Львівський протезний завод за майже 100 років своєї історії з маленької майстерні став одним із найбільших в Україні. Бандажі, корсети, спеціальні крісла для дітей із ДЦП, протези, інвалідні візки – в асортименті понад 20 моделей. Підприємство обслуговує людей з інвалідністю Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Рівненської областей.
Тобто, має обслуговувати. Адже нині завод працює три дні на тиждень, а унікальні фахівці сидять без зарплати. У Франківську ще є чи не найбільша філія цього підприємства – протезно-ортопедичний цех. Чому ж завод, який має технології, обладнання, кадри, – занепадає?
Анна Михайлишин мешкає у селі Ясень Рожнятівського району. Через хворобу втратила ногу. Діти живуть окремо, тож старенька стала зовсім немічною. Протез держава має надати їй безкоштовно. Бабуся Ганна приїхала до Франківська (Гуцульська, 9) на примірку. Треба остаточно підігнати протез і тоді вона зможе ходити навіть без додаткової опори.
«Це вже готовий гіпс для виготовлення гільзи», – показує технік Володимир Павлюк. Він приміряє протез до стегна пані Ганни. Перед тим зі спеціального сплаву виливав куксу, додавав рухому частину – таке собі коліно і ступню. Усе старанно відшліфував, відцентрував протез у трьох проекціях.
В Івано-Франківській філії Володимир працює 20 років. Каже, за цей час відбулося багато змін. Матеріали, обладнання – усе сучасне, німецького виробництва, але…
Раніше на заводі було кілька сотень спеціалістів, тепер порожньо. З літа 2017-го працівників підприємства та філій перевели на триденний робочий тиждень.
І найбільше це відчутно по зарплаті – середня не дотягує до 3 тис грн, і ту боргують. Минулоріч грошей чекали півроку. Нині також без зарплати. Кажуть, таке тут уже давно, тож більше половини людей уже звільнилися. Тоді як на прийом до місцевого ортопеда щоразу є кілька десятків пацієнтів, багато дітей.
«Потреба є. Бо з кожним роком в нас збільшується кількість дітей з ортопедичними проблемами і людей з інвалідністю, – каже лікар-ортопед Івано-Франківського протезно-ортопедичного цеху Василь Шлемко. – Тепер і бійці АТО з ампутованими кінцівками приходять».
Окремий важливий напрямок роботи філії – ортопедичне взуття: сандалики, черевики для дітей і дорослих. Людям з інвалідністю його видають безкоштовно. Аби пошити таке взуття, треба не лише вправні руки та якісний матеріал, а й особливі знання. Колись на взуттєвиків навчали в училищах, нині професія майже вимерла, хоч запит на їхні вироби лише зростає. У франківській філії із шести спеціалістів лишився один, а його колишні колеги сьогодні працюють навіть вантажниками.
Два роки тому філія реалізувала продукції на 3,5 млн грн, інвалідних візків – ще на 2 млн. У 2017-му – не менше. Лише в листопаді їм заборгували корекційних виробів на понад мільйон гривень.
При цьому на складах головного підприємства у Львові припадають пилом сотні інвалідних візків і спеціально пристосованих велосипедів. Вартість товару – мільйони гривень. До прикладу, один такий ровер коштує 12,5 тис грн, то лише їх є – на понад 10 мільйонів.
Протезний завод разом із філіями належить до сфери управління Мінсоцполітики.
На заводі пояснюють: засоби пересування та протези люди мають отримувати безкоштовно. Втім, вартість кожного виробу підприємству має відшкодовувати держава, тобто – Фонд соціального захисту інвалідів. А договори на компенсацію досі не укладені.
Причина такого застою не лише у фінансуванні. Керівник протезного заводу Сергій Суязов має власну фірму, яка теж продає візки та ортопедичне взуття, доказом цього є декларація пана Суязова. І поки завод простоює, його ПП «Форвард-Орто» отримує вигідні контракти. До прикладу, раніше німецькі візки Мейра складали на заводі, тепер такий же договір із німцями уклала фірма Сергія Суязова. Натомість, сам він щоразу виправдовується, що компанія не його, а зятя, і преференції для приватників – заперечує.
У Франківську теж є філія цього приватного підприємства. І люди, які звертаються до державників за корекційними виробами, підтверджують, що у соцзахисті, особливо у районах, їх у першу чергу скеровують у приватні структури.
Державні та комерційні підприємства конкурують на ринку, вони в рівних правах і можуть розвивати власний маркетинг, пояснюють у Мінсоцполітики. Але яким чином державні договори потрапляють у приватну структуру та як директор держпідприємства може бути власником приватної фірми-конкурента, пояснити не можуть. Лише пообіцяли, що кошти на реабілітаційні заходи таки пошукають.
«За минулий рік Міністерство соціальної політики вишукало можливість і за рахунок економії за іншими бюджетними програмами здійснило перерозподіл коштів на протезування та виробництво засобів реабілітації на 472 млн грн», – каже директор фінансово-економічного департаменту Мінсоцполітики Валерій Задніпрянець.
У грудні з Львівським заводом уклали договорів на майже 40 млн грн, це 10 % грошей, що виділили. Цьогоріч договори із Фондом захисту інвалідів, які дозволять підприємству нормально функціонувати, досі не підписали. Щоправда трудовий договір із Сергієм Суязовим також не продовжили.
«В січні ми не мали багато роботи, зробили замовлення на 400 тис грн, в лютому виготовили різних виробів на 350 тисяч. Договори про фінансування мали бути підписані ще 15 січня, але їх немає. Наскільки я знаю, міністерство навіть не має планів на нашу продукцію», – говорить директор Івано-Франківського протезно-ортопедичного цеху Михайло Мажак. Каже, новий в.о. директора заводу заборонив давати будь-яку інформацію. І додає: «Чотири роки живуть з в.о. І без змін…».
