Золотий будяк 2010

Рік, що минає, запам’ятається подвійними виборами, суцільними обіцянками та невиправданими очікуваннями. Зрештою, обіцянки були завжди, до розчарувань усі звикли. Проблем не меншає – і нових, і зовсім уже «бородатих», які давно потребують вирішення. А раптом наша влада, заклопотана чимось іншим, їх просто не бачить? Спробуємо трохи допомогти. Отже, відзнаку «Золотий будяк» за антидосягнення отримують…

Нещастя приватного штибу

Найгірше ЖЕО року – №6

Хай не ображається началь­ник цього комунального підприємства Микола Бурачок, але його жек по скаргах переміг із серйозним відривом.

До речі, він уже четвертий начальник ЖЕО №6 за останні п’ять років. Микола Бурачок, як і його попередники, регулярно отримує прочухана, вислуховує погрози міського голови Віктора Анушкевичуса та намагається якось витягнути підприємство. Однак, напевно, там усе не просто не лише з менеджментом. Питання глобальніше – і територіально, і ментально.

Велику частину території жеку займає приватний сектор – своєрідна незалежна, ніким не керована «республіка». Його мешканці не часто користуються послугами перевізників сміття, а підкидають непотріб у контейнери біля багатоповерхівок або навіть висипають його на береги Бистриці Надвірнянської.

На території ЖЕО №6 найчастіше видно купи великогабаритного та будівельного сміття, листя, гілля тощо. Ті ж мешканці приватного сектору переконують, що це не від них – мовляв, усе закопують на городах. Начальники жеку, всі по черзі, намагалися дати собі раду із приватним сектором, але… Людям не вигідно укладати договори з перевізниками. Навіщо платити, якщо можна безкоштовно?

В результаті міський голова періодично звільняє начальників ЖЕО №6, призначає нових, але це не допомагає. І так щороку.

Хочеться нагадати: у команди міського голови Зіновія Шкутяка колись була ідея розформувати ЖЕО №6, розділити його територію між ближніми жеками. Вони не встигли її реалізувати. А останнім часом про зменшення кількості жеків заговорили знову. Але чи щось робитимуть, побачимо через рік.

Відважне нахабство

Самобуд року – вул. Незалеж­ності, 99

«Будяк» за найдивнішу самовільну забудову в місті заробив підприємець Петро Прокопчук. Рік тому він без жодних дозволів спорудив «апендикс» до п’ятиповерхівки біля кінотеатру «Космос». Багато хто за цей час встиг подивуватися його, м’яко кажучи, сміливості. Адже чоловік просто вхопив шмат землі у центрі міста, добудував приміщення, пересварився з цілим будинком та всією місцевою владою, та ще й подав до суду, вважаючи, що він правий.

Перший віце-мер Зіновій Фітель і головний архітектор міста Ігор Гаркот прогнозували, що цей випадок може стати чи не першим, коли в місті демонтують самобуд. Мовляв, влада теж здивована подібним нахабством. Саме для таких випадків до бюджету 2011 року навіть внесли спеціальну графу, де передбачили 50 тисяч гривень. Наразі цей самобуд ще не демонтували. До речі, суд місто виграло, справа – за виконавчою службою.

Вбита історія

Пам’ятка архітектури року – Палац Потоцьких

Точніше, останніх років. Але цьогоріч про комплекс знову згадали і то так – конкретно. «Будяк» за палац вручаємо цілій групі осіб – голові ОДА Михайлу Вишиванюку, одному з найуспішніших бізнесменів Прикарпаття Олегу Бахматюку, начальнику відділу охорони культурної спадщини Андрію Давидюку та начальнику відділу охорони культурної спад­щини міськвиконкому Ігорю Панчишину.

Бахматюк придбав палацовий комплекс у Міноборони 2004 року. Правда, відразу постало питання законності цієї операції. Потім були суди, багато розмов і жодних реальних дій. Якийсь час навіть говорили про те, що Олег Бахматюк готовий це приміщення повернути, але цього не сталося.

За останні роки палац вже став однією із так званих вічних тем. Ним дорікають владі історики, архітектори, краєзнавці, археологи, журналісти. Але закінчити паперову тяганину та остаточно відповісти на запитання, хто відповідає за комплекс і що з ним буде далі, досі не спромоглися.

Хоча проблема ніби на контролі. Принаймні, влада час від часу згадує про палац і щось там пропонує робити. Наприклад, попередній голова ОДА Микола Палійчук намагався домовитися з Бахматюком про відкриття там музею декоративно-прикладного мистецтва. А вже цього року Михайло Вишиванюк сказав, що ремонтувати нема що – пізно, залишилась тільки ні до чого не придатна руїна.

Дуже сподіваємось, що то був невдалий жарт. Облрада влітку попросила в Кабміні грошей на святкування 350-ліття Івано-Франківська. До переліку необхідних заходів включена й реставрація палацу Потоцьких – понад 30 млн. грн. Відтак, виглядає, що поки Кабмін не дасть грошей (а це під великим питанням, бо ж – приватна власність!), комплекс руйнуватиметься далі. Чесно, дуже хотілось би помилитись…

Валіза непідйомна

Дорога року – Об’їзна

Одна із найважливіших магістралей і донині залишається найгіршою в Івано-Франківську. «Будяк» призначаємо міському голові Віктору Анушкевичусу як людині, яка свого часу прийшла на вищу в місті посаду під гаслом «Європейському місту – європейські дороги». Це зараз, після того, як дорога зруйнувалась, місто вирішило «поділитися відповідальністю» з обласною та державною владою. Під час того таки засідання облради, яке стосувалося заходів до 350-річчя Франківська, депутати попросили рекордну суму у розмірі 135 млн. грн. на будівництво магістральної автодороги вул. Івасюка – Бистриця Солотвинська (міст) – с. Клузів – Галицьке шосе.

Крім того, міська рада звернулася до обласної, ОДА та Кабміну з пропозицією передати Набережну, Надрічну, Івасюка та частину Галицької з комунальної власності у загальнодержавну. Мовляв, у міському бюджеті коштів на капремонт доріг, якими проходить транзит­ний транспорт, немає, а тому до цього має підключатися держава. Виглядало воно ніби й логічно. Кабмін відмовив. Укравтодор відповів, що транзитний рух здійснюється не по Івасюка чи Набережній, а за маршрутом Тисмениця-Марківці-Черніїв-Драгомирчани-Павлівка.

Отже, нині у планах франківської мерії – встановити знак при в’їзді на Івасюка і не пускати туди транзит. По-перше, у втілення цієї ідеї віриться слабо. По-друге, навряд чи від заборони дорога стане кращою.

* * * *

Обсяг газетних матеріалів обмежений. І, напевно, це не повний перелік проблемних місць. Адже ще є асфальтний завод, який давно обіцяють перенести за межі міста. Є стадіон «Рух» – теж із величезною кількістю розмов і без жодних, вибачте, рухів. Є пам’ятник Тарасові Шевченку, що вже кілька років припадає порохами на якомусь складі…

Може, нам усім слід під Новий рік загадати бажання, щоби влада нарешті почала виконувати те, що вона обіцяла? А раптом виповниться?

* Об’єкти визначені на власну думку редакції. Також враховані звернення та побажання читачів