Прикарпаття втратило ще чотирьох військових – Олега Левицького з Івано-Франківської громади, Василя Боднара з Надвірнянської громади, Андрія Прокіпчина з Болехівської громади та Петра Сідоренка з П’ядицької громади.
Олег Левицький народився 15 березня 1983 року. Жив у селі Радча. Воїн загинув 12 червня 2024 року поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Понад два роки Олег вважався безвісти зниклим воїном. Усі ми до останнього вірили в диво та сподівалися побачити його живим. На жаль, за результатами експертизи ДНК підтвердили, що він поліг під час бойового завдання. Висловлюємо найщиріші співчуття найріднішим героя: мамі, татові, сестрі, брату, сину Святославу та донечці Ангеліні, дружині, усім друзям та побратимам, — написала староста села Ярослава Ярчук.
Василь Боднар народився 8 січня 1989 року. Жив у селі Красна Надвірнянської громади.
Служив оператором безпілотних літальних апаратів 2 взводу безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 156 окремої механізованої бригади.
Василь Боднар загинув 5 серпня 2026 року в бою поблизу міста Дружківка Краматорського району Донецької області. Бійцю було 37 років.
Він був справжнім воїном — мужнім, сильним і незламним. Людиною честі, яка не залишилася осторонь, коли Батьківщина покликала на захист. Василь віддав найдорожче — своє життя — заради того, щоб ми жили. Пам’ять про нього залишиться у серцях рідних, друзів, односельців, побратимів і всієї Надвірнянської громади, — йдеться в дописі голови Надвірнянської громади Зіновія Андрійовича.
Андрій Прокіпчин народився 11 вересня 2000 року у селі Тисів Івано-Франківської області. Навчався у місцевій школі, а згодом — в Івано-Франківському професійному політехнічному ліцеї.
Він був із тих молодих людей, на яких можна було покластися. Спокійний, відповідальний, працьовитий, із добрим серцем. Не шукав легких шляхів і не боявся відповідальності, — йдеться в дописі на Facebook-сторінці Болехівської міської ради.
Чоловік став на захист країни 24 лютого 2022 року. Служив командиром відділення розвідувального відділення однієї з військових частин. Мав звання головного сержанта.
Він захищав територіальну цілісність та державний суверенітет України. Боровся за те, щоб ми могли жити у своїх домівках, щоб українські діти могли ходити до школи, щоб над нашими містами й селами майорів український прапор. До останнього Андрій залишався вірним військовій присязі, — йдеться в дописі.
25-річний військовий загинув 4 серпня 2026 року поблизу села Озерне Краматорського району Донецької області.
Петро Сідоренко народився 9 липня 1986 року. Мешкав у селі Годи-Добровідка П’ядицької громади.
Служив номером обслуги 1 гранатометного відділення гранатометного взводу 2 єгерського батальйону 68 окремої аеромобільної бригади імені Олекси Довбуша.
Військовий поліг 5 листопада 2025 року під час бойового завдання поблизу Покровська Донецької області. У серпні 2026 року його загибель підтвердилася.
Тривалий час Петро Миколайович вважався безвісти зниклим. Рідні, близькі та всі, хто його знав, жили надією та чекали на повернення захисника. Та, на жаль, стало відомо про його загибель. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Петра Миколайовича. Розділяємо біль цієї непоправної втрати та схиляємо голови у скорботі, — йдеться в дописі на Facebook-сторінці П’ядицької сільської ради.
