу картину відступу, описуючи, як солдати крадуть у мирних жителів одяг, велосипеди та автомобілі, щоби втекти.

За шість днів українські військові повернули приблизно 3000 кв. км зайнятої Росією території, включаючи стратегічно важливі залізничні вузли, які використовувалися для поповнення запасів російських сил. Удар приголомшив Кремль, США та навіть українських високопосадовців.

Я навчився стримувати очікування, щоб потім не розчаровуватися. Деякі прориви сталися трохи швидше, ніж планувалося, – каже Резніков.

Розвідка та передове озброєння, надані Заходом, також допомогли.

Вони повідомили нам місцеперебування противника, скільки їх у цьому місці, та що вони там зберігають, – каже Резніков.

Тоді ми завдали ударів системами HIMARS, наданими Пентагоном, що дозволило Україні знищити склади з боєприпасами, пальним і командні пункти. Більш легкі транспортні засоби, такі як подаровані США авто Hummer, а також вантажівки і танки, надіслані Великою Британією, Австралією, Нідерландами, Польщею та Чехією, дозволили перехитрити росіян.

Українці показали набагато краще розподілені операції тактичного рівня. Вони більш дисципліновані, – каже колишній аналітик ЦРУ і директор Ради національної безпеки США по Росії Джеффрі Едмондс.

Крім того, за словами українських офіційних осіб, вирішальне значення мала гнучка командна структура, яка дозволила скористатися швидким крахом оборони Росії.

Українська армія має право ухвалювати рішення на всіх рівнях. Вони роблять це швидко, на відміну від росіян, – каже Резніков, порівнюючи це зі стандартами НАТО.

Українці досі обережно сприймають свої воєнні успіхи.

Це історія не однієї зірки, а цілого сузір’я нашої військової еліти, – каже Резніков, називаючи довгий список славних офіцерів ЗСУ з піхоти, флоту, авіації, медичного корпусу та інших.

Ходять чутки про напруженість між Зеленським та Залужним, хоча президент та його помічники спростовують їх.

Так званий конфлікт із Залужним придуманий нашою опозицією від початку до кінця. З однієї сторони, це вигадка. З іншої, вона має хворобливий ефект, бо розпалювання конфлікту між воєначальником і головнокомандувачем – катастрофа, – каже Олексій Арестович, помічник Зеленського.

Загартовані війною, українські лідери знають, що недавні успіхи лише виграли час.

Росія поставила все на цю війну. Путін не може собі дозволити програти. Ставки надто високі, – каже Данілов.

Операції України на півдні просуваються повільно. З наближенням зими Київ має подбати, щоб не перенапружити сили. У грі також є сили, які не підконтрольні Україні. Енергетична криза, що насувається, може підірвати військову підтримку Заходу, оскільки Росія вже скоротила постачання газу до Європи з 40% до 9%.

Зі своєї сторони, Залужний готується до довгої та кривавої битви.

Знаючи те, що я знаю про росіян не з чуток, наша перемога не буде остаточною. Наша перемога дасть змогу перевести дух і підготуватися до наступної війни, – каже він.