На території військової частини у селищі Делятин базується 5 батальйон територіальної оборони області. Він уже став відомим на всю Україну тим, що бійців цього підрозділу не пустили на схід через нестачу бронежилетів. З того часу й галас навколо нього. Координаційні ради, чиновники, деякі активісти кричать, що хлопці голі й босі. З іншого боку – командний склад батальйону говорить, що всі всім укомплектовані. Кому вірити?
«Репортер» поїхав на власні очі пересвідчитись, в якій ситуації перебувають прикарпатські військові.
На контрольно-пропускному пункті детально вивчають документи, записують дані та пропускають за ворота. Від КПП до військового містечка ще з шість кілометрів убитою дорогою.
Військовий, який підвозить до частини, ознайомлює з територією. Говорить лише про ті об’єкти, про які можна, – місцеву школу, садочок, церкву. Попри житлові будинки, особняки заїжджаємо до казарм. Вони за високим залізним парканом, вистроїлися в один ряд двоповерховими жовтими будівлями. Біля них у камуфляжній формі, до речі, різного кольору та фасону, стоять і курять з десяток чоловіків. Це і є бійці 5 батальйону. Якісь не надто привітні. Журналістам тут не дуже раді. Бо набридли через останні події. Нагадаємо, що 9 червня в Делятині страйкували родичі військових, аби не пустити хлопців на схід без бронежилетів. Голова ОДА Андрій Троценко скликав з цього питання екстрену нараду. А вже через кілька днів досліджувати ситуацію в Делятині приїхала спеціальна комісія з Міноборони. Хлопці на схід таки не поїхали, а якщо й подадуться, то служитимуть у третьому ешелоні, тобто будуть зміцнювати тил.
Показати, як живе батальйон, прийшло з четверо офіцерів. Імен і посад не називають – кажуть, що телефонували хлопці зі сходу, мовляв, за командирів там сепаратисти вже оголосили винагороду. Взагалі – військові відверто роздратовані особливою увагою до батальйону, але таки показують територію.
Проводять у двоповерхову казарму, яка вміщує 300 солдатів. Загалом у батальйоні їх 420. Решта живе у менших кімнатах, колишніх класах.
У казармі один біля одного поскладані ліжка, застелені кольоровими ковдрами чи зеленими спальниками. Хтось із бійців відсипається після наряду. Кілька хлопців сидять чи стоять біля телевізора. Решта на заняттях. Хтось із солдат каже, що біди їм тут нема. «А от там…», – високий худий хлопець киває у бік телевізора. Якраз транслюють новини зі сходу.
Попри все, хлопці з гумором. Кажуть, що настрій мають бойовий і в будь-який момент готові їхати воювати, лиш би вже, нарешті, дали такий наказ.
Біля ліжка кожного бійця акуратно поскладані великі камуфляжні рюкзаки зі спальниками, каріматами, бушлатами, плащ-палатками, посудом. Хлопці зізнаються, що в інтернеті такої інформації щодо них, що аж соромно. Тому й переводять усе на жарти, що шкарпеток їм вистачає, можуть навіть не прати. Сміються, що є навіть зубна щітка.
Щодо найголовнішого – бронежилетів, яких є 210. Закупили з Міноборони, родичі та підприємці. Бронежилетів, за словами командирів, вистачає, аби нести службу на блокпостах, адже люди будуть мінятися.
Усі бронежилети були випробувані, простріляні з особистої зброї, автоматів АК-74. Показують, що у кожного є каски, але радянського зразка. Хоча є й кілька натівських – така коштує десь зо три тисячі гривень.
«Взуття, форма є, – говорить невисокого зросту кремезний офіцер. – Хто купував сам, кому привезли спонсори. Ще кожному добровольцю видали пару берців у військкоматі, потім привезли ще по дві. Як мінімум у кожного бійця є по три пари взуття, крім тих, що з Івано-Франківського міського військкомату. Там повний нуль. Привезли форму, а там пальці можна пропихати. Зараз дружина сидить і те все заштопує. Вона давно працює у цій сфері, каже, видно, що зеківська робота».
Далі йдемо в автопарк. Тут припарковані десятки автобусів. Є «Богдани» і навіть шкільні жовті. Більшість транспорту також забезпечили люди, а ще є підприємці, які приїхали своїм автобусом та записались у добровольці. Цей транспорт повністю завантажений питною водою по 450 літрів в кожному, харчами та медикаментами. Стоять, чекають.
Бойових дух тут підтримують постійними навчаннями у горах. Зброєю та патронами забезпечені, стріляють, тренуються. Роблять навчальні блокпости та відпрацьовують на них різні ситуації.
Ввечері, кажуть солдати, дивляться новини чи фільми про війну, наприклад, про Ірак. «Дивимося, як діяли там, хоча з їхньою технікою… Ми про таку можемо лише мріяти, – говорить Володимир з Івано-Франківська. – Але все одно дивимося, аби бути готовими до всього».
Молодий чоловік, до речі, залишив власну прибуткові фірму й записався добровольцем. Вдома молода дружина та маленька дитина, але, каже, як не він, то хто?
«Багато наших товаришів воюють на сході, – говорить один з офіцерів. – Телефонують. Звичайно, їм там важко, треба їх замінити. Ми це прекрасно розуміємо. Вони й нас розуміють, що без наказу нікуди».
Про те, коли й куди поїдуть бійці 5 батальйону, командири кажуть, їм не відомо. А днями у соцмережах з’явилося прохання від військових до журналістів, не висвітлювати таку інформацію, аби вороги не дізналися зайвого.
Comments are closed.