Недавно до Івано-Франківська завітав Богдан Гаврилишин, один із найвідоміших у світі українців, економіст, меценат і громадський діяч. На відкритій лекції для студентів Прикарпатського університету він говорив про перспективи України. А «Репортеру» вдалося поспілкуватися з ним ближче.
– Пане Богдане, зараз вибори, люди втомилися від політики, але мушу спитати: на вашу думку, в Україні є нормальні політичні партії?
– Жодної! Ні одна політсила не має чіткої ідеології, чіткого плану дій, щоб вони робили, якби прийшли до влади. Цікаво, єдина партія, що мала таку програму, то була Соціалістична партія України в 1994 році. Як не маєте програми, яка є ваша мета, що будете робити, наприклад, у зовнішній, у внутрішній політиці, в економіці, в соціальній сфері, то що ви можете осягнути?
– Який ж вихід?
– Якщо попередні не хотіли, а нинішні не можуть, то залишається молода генерація. Як мрієте буйно, відважно, високо, то воно легко перетворюється на візію, на план і на дію. Формуються групи молодих людей, які не зіпсовані ані радянським досвідом, ані тими негативами, що мали місце уже в незалежній Україні.
– Власне у плані перспективи ви говорили про свій благодійний фонд. Що саме мається на увазі?
– Так, ми створюємо групи молодих людей з семи осіб, віком 20-35 років, різних спеціальностей, тих, що розуміють трохи про економіку, політичні структури, соціальну сферу, екологію, культурну антропологію, щоб зрозуміти, чому люди поводяться так, як вони поводяться.
Наприклад, японці поводяться інакше, ніж американці. Американці конкурують один з одним, працюють у межах контракту, а японці співпрацюють між собою, в них усе на довірі. Так, в японській Mitsubishi, що виготовляє автомобілі, коли на завод доставляють запчастини, то це робиться не за контрактом, а домовляються на базі довір’я. Правда, американці вже частково знищили ту японську систему. Та це була та Японія, що зростала 10 % ВВП на рік, що означало подвоєння економіки кожні сім років.
Отже, ця група з семи молодих осіб вибирає якусь одну ефективну країну, щоб її вивчити. Під ефективною країною ми розуміємо ту, де є повна політична свобода, де є певний рівень економічного добробуту для усього населення, а не окремих її прошарків.
– Які країни ви зараховуєте до ефективних?
– Норвегію, Швецію, Австрію, Німеччину та Швейцарію. Також пропонуємо поїхати і до Польщі, хоча вона і не відповідає повністю усім нашим критеріям, але пройшла дуже цікаву трансформацію ментальностей. Зокрема, через рух «Солідарність» – почали думати по-іншому, а потім пішла трансформація політичної системи в підготовці до членства в ЄС, «шокова терапія» Лешека Бальцеровича. Тобто вони мають досвід трансформації. А друге – ця країна є справді друг для нас і вони дійсно все роблять, щоб якось нас здружити з тою Європою – пхають, тягнуть, допомагають, радять нам.
Після обрання країни група вивчає дані про неї: конституцію, структуру парламенту, судову систему, соціальну, енергетичну політику тощо. Потім зустрічаються з послом обраної країни в Києві. Між іншим, усі посли з величезним захопленням сприйняли цю програму, бо, кажуть, раніше у співпраці з різними українськими фондами та організаціями в них майже нічого не виходило.
– Чим саме ці держави цікаві для нас?
– Уявіть собі Норвегію, яка має дану небом нафту. Вони вживають тільки малу частину того майна, що набувають, а більшість відкладають. Їхній фонд для майбутніх поколінь має зараз близько 950 млрд. доларів. І це не дивно, бо норвежці були інакші, ніж більшість країн. Десь 45 років тому вони почали видобувати нафту і постало питання: чи ми хочемо шалене зростання ВВП чи хочемо зберегти свою природу? Норвежці вибрали останнє, показавши, що в них є право і свобода.
– Наскільки ми зможемо адаптувати їхній досвід для України?
– У кожній з цих держав, що я згадав, є дуже цікаві речі, але ці наші групи вивчають країни системно. Бо не можна просто взяти шведський досвід і пересадити якось на Україну. Вони можуть вибирати тільки деякі складові для майбутньої архітектури української держави. Ці молоді люди мусять вивчити, чому ті складові в тих кранах працюють, зрозуміти систему. Не так важлива якість складових системи, як їх гармонія у ній.
Ці наші молоді люди дуже освічені – бодай не всі, але третина молоді 20-35 років досить добре. А ми говоримо про деградацію освітньої системи. То ж наскільки високо ці люди були мотивовані, що, попри недолугу освітню систему, вийшли на хороший рівень знань?! І не тільки посли, які мають з ними зустрічі, говорять про цей хороший рівень, але й їхні візаві в тих країнах, досвід яких ми перебираємо, часто не є на рівні з ними.
Фонд витрачає на ці поїздки серйозні гроші – поїздка семи людей на тиждень в одну країну коштує 9-11 тис. євро. Ідея фонду в тому, що ця молодь – це не діти олігархів, це є нормальні діти нормальних батьків. Повертаючись в Україну, вони часто пишуть статті про свої враження. Мені запам’яталась стаття однієї дівчини, яка була у Швеції. Вона закінчувалася цікавою фразою: «Ми не будемо операторами шведської системи в Україні, ми створимо свою систему, де будемо гравцями». Такі молоді, а такі мудрі!
– Ви подарували студентам багато примірників своєї нової книги. Про що вона?
– Я написав автобіографічну книгу під назвою «Залишаюсь українцем». Метою книги є заохотити молодь більш відважно, високо мріяти. Я мріяв стати вільною людиною. Для мене це означає – мій власний розум є остаточним суддею, що є добро, що є зло, чи правда, чи неправда, що треба робити, а що не треба робити. Не треба приймати будь-яку догму на віру, дискутуйте, аналізуйте, чому вона виникла.
Ми часто говоримо про національну ідею, але думаю найкращим її варіантом буде те, якою ми хочемо бачити Україну. Тож мусимо уявити її, написати це, а тоді – до роботи! Щоб дійти, треба знати, куди йдеш. За нас ніхто нічого не зробить, мусимо самі братися до праці.
