Насильство в школах – мало не одвічна проблема. Публічно про неї заговорили ще понад сто років тому. З того часу великих змін не відбулося. Наприклад, за результатами дослідження, яке провів у київських школах Інститут соціальної та політичної психології, третина школярів так чи інакше стикалися з цькуванням у класі.
У Франківську про цю проблему доволі голосно заговорили батьки. Натомість директор міського департаменту освіти і науки Ігор Смаль каже, що за останні два роки у них зафіксували лише один такий випадок. Що ж таке булінг, чим він небезпечний, як розпізнати, що ваша дитина стала жертвою шкільного насильства та як її рятувати?
Коли дорослі байдужі
Оксана та Марія – дві франківчанки, мами дітей, які зазнали цькування у школах. Свої прізвища жінки просять не публікувати, щоб не привертати зайвої увагу до дітвори.
«З цькуванням у школі я ніколи не зустрічалася. В мене були чудові вчителі, які навчили нас дружно жити в колективі, – розповідає Оксана. – Тому, коли це сталося з моїм сином, я не одразу зрозуміла, що відбувається».
Оксана з чоловіком займаються бізнесом, але на своїх трьох дітей часу не шкодують. Хоча пройшло вже більше року, але про те, що довелося пережити її шестирічному сину, жінка спокійно говорити не може.
«З усміхненого, здорового, позитивного хлопчика він перетворився на їжачка, – каже Оксана. – Він не хотів йти до школи, почав огризатися, став агресивним. Сприймав однокласників як загрозу власній безпеці, а вони своїми діями це підтверджували».
Кілька разів хлопчик тікав із школи зі сльозами на очах, неодноразово речі дитини однокласники викидали з портфеля й демонстративно топтали ногами. Останньою краплею стала поведінка вчительки.
«Я прийшла забирати дитину з групи продовженого дня, а вчителька при цілому класі каже: «Правда діти, цей хлопчик був нечемним?», а діти відповідають хором: «Та-а-ак!». Тобто тут відбувалося вже відкрите цькування дитини вчителем», – говорить жінка.
Оксана вирішила забрати дитину з класу.
«Зараз усе добре, але ми пройшли велику роботу з психологом, щоб повернути віру дитини в себе і в добро, – зітхає Оксана. – Ми, дорослі, можемо аналізувати, що добре, а що погано. А маленькі діти вважають, що вони самі в усьому винні. Тому не говорять про знущання дорослим».
Доньці Марії 11 років. Через цькування однокласниць дівчинці також довелося змінити школу.
«Я знала, що підлітки жорстокі, але не думала, що настільки, – каже жінка. – Знущання і кпини у школі продовжувалися в соціальних мережах. Моя дитина змінилася на очах, закрилася в собі, перестала спілкуватися з друзями».
Кілька місяців однокласниці не давали дівчинці спокою. Ображали, насміхалися над усім – від зовнішнього вигляду до відповідей на уроках. Далі плітки й наговори з класу вийшли на загальношкільний рівень.
«Мені просто пощастило, що дочка, нарешті, розповіла мені про проблему, бо наслідки могли б бути трагічними, – говорить Марія. – Зараз вона вчиться в іншій школі, з задоволенням ходить на уроки та спілкується з однолітками».
З появою соцмереж з’явилася нова форма цькування дітей – кібербулінг
Обидві жінки сходяться в думках на тому, що й жертви цькувань, і ті, хто до цього вдається, – лише заручники ситуації. Найбільше винні дорослі.
«Дитячий колектив більш жорстокий, ніж дорослий. Він нагадує зграю тварин. Часто діти поводяться з однолітками жорстоко, – каже Оксана. – І саме тому біля них мусить стояти дорослий – батьки, вчителі – які направлятимуть їх, доводитимуть тваринні інстинкти до рівня людського суспільства».
Страждають усі
Психологи визначають булінг як цілеспрямоване жорстоке ставлення одних осіб до інших у межах колективу. Це форма психічного насильства у вигляді травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичного насильства тощо. Це явище характеризується гостротою і тривалістю негативних наслідків для всіх його учасників
Мирослава Гасюк, кандидат психологічних наук і практикуючий психолог, каже, що під час булінгу науковці виділяють чотири основні ролі: агресор, жертва, спостерігачі й рятівники. Усі вони потерпають від булінгу в тій чи іншій мірі.
«До агресора стереотипно ставляться як до сильної дитини. Хоча насправді і британські, і американські дослідники стверджують, що така поведінка – крик про допомогу, – пояснює психолог. – У таких дітей порушена система цінностей, вони є або були жертвами в іншому соціальному середовищі – у сім’ї, на вулиці. В колективі вони цькують слабших, щоб виглядати сильнішими».
Психологи говорять про два види поведінки подібних дітей: тиха агресія – плітки, дезінформація, та відкрита агресія – обзивання, відбирання речей, бійки.
Жертвами агресії стають діти, які відрізняються від інших за будь-якою з ознак – від фізіологічних особливостей до мови. Інший тип – демонстративна жертва, тобто діти, які поводяться нарочито і тим привертають до себе увагу.
«Причиною агресивної поведінки є бажання показати, що я є сильнішим, захистити себе. Дитина повинна була побачити таку модель поведінки десь в іншому місці та сприйняти її за належну, – каже Мирослава Гасюк. – Причина жертовності – невіра в себе, низька самооцінка, невміння спілкуватися».
Не менше за жертв і агресорів страждають спостерігачі й рятівники. Перші відчувають себе співучасниками злочину, бояться – і за себе, і за жертву. Усвідомлення своєї неспроможності допомогти знижує їхню самооцінку. У кращій ситуації перебувають рятівники – діти, які мають достатньо сили, щоб заступитися за когось.
Серед наслідків булінгу для жертв дослідники виділяють зниження успішності, невміння спілкуватися, такі діти часто хворіють, а в довготерміновій перспективі – не можуть проявити себе в житті. Для агресорів наслідки також невтішні. Ці стають у класах ізгоями, мають проблеми із соціалізацією. Мало того, як свідчать результати досліджень, вони мають у чотири рази вищі шанси потрапити за ґрати вже в недалекому майбутньому.
Якщо ваша дитина не хоче йти до школи, придумує відмовки, нічого не розповідає про своїх однокласників, ні з ким не спілкується, не запрошує і не ходить в гості до друзів, у соціальних мережах має обмежені контакти, погано спить, зі школи повертається у брудному одязі чи з порваними речами, губить речі, каже, що їй бракує грошей чи гроші почали зникати з дому – ймовірно, вона є жертвою цькування.
Рятувати мають батьки
Боротися з булінгом, переконана Мирослава Гасюк, повинні, як мінімум три сторони – батьки, вчителі, психологи – і діяти потрібно на випередження. Профілактикою цькування у школах займаються вчителі і психологи. Цього року в Івано-Франківську їм допомагають ще й шкільні офіцери поліції. Це пілотний канадський проект, в рамках якого з дітьми працюють полісмени.
«Ми пройшли двотижневе навчання від канадських тренерів. Працюємо в школах з різними молодіжними проблемами, зокрема і булінгом, – розповідає т.в.о. старшого інспектора відділу зв’язків з громадськістю Олександра Бабецька. – Робота побудована в різних формах, дітям цікаво. Ми не повчаємо їх та не забороняємо, ми показуємо наслідки їхніх дій і даємо можливість обирати».
«Раджу батькам дошкільнят не шкодувати часу та щовечора розпитувати дітей про те, що вони пережили протягом дня. Це ввійде у звичку і навіть у підлітковому віці дитина довірятиме батькам і розказуватиме про негаразди», – каже психолог Мирослава Гасюк
З постраждалими від булінгу працюють психологи. У першу чергу піднімають самооцінку та вчать комунікувати з класом по-іншому. Якщо ж відновити добрий статус у колективі не вдається, рекомендують змінити клас.
Мирослава Гасюк наголошує, що в першу чергу відповідальність за вирішення проблеми лежить на батьках.
«Бути на боці своєї дитини, вчасно помітити, що щось не так, дати хороший зворотний зв’язок, рятувати у ситуації булінгу – прямий обов’язок батьків, – говорить психолог. – Вчителі не завжди можуть помітити цькувань, у класі учнів багато, також багатьом педагогам бракує компетенції, щоб правильно реагувати. Тому батьки мусять пам’ятати, що на них лежить відповідальність за навчання дітей адекватній поведінці, швидкій адаптації до нових життєвих ситуацій. Але, якщо бачите, що дитина не справляється з ситуацією, і у вас бракує досвіду, сил допомогти своїй дитині – звертайтеся до психолога».
Активно долучитися до боротьби з булінгом у школах цього року збираються франківські батьки. Створили ініціативну групу, планують запустити освітній проект, орієнтований на практику – для вчителів, психологів і батьків.
«В українській педагогіці цькування обходять стороною, – розповідає учасниця ініціативної групи Йордана Дранчук. – Досвідчені вчителі справляються з цим на базі своїх знань, досвіду й переконань. А за кордоном є розроблені програми для роботи з такими дітьми. Тому ми вирішили, що потрібно привезти сюди дипломованих фахівців з досвідом, які могли б ним поділитися, навчити наших освітян і шкільних психологів».
Лише в такий спосіб і спільними зусиллями, переконані батьки, проблемі вдасться зарадити.
Comments are closed.